Клінтон як антипутінський яструб та перемога прокремлівських консультантів Трампа, - Лінкольн Мітчелл

Чому попри прогнози експертів Дональд Трамп таки став кандидатом у президенти США? Яким чином з програми республіканців зник пункт про надання Україні летальної зброї? Як перемога того чи іншого кандидата вплине на політику Америки щодо України та зрештою, хто має більше шансів на перемогу - Дональд Трамп чи Гілларі Клінтон?

Про це на брифінгу в Українському Інституті Майбутнього 19 липня розповів Лінкольн Мітчелл, американський політичний консультант і науковець (доктор філософії). Понад десять років він фахово досліджує політичні процеси на пострадянському просторі. Він зізнався, що відверто занепокоєний відсутністю серед української політичної еліти розуміння розкладів в американській політиці.

Пропоную основні тези лекції Мітчелла та подальшої дискусії.

Як трапилося, що Трамп - людина, яка настільки конфліктна і сповнена ненависті, настільки агресивно не хоче розбиратися у питаннях політики, так близько наблизився до того, щоб стати президентом? Частина пов'язана з дивною системою виборів праймері. Було 17 кандидатів. На праймеріз немає певного відбору, де спершу обирають кілька кандидатур, а вже між ними відбуваються наступні тури відбору. Просто голосують за одну особу. Якщо ця особа вміє найгучніше волати, то можуть проголосувати за неї. А найгучніше волає Трамп. І особливістю нашої системи є те, що в деяких штатах можна проголосувати за кандидата від певної партії, не будучи членом цієї партії. Це також частково допомогло Трампу.

Трамп - це людина, яка під час кампанії говорила і писала в Твіттері речі, які є глибоко образливими для мусульман, католиків, євреїв, латиноамериканців, афроамериканців, геїв, жінок та інвалідів… Виборці, які сприймають таку риторику, як і білі в цілому, є не просто електоральною базою Трампа. Вони є енергією і духовним провідником його кампанії. Ці люди все своє життя голосували за республіканців. Зараз вони побачили, що економічна політика республікаців, яка зводилася до податкових поблажок для багатих, не працює для них. Вони почали шукати, до кого звернутися. Обама, Клінтон і Демократична партія не є для них відповіддю. На молекулярно внутрішньому емоційному рівні Трамп став для них відповіддю.

Ідеологічна позиція, з якою Трамп звернувся до американців - те, що Америка не має так глибоко займатися питаннями в решті світу. Цей крок веде до республіканської платформи, яка говорить, що не треба надавати зброю Україні.

18 липня з програмного документу Республіканської партії було виключено положення про можливість надання Україні летального озброєння. Виключення цього пункту з платформи республіканців - це перемога пропутінських консультантів Трампа. На вушко Трампу шепоче Пол Манафорт. Також багато сказано про те, що інші його радники мають зв'язки з російським бізнесом. Можна вважати це справою рук Манафорта. До нової платформи так само не увійшло рішення мати дві держави на території сучасних Ізраїлю та Палестини, хоча цей пункт завжди був у республіканській програмі. Однак по суті не важливо, що у цій платформі. Якщо Трамп стане президентом, він не керуватиметься тим, що там написано.

Питання надання Україні зброї з самого початку сприймалося, як проект американських правих, зокрема Маккейна. У США не сприйняли піднесення дискредитованого колишнього президента Грузії спочатку до рівня радника президента, а потім губернатора ключового регіону. Люди, що дотримуються більш лівих поглядів, подумали: це не наш проект, можливо, ця країна занадто необачно для того, щоб надати їй зброю?

Навряд чи опоненти Гілларі Клінтон зможуть заперечити, що вона дуже кваліфікована і розумна. Вона є взірцевим політичним інсайдером - не є частиною істеблішменту, вона сама істеблішмент. Зовнішня політика Клінтон щодо України, Грузії і того, що робити з Росією, втілює в собі двопартійний консенсус у Вашингтоні. Але цей консенсус не був адекватно представлений американській публіці.

В США постійно відбуваються дискусії щодо того, наскільки Америці необхідно втручатися у справи решти світу. Як правило, ці дебати відбувають всередині партій, а кандидати в президенти від різних партій мають значно менше розходжень, ніж всередині самих партій. Сьогодні це вже дещо не так. У випадку президентства Клінтон ми побачимо продовження політики участі США у подіях за кордоном. Це буде трохи схоже на президентство Джорджа Буша молодшого, окрім середніх чотирьох років, які були значно агресивніші (до такого Клінтон е дійде). У Трампа позиція суперечливіша: з одного боку він говорив про позицію сили, з іншого - стверджував, що можливо, не треба було ув'язуватися у війну в Іраку.

