Судова реформа чи кадрова перестановка?

В Україні реорганізація державних органів вже давно стала звичайним способом обійти норми законодавства щодо неможливості дострокового звільнення держслужбовців, з метою заміни їх на інші кадри новим керівництвом. Незначна зміна назви того чи іншого відділу вже дає можливість вважати його новоствореним, звильнити працівників старого, та набрати нові кадри. Як правило більш прийнятні для нового управлінського складу. Наприклад реорганізація в Адміністрації Президента після революції гідності трапилася двічі: після усунення Януковича - тимчасовим керівництвом, та після призначення нового Голови Адміністрації новообраним Президентом.

Однак в останні два роки ця практика набула нового формату: на додаток до внутрішньої реорганізації почали створювати нові органи та розформовувати старі, гучно називаючи це "реформами". І згодом дійшли до Конституційної реформи спочатку в частині місцевого самоврядування, згодом - зміни системи правосуддя в Україні.

Ця реформа була проведена в рекордно короткий термін і порядок її розробки значно відрізнявся від порядку проходження таких "болючих питань" як, наприклад, спеконфіскація майна посадовців режиму Януковича. Її не обговорювали місяцями з іноземними консультантами та громадськістю, з неї не робили ТВ шоу, а швидко внутрішніми каналами отримали висновок Венеціанської комісії, яка в Україні почала вже відігравати роль юридичного департаменту Верхоної Ради, і також швидко внесли в Раду і проголосували.

При детальному вивченні судова реформа нагадує ту саму реорганізацію, яка полягає не у зміні системи правил, а у зміні системи органів. Коли вони просто перейменовуються або замінюються на нові з старими функіями. Прикладом таких змін є, наприклад, те, що Верховний Суд України тепер буде називатся "Верховний Суд".

То що змінилося?

Про повноваження ЦЬОГО Президента вплинути на формування "нової" системи згідно "Перехідних положень" - нижче. Спочатку - загальні засади:

· "Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються".

Таким чином перекреслена можливість існування арбітражів, в тому числі міжнародних, які створені недержавними установами (Торгівельними палатами, біржами), та розгляд спорів в яких здійснюють обрані сторонами фахівці, а не судді.

В той же час саме в такому напрямку наразі розвивається сучасне світове правосуддя, яке йде по шляху максимального відходу від державного врегулювання цивільних, сімейних та господарських відносин. Серед світових лідерів такого врегулювання спорів - Лондонський LCIA, Паризький ICC, Стокгольімський The Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce та інші арбітражі, більш орієнтовані на внутрішні спори в тих чи інших галузях економіки.

Більш того, як достатньо новий і перспективний напрямок в світі розвиваются і так звані "медіаторські" установи. В них фахівці вирішують спочатку спори шляхом переговорів. При цьому цей спосіб позасудового врегулювання набирає популярності і в бізнес колах, і в сімейних відносинах. Різновидом медіаторства є "медарб". Коли арбітр (або арбітри) спочатку намагаются привести сторони до угоди без формального звернення до законів, а якщо це не можливо, переходять до офіційних слухань в якості арбітражу.

Що це дало б для України порівняно з існуючою системою? Перелік арбітрів є майже невичерпний. І "суддями" в арбітражі виступають не особи, призначені державою, а фахівці, які мають іншу роботу. Правила роботи арбітражів можуть визначатися сторонами. Правосуддя арбітри здійснюють на комерційній основі. І "купити" такого арбітра вкрай важко адже від його неупередженості залежіть його подальша участь у розгляді інших спорів. Плюс він не є захищеним недоторканістюяк суддя. Як правило кожна сторона обирає одного такого фахівця, а вони разом - третього. Справи вирішуються більшістю голосів. Створення таких судів в Україні просто позбавило б господарські суди корупційних годувалень. Єдине, що було потрібно, - прирівняти рішення арбітражів до рішень державних судів за способом виконання. Саме з-за цього спроби створення третєйських судів в Україні до цього були невдалими. Для їх виконання державною виконавчою службою необхідно було все одно йти до корумпованого державного суду.

Однак Україна цією судовою реформою пішла проти сучасного світового досвіду та створила державну монополію на розгляд спорів між громадянами та юридичними особами судами, в неупередженість та некорумпованість яких ніхто не вірить.

