Не буває пораненого тіла без пораненої душі...

" No wounded body without wounded soul , no wounded soul without somatic diseases"

Не буває пораненого тіла без пораненої душі, не буває душевних травм без тілесних наслідків…

Цю просту істину ми знову і знову відкриваємо для себе щодня, приходячи до поранених в АТО хлопців в шпиталі, але головним чином - зустрічаючись з психологічними проблемами ветеранів цієї неоголошеної війни…

Бо тяжкою зброєю з осколками уповільненої дії б'є ворог по душах молодих, але вже сивочолих хлопців, яким довелося в свої 20, 30, 40 років пережити і смерть друзів, і байдужість суспільства, і зневагу командирів, і зраду коханих…

Десятки, сотні, тисячі їх ходять в засмальцьованих камуфляжах по містах та містечках, агресивно кліпаючи червоними від безсоння та алкоголю очима, чіпляючись до "мирного обивателя" зі словами " Я, с*кА, кров проливав на фронті, а ти тут…".

І мучить їх шалене безсоння, і мучать їх сновидні марення, і мучить їх найтяжче питання: "Навіщо? за Що? За Кого?".

І потрапляють під гарячу руку кохані і просто вірні дружини, ті, хто ще вчора були єдиними, хто чекав та сподівався на краще життя… І діти, які чекали на тата та слали в АТО малюночки для свого єдиного, найулюбленішого, найріднішого солдата "Повертайся живим!" - сьогодні ховаються в кутках, аби не стати приводом до татового роздратування…

Вони повертаються з війни. Вони повертаються не героями-переможцями… Вони повертаються змученими, зраненими тілесно та духовно. Безсилі перед викликами сьогоденних реалій, безсилі та безправні. Багато з них знімають камуфляж, міняючи його хто на робочу спецівку, хто на офісний костюм… Багато з них знаходить себе в контрактній армії… Вони повертаються туди, де на них чекають…

Але для великої частини вчорашніх вояків АТО повернення додому стає справжнім стресом, а інколи справжньою катастрофою. І справа не в тому, що немає роботи, справа не в тому, що сімейна ідилія, про яку мріялось в окопах АТО швидко заміщається буденністю з усіма її принадами, а чарка, така близька, така бажана, не втамовує спрагу до спокою, а лишень розбурхує знівечену свідомість… Справа в тому, що на мозок давить каска… А серце та душу захищає від нового, мирного життя - бронежилет. І поки не знятий цей бронежилет, поки не покладена на полицю у коморі каска - не буде повернення до мирного життя, не буде повернення до реалій. Повертаються ті, на чиє повернення чекають. Повертаються ті, хто прагне повернення.

Знімайте каски, знімайте бронежилети! Вишиванка виглядає набагато приємніше ніж камуфляж…Ви потрібні тут і сьогодні в мирному житті! На вас чекають… Повертайтеся рідненькі…

А кому важко це зробити - на вас чекають у центрі травматерапії-"ПОВЕРНЕННЯ"!

Як кажуть, найважливіше для воїна-бачити ворога в обличчя.

Що є ворогом для тих, хто ВЖЕ повернувся, але ще НЕ повернувся, хто не впізнає себе в очах близьких та іноді впевнений, що з'їхав з глузду? Власна травма. Пережита, але не пережИта.

Саме про це ми будемо писати тут. Щоб кожен, хто впізнає себе або свою близьку людину в тій чи іншій невигаданій історії, де вигаданим є лише ім'я з етичної точки зору, кожен, що сумнівається, що психотравмуючи наслідки війни цілком реальні, мав змогу отримати роз'яснення про те, що відбувається з людиною після бойових дій.

За часів Майдану, у середовищі психологів існувала така собі "мандала", що звучить як "Це нормальна реакція на ненормальні події". Про це і будемо говорити. А також, про те, коли треба звернути увагу на психологічний стан себе або близької людини, не паталогізувати, але й не нехтувати звернення до фахівця.



Центр травматерапіі "ПОВЕРНЕННЯ" створено у зв'язку з війною (військовими діями) в країні у відповідь на потребу надавати необхідну спеціалізовану психологічну, психотерапевтичну та соціальну допомогу кризовим категоріям клієнтів: демобілізованим, комісованими, пораненим, членам їх родин, волонтерам, медикам і т.п.

Адреса:
м. Київ, вул. Костянтинівська, 61.
Тел.: 066-518-00-06, 097-580-01-39.
Ел. пошта: [email protected]