З повагою до справжніх та зі зневагою до базікал

Ще у грудні 2015 року під час бою під Щастям я отримав контузію. Вона призвела до того, що я втратив слух на ліве вухо наполовину. Тож довелося їхати лікуватися до Києва. Сподіваюсь, лікарі мені частково його відновлять.

Виписався з військового шпиталю за декілька днів до 8 березня, аби повернутися на бойовий опорний пункт Фасад, до міста Щастя, де зараз, власне, і перебуваю.

В моєму житті є три жінки, яких я люблю більш за все в житті - це мої донька, дружина та мама. Тож саме вони і отримали від мене найтепліші подарунки на 8 березня та були щасливі. На жаль, ці подарунки не стали несподіванкою, бо про ці смаколики вони напередодні прочитали в Інтернеті. На щастя, солодощі не стали менш смачними та теплими для душі кожної з них. Хоча приємність миті була грубо спаплюжена зухвалою нахабністю.

Я особисто, моя родина та бойові побратими з великим непорозумінням поставилися до брудних дописів "митця" про те, що називається турботою про найдорожчих моєму серцю людей.

Я вважаю, що продовження боротьби за свою країну ще багато разів підпадатиме під дискредитацію. Але це мене не зупинить і я буду впевнено продовжувати свій шлях.

Військові на фронті та волонтери, які допомогають передовій, точно знають, що роблять добру справу. Бажаю всім знайти в собі сили і захищати свою країну та українців не словом, а ділом. А, найкраще - власним прикладом. Саме тому я добровільно пішов воювати.

З повагою до справжніх та зі зневагою до базікал.