· "Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом".

Таким чином особою, яка ЄДИНООСОБОВО буде формувати суди стає Президент України, в той час як раніше це робила Верховна Рада України. Це однозначний перехил в бік "Президентської" республіки. Одночасно такий порядок є достатньо ризиковиним для українських реалій.

В той же час в багатьох країнах світу судді перших інстанцій, які розглядають типові на невеликі спори (яких більшість) обираються громадою. При цьому суддя має жити в певному радіусі відносно суду. Тобто бути місцевим та користуватися довірою своєї громади. Це - пряма демократія, яка робить суди першої інстанції незалежними від влади.

· "Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом".

Не враховуючи некоректність написання норми, адже стає незрозумілим як же відбуваєтся призначення (Президентом чи за конкурсом?), така відслочна норма ще більше ставить під сумнів порядок обрання суддів "без конкурсу". Постає питання: з яких підстав та в яких випадках конкурс стає не потрібен?

· Замість Вищої Ради юстиції В Україні діє Вища рада правосуддя, яка:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

3) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

4) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя тощо.

Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з'їзд суддів України (прим. - по новим правилам призначених Президентом), двох - призначає Президент України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів (прим. Прокуратура знаходиться в ланці влади Президента), двох обирає Верховна Рада України (в якій Президент традиційно формує більшість).

При цьому з юридично незрозумілих підстав Конституція встановлює: "Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п'ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять судді".

Відразу постає питання: для чого робити дієздатною Вищу раду правосуддя, сформовану лише кількома, ймовірно пов"язаними ланками влади?

Зміни торкнулися і Конституційного Суду і прокуратури України.

· Тепер суддю Конституційного Суду України не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом без згоди Конституційного Суду України.

Враховуючи невеликий склад суду є вірогідність, що такі питання будуть вирішуватися за принципом "кругової поруки".

· Судді Конституційного Суду тепер не має необхідності проживати в Україні протягом останніх двадцяти років (знову іноземці, не знайомі з українською системою права?)

Крім того суддю Конституційного Суду і інших суддів тепер можна звільнити за дисциплінарний проступок та "грубе порушенняним своїх обов"язків", чого не було раніше.

Враховуючи, що будь-яке звільнення з причин, прямо не визначених законом (адже "грубе порушення обов"язків" може трактуватися як завгодно) - є механізмом тиску та впливу на суддю, ця норма є порушенням загально світових принципів правосуддя.

· "Конституційний Суд України за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України надає висновки про відповідність Конституції України питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою".

Ця норма виписана без усілякої "гри слів" та є вівертим обмеженням права народу України на пряму демократію народу України.

· "Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України".

Не зважаючи на те, що на поверхні це виглядає як надання додаткових прав громадянам України, і може мати і позитивні наслідки, в цілому таким чином Конституційний Суд стає ще однією ланкою правосуддя. Та, враховуючи, що швидко суд, який складається лише з 18-ти осіб, розглядати справи не зможе, стає механізмом затягування правосуддя, що суперечить конституційним принципам його ефективності та своєчасності. Адже виконання будь-якого судового рішення можна буде віттягнути поданням клопотання про зупинення виконавого провадження до моменту врегулювання питання Конституційним Судом України. В багатьох країнах подання такого роду "капризних" позовів відсіваєтсья правом суду не приймати заяви, якщо в них не вбачається судової перспективи. В Україні такого не має.

Для прикладу - сьогодні українська банківска система обтяжена більш ніж 500 мільярдів грн. боргів, стягнення яких затримується саме в судовому порядку. Це все відображається на добросовісних зайомниках, які, таким чином змушені платити завищені відсотки по кредитах, щоб перекрити збитки банківсьих установ.

· Конституційний Суд більше не переглядатиме на конституційність акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

В той же час саме в цих - підзаконних актах як правило міститься найбільша кількість порушень Конституції та прав людини.

· "Прокуратура України здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням".

Це норма, яка вперше з"явилася в Кримінальному процесуальному "Кодексі Януковича" у 2012 році, вже викликає напруження серед правоохоронців інших органів, адже означає пряме втручання прокуратури в слідство. Її неодноразово намагалися прибрати з Кодексу. Однак тепер це буде майде неможливо.

