Ганебна політика - гібридна політика!

Саме таку асоціацію викликають в мене політичні потуги деяких політичних партій в Україні останнім часом.

Самопоміч, Радикали, БЮТівці відірвались в паралельну реальність, поринули у видумані світи. Розвинули своєрідний епос, де Дон Кіхоти відважно воюють з вітряками, ламають списи під захоплені вигуки людей. До слова сказати, їхні "більші брати" з мега-фракцій далеко не відстають.

Все би здавалось нічого, але гібридна політика заполонила теле/радіоефіри та головні трибуни України, поширюючись на найбільш болючі теми життєдіяльності держави. Виконуються чіткі сценарії, розігруються ролі. В кожній з вище наведених партій є персонажі, які постійно вкидують потрібні месиджі.

Суть гібридної політики як я її бачу: політична сила (спікери, ідеологи, політтехнологи у ній) препарують існуючу проблему (або видумують "з нуля"), розвинувши один з її маловірогідних сценаріїв, і від них вибудовуючи комунікаційну стратегію та подальший розвиток цього сценарію. Головне - аби сценарій викликав якомога більше негативних емоцій у людей. Роздратування, біль, страждання, зневіра, депресія - на таких почуттях будується комунікаційна стратегія, месиджі. А ще має бути антигерой-зрадник, в особі політичного опонента.

Приклади гібридної політики:

"Шкідливі Мінські угоди" - апогеєм абсурду (читай успіху) гібридної політики стало те, що українську владу власний народ почав звинувачувати в російській агресії. Росія атакує - українські політики винні. Росія порушує угоди, не видає заручників - погані угоди, погані політики! Таким чином, чим більше Путін по нас лупить, тим більше сердиться на українську владу, на генералітет пересічний і, що найгірше, непересічний українець! І байдуже, що мінські угоди це лише інструмент, що при паритетному виконанні мав би нас поступово вивести на вирішення кризи. І байдуже, що ми альтернативи дієвої немає. І байдуже, що ці угоди є елементом крихкої антипутінської коаліції та механізмів тиску.

"Війна vs. АТО" - Цей міф породжений болем та страхом нації. Народ вимагав від Порошенка ввести військовий стан, оголосити війну. Чомусь думалось, що це якось нас захистить, згрупує, врятує від небезпеки, від загибелі людей. Порошенко стан не ввів, народ образився. Політики це експлуатують. І байдуже, що в той час нам критично було аби наша економіка не виходила на мілітарні рейки - аби нам давали фінансові ресурси з-зовні, аби наші експортери та імпортери працювали на нормальних умовах з зовнішнім світом.

"Захарченко/Плотніцький в Раді!" - Абсурднішого придумати важко. Але! У фракції Самопоміч цим конкретно лякали один одного депутати. І не здивуюсь, якщо ще лякають. Міф прийшов від можливої амністії за неважкі злочини, що передбачена Мінськими угодами. Мало кого хвилює, що для таких інструментів потрібно ще проводити розслідування, розробляти окремі юридичні механізми. Адже питання насправді дуже складне. Тисячі наших громадян на цих територіях стали жертвою російської пропаганди, і в тій чи іншій мірі сприяли сепаратизму. По закону їх усіх слід за грати, а це тисячі в'язнів. Але уявивши примарного Плотніцького/Захарченка в Раді, логіка відключається, включаються емоції.

Таких міфів безліч. Всі вони або абсолютна більшість виходять в площину тотальної брехні та маніпуляції. І це все розкидається на вітряк наших медіа. Безпринципно і безсовісно вбудовується в свідомість українців. Роз'єднуючи, розсварюючи, вселяючи зневіру. Вибудовується піраміда багаторівневої цинічної брехні, яка підміняє реальність. Розчаровує, а подекуди шокує позиція наших медіа. Для більшості журналістів докопатись до суті проблеми виявилось надто складно. Для них простіше взяти участь в поширенні брехні та міфів. Вдумлива, якісна журналістика виявилась незатребуваною під час шабашу популізму та пошуку примарних сенсацій. Мас-медіа формує думку мас, все як і має бути начеб-то.

Найгірше те, що роз'ятривши рани власного народу, брехливі політики поїхали до наших міжнародних стратегічних партнерів. Під прапорами правди по світу розноситься відверта брехня та маніпуляція. Це абсолютно диверсійна робота. Адже під таким "соусом" нашим стратегічним партнерам Самопоміч розповідає, що потрібно "відрізати" Донбас. Зрозуміло, що це тотально демотивує американський істеблішмент допомагати Україні економічно воювати з Росією та розробляти стратегію по поверненню Криму - адже в Україні є сили які розкидаються територіями! Тішить, що політичний досвід наших іноземних партнерів дозволяє їх сприймати такі закиди як банальний популізм, подекуди як неадекватність.

Важливо розуміти, що гібридним політикам добре підіграє сама ж українська влада. Президент України повинен врешті решт зрозуміти, що обіцянки вищої посадової особи дорівнюють зобов'язанням! Якщо обіцяв закінчити війну за декілька днів - читай зобов'язався, якщо пообіцяв побороти корупцію в прокуратурі, поставивши свою маріонетку - читай зобов'язався. Сума невиконаних зобов'язань підриває можливість укладання подальшого трудового контракту зі своїм народом, а критична їх маса - до дострокового розірвання такого контракту.

Що ж до вище згаданих партій, то вони зайшли надто далеко. Вони в пастці. Повертатись в реальну політику, брати відповідальність за важкі рішення - це зовсім інший стиль роботи, на який вони не здатні. Адже саме на механізмах гібридної політики побудовані їхні рейтинги. Це рейтинги брехні, людських страждань, зневіри. І навіть якщо думки та наміри в деяких членів тої ж Самопомочі можуть бути хороші, а побудову маніпулятивних та брехливих міфів вони виправдовують необхідністю боротись із системою її ж інструментами, то це величезна, якщо не фатальна їхня помилка.