Клінтон буде антипутінським яструбом. Вона виступатиме за те, щоб Україна та Грузія увійшли в НАТО, за посилення санкцій і працюватиме з європейськими партнерами над тим, щоб це відбулося. Трамп же говорив, що спокійно ставиться до Путіна. Крім того, він оточив себе радниками, які займають проросійську позицію.

Якби суперником Клінтон був не Трамп, а більш типовий республіканець, то можна було б говорити про те, що республіканці є більшими яструбами. Якщо оцінювати заяви, які Клінтон робила в час, коли була держсекретарем (за першого президентського строку Обами - ред.), необхідно враховувати, що вона мала шефа в обличчі президента США. Якщо між держсекретарем і президентом є незгода, то в цій суперечці завжди виграє. Тобто вона перебувала під такими обмеженнями. З того часу, коли Гілларі Клінтон залишила цю посаду і одночасно відбувалося загострення конфлікту в Україні, вона робила значно більш яструбові заяви.

Клінтон вірить у НАТО як у центральну частину американської безпекової стратегії. Вона віддає перевагу тому, щоб працювати в рамках НАТО, і вона хотіла б розширити НАТО. А якщо ви захочете запитати, якою є політика Трампа щодо НАТО, то це немає сенсу продовжувати, тому що ніхто не знає, яка його політика. Трамп говорить, що можливо, США треба залишити НАТО. Питання, чи вирішить Трамп вийти з НАТО і чи проголосує за це Сенат. Від повідь на перше - можливо. На друге - однозначно ні.

На що треба звертати увагу, щоб зрозуміти, хто переможе на виборах? У 21 столітті в Америці політика -це демографія. І це означає, що Клінтон має більше шансів на те, щоб виграти вибори. Я поясню. Республіканці - це, як правило, білі гетеросексуальні християни. 70 % людей, які відповідають цим трьом критеріям, голосують за Республіканську партію. Якщо ця кількість впаде до 65 %, можна вважати вибори завершеними. Ключове питання, чи Гілларі вдасться залучити на свій бік більше білих людей.

Якщо подивитися на рейтинги, то у Трампа підтримка 39,43%, а у Клінтон - 42,46%. Це з урахуванням, що в опитуванні називали імена інших кандидатів. Клінтон має мобілізувати свій електорат. Це афроамериканці, латиноамериканці, а також так звані прогресивні білі, що означає білих виборців, які мають погляди зліва від центру. Це більше фінансове питання. Клінтон необхідно достатньо ресурсів вилити на радіостанції та роботу в полі. 10-12% електорату ще не визначилися, а деякі з них просто не підуть на вибори. Клінтон ще може привернути на свій бік три групи: освічені білі жінки (сюди я долучаю і молодих жінок), освічені білі чоловіки й етнічні кишеньки, яких можна було переконати віддати голос за Клінтон. Зокрема можу назвати американців польського, українського походження, з балтійських країн. Їх мають хвилювати заяви Трампа про можливість вийти з НАТО.

Також питання, що на цих виборах робитимуть не білі виборці, особливо в ключових штатах - мексиканці у Неваді та Колорадо, афроамериканці у Пенсильванії. Якщо вони з'являться на виборах, то проголосують за демократів, це дуже важливо для Клінтон. Треба дивитися, як Клінтон діятиме на латиноамериканських радіостанціях. Це набагато важливіше, ніж, скажімо, те, що Меланія Трамп сплагіювала промову Мішель Обами.

За останні чотири роки грузинський уряд прискорив прозахідний рух. Це, з одного боку, є поверненням до політики часів Шеварнадзе. Також частково це відбувалося при уряді Об'єднаного національного руху і сильніше при уряді Грузинської мрії. Грузія пішла далі у бік європейської інтеграції та НАТО, ніж Україна.

Чому те, що в Україні неправильне сприйняття нинішньої політики Грузії, є таким критичним? Тому що Україні та Грузії необхідно працювати разом, у них є спільні цілі й мета в подоланні російської агресії. Можна було б виграти від співпраці у цьому русі в бік європейської інтеграції та НАТО. Ключове питання, чому існує це неправильне сприйняття. Тому що Україна - остання країна в світі, де ще вірять пропаганді Саакашвілі. Вибачте, я говорю це прямо, як є. У Європі окрім "Європейської народної партії" і ще кількох сил ніхто в це не вірить, у Вашингтоні ніхто в це не вірить. Вірять тільки українці, і мене це вражає та непокоїть, тому що Україна могла б виграти від грузинсько-української співпраці в плані того, що розробила б візії: що може відбутися на дорозі розбудови демократії на прикладі грузинської моделі.