І, головне, зміни законодавства щодо позбавлення прокуратури прав слідства, для чого створюється Бюро розслідувань, втрачають сенс. Прокуратура як і раніше буде і органом контролю і органом керування слідством, хоча і не буде здійснювати його власними силами.

Крім того таким підходом руйнується прийнятий в усьому світі принцип незалежності слідчого. Адже процесуальне керівництво досудовим розслідуванням - це, фактично, керівництво діями слідчого з боку прокуратури (знову-таки, органу в ланці влади Президента).

В той же час сучасні правові системи відносять прокуратурі роль підтримання державного обвинувачення в суді з правами практично рівними захисту.

І, одне з найбільш спірних положень:

· "Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення".

Таким чином Президент створив адвокатську монополію на судове педставництво в судах. Ця норма також не відповідає світовій практиці. Навіть в Англії, де система правосуддя зародилася у 15-му столітті, і представництво в судах, починаючи з певного рівня, традиційно здійснюється барістерами, нещодавно встановили можливості робити це без професійного представництва.

Мені особисто довелося стати одним з перших таких виключень, коли, не зважаючи на відсутність в мене ліцензії барістера, Високий Суд Англії дозволив мені представити клієнта в процесі. Цікаво, що перед засіданням, в якому я заявила таке клопотання, барістер іншої сторони беззаперечним тоном повідомив мене, що оскільки це не можливо за законом, процес модна вважати завершеним, і почав обговорювати "подальші негативні наслідки програшу для мого клієнта". Але в Англії суддя сам здатний створити право… Той барістер одержував за один процес від 1 до 2-х мільйонів фунтів стерлінгів в середньому. Висока ціна адвокатських послуг в Англії і стала головною причиною таких змін.

В даному ж випадку громадян України, які не мають юридичної освіти, заганяють в кабалу до адвокатів. Норма небезпечна в сучасних українських умовах. І фактично нівелююча юридичну професію для "неадвокатів". Фактично таким чином буде створена державна монополія та хабарна годувальня для "пропуску" в адвокатську професію. І в будь-якому випадку це є прямим порушенням Конвенції з прав людини в частині вільного доступу до правосуддя.

І ще більш спірна норма:

· Тепер виключно адвокатами здійснюється і представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах.

До цього лише Міністр юстиції Януковича Лавринович додумався до викачування грошей з бюджету на юридичні фірми свого сина, яким доручалося представляти інтереси України в іноземних судах. Тепер такі "адвокатські годувальні" будуть створені при кожному державному органі, який і так має достатньо юристів для предтавництва в суді. Однак в них не має приватних рахунків. І вони не можуть вільн встановлювати ціни на свої послуги. А судові процеси для цього можна буде фабрікувати.

Що ж до розрекламованої "очистки судової системи", то:

· "До утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції ".

· "Судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження ".

· "Судді Конституційного Суду України, призначені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", продовжують здійснювати свої повноваження".

І класична "реорганізація з метою зміни кадрів на "належні":

· "Упродовж двох років переведення судді з одного суду до іншого здійснює Президент України".

· "Не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом".

Теоретично цього має бути достатньо для наповнення судів "своїми суддями" і тримання на "гачку" попередніх.

До речі заробітна платні суддів тепер називається "винагорода". Принаймні тут реформа не відійшли від дійсності.

Отже, в цілому зазначені зміни не можна сприймати як зміну правил здійснення правосуддя, адже їх функції залишаються не змінними, крім спірних корегувань повноважень Конституційного Суду.

Звичайно, ця Конституційна реформа не є відвертим захопленням влади, як це було при Януковичі. За що, до речі, ні він, ні "архітектори" Конституійних змін не понеслі відповідльність, а склад Конституційного Суду, який виніс рішення на користь Януковича, як вбачаєтсья з цієї реформи, - залишиться на своїх посадах та ще й стане недоторканим для правоохоронних органів.

Однак, розстановка сил, повноваження Президента підсилені по різних напрямках, і, головне, надзвичайні тимчасові права формування судової системи надані саме цьому Президенту "Перехідними положеннями", свідчать про поступове повернення України до формату "Президентської" республіки.

Адже хто контролює систему органів юстиції - контролює владу в державі.