Лєнін батальйону

Що у складі нашого 12 батальйону воює боєць з позивним «Путін», я дізнався ще до відправки з Києва. З бійцем на прізвисько «Лєнін» познайомився вже там, на Луганщині. Розповідали, як він ходив у командний бліндаж вимагати пари танків щоб взяти Луганськ. У середині серпняя 2014 року це здавалося можливим. Але це - окрема історія.

Богдан Сідлецький тримався купи у дружній групі призовників першої хвилі. Постійні ворожі артобстріли вміють здружувати.

Лєнін користувався повагою серед бойових побратимів. Він же ж із задоволенням та користю для підрозділу спілкувався з місцевим населенням. Інколи випадав на пару днів, але в бойовій обстановці давалися взнаки його навички та авторитет і все ставало на свої місця.

Продовжую оприлюднювати фрагменти розмов з бійцями 12 батальйону, які безпосередньо не стосуються матеріалу майбутньої книжки про нашу війну. Ця історія - про країну довоєнного Богдана, про його Майдан. Про «колючого», незручного міліціонера, який не захотів пристосовуватися до системи. І який при першій загрозі країні пішов її захищати.

* * *

Богдан Сідлецький, старшина, 12 ОМПБ (раніше - БТрО)

Володимир Кухар: Як тебе повністю звати? Рік народження?

БС: Сідлецький Богдан Анатолійович, 1975 року народження. Народився у місті Києві.

ВК: Хто твої батьки?

БС: Батьки - дідусь і бабуся у селі Доматівка Сквирського району. Батька нема. Мама, Валентина Опанасівна, зараз пенсіонер. Працювала на фабриці ім. Карла Маркса. Зараз марка «Рошен», знаю я Порошенка. :) Всі одразу сказали, що дуже тяжка людина і жорстока. Він не визнає біля себе когось, за нього сильнішого. Він його швидко «сплавляє».

ВК: Ну а хто в цьому житті визнає? :)

Богдане, вчора, 25 травня, приїхала в Україну Надя Савченко, 2 роки президентства Порошенка. Почали довбати пам'ятник КГБ на метро Либідська.

Богдан Сідлецький: Який вже раз, а стоїть поки що…

ВК: Що у цьому контексті ти відчуваєш?

БС: Почну з Надії Савченко. Приємна новина, що її відпустили. Я чув її виступ. Він був такий доволі емоційний. Все вона правильно говорила, що для нашої влади, для політиків герої мертві - набагато краще, ніж живі.

Що буде далі, я не знаю. Їй треба трошки відпочити, зібратися з думками. Бо якщо вона хоче бути у політиці, то там її швидко «з'їдять». Там сидять різні угрупування. Якщо вона буде сама від себе, то вона швидко згорить. Або допоможуть їй (згоріти). А якщо об'єднаються…

ВК: А з ким?

БС: Я думаю, там все рівно є дійсно патріотичні сили, нормальні люди, нормальні депутати. Так, їх, може, небагато, не більшість, але сто з чимось порядних нормальних людей є. Я не беру «опозицію» - колишніх регіоналів. Це - не опозиція, вони як були у владі, так і залишилися. Якщо поміркована опозиція не будуть кожен тягнути одіяло на себе, а будуть йти в одному напрямку з одним лідером, то все буде в порядку.

ВК: Але ж є так званий «імперативний мандат» - вони не можуть просто так покинути свої партії, по списках яких вони пройшли, і об'єднатися. Що робити зараз їй і таким як вона?

БС: Вчора я бачив, що вона в Адміністрації президента недовго затрималася - всього десять хвилин. Потім поїхала у штаб Юлії Тимошенко. Там вона довго спілкувалася з лідером, з Юлією Володимирівною. Я думаю, вона говорила не тільки те, що висвітлювали. Думаю, у неї є щось своє, що вона може внести. І в ту ж саму політичну силу Юлії Тимошенко. Їй треба здружувати. У неї така харизма, такий характер. Я думаю, багато хто не лише з простих людей, але й з депутатів її підтримає. Біля неї можуть об'єднатися оці патріотичні сили, які потім виступлять одним фронтом.

ВК: А два роки постмайданного президента?

БС: Знаєш, скажу тобі чесно, що за війну цю прикро, за цю несправедливість. За Майдан теж настільки прикро, бо я брав активну участь. Усі битви, які були - я був учасником цих битв. Я був поранений 19 січня на (вулиці) Грушевського. Беркутівець мені вистрелив резиновою кулею у голову, коли я був біля пам'ятника Лобановському. Люди загинули. Багато молодих хлопців загинуло. Розслідування жодного немає. Кожній нормальній людині зрозуміло, що без згоди нашого президента, Петра Олексійовича, воно б так (не було). Якщо б він дав команду розібратися з цим, то вже давно б розібралися. А цієї команди немає. Він ставить незрозумілих людей генералами, прокурорами, які не доводять цю справу до кінця. З цими беркутівцями - усі ж знають беркутівців не лише в лице, але й на прізвище. А деякі досі працюють в органах - тепер уже поліції. Зовсім нічого не помінялося.

І те, що він говорив, що він за два тижні закінчить АТО - результату з цього немає, навпаки. Мінських угод я до кінця не розумію. Можна вважати так, що йде гібридна війна і ми ведемо гібридні переговори. Хто такий Кучма, що він на якомусь рівні повинен представляти нашу країну, вести переговори з якимось бандитами, сепаратистами? Про що можна з ними говорити, якщо Верховна рада визнала ЛНР і ДНР терористичними організаціями?

Богдан Сідлецький після параду і Маршу нескорених, Київ, День Незалежності, 2016. Фото - Тарас Чкан

ВК: Є певне незадоволення. Сьогодні є дані соціології - КМІС подає дані, що якби вибори відбувалися сьогодні, то найвищі шанси мали б Тимошенко і Ляшко. Порошенко третій, за ним Гриценко, Садовий. Виходить не набагато краще.

БС: Не набагато краще. Ні Ляшко, ні Тимошенко. У нас уже була і Тимошенко. Мені колись діти в школі поставили таке запитання - а якщо Ляшка поставити президентом? Будь ласка, я не проти. На рік поставити його президентом. Він дуже красиво говорить, підтримує людей, працьовитий, завжди у Верховній раді знаходиться. Дати йому рік, а потім, якщо не справиться - в тюрму!

ВК: Ми вже далеко зайшли, якщо вже діти в школі запитують про Ляшка. Бо для мене, все ж, Ляшко неприйнятна фігура.

Майдан

Давай до Майдану повернемось. Коли ти пішов на Майдан і що тебе до цього спонукало?

БС: Я був і на Помаранчевій революції. Коли говорили, що більше у нас революцій не буде, що люди розчарувалися у політиках, я говорив, що ми не такий народ, який дозволить просто так вилізти собі на голову і звісити ноги. Все одно «щось» буде.

Я колишній міліціонер. Часто мені знайомі задавали питання - ти ж теж «мент», як ти можеш воювать проти своїх? Я завжди відповідав, що «мої» - це люди, які боряться за ідею, проти злочинного режиму. А міліція, яка «відмазується» такими простими словами, що «у нас - наказ», - вибачте, будь ласка, у мене теж були накази, але я їх не виконав і поклав посвідчення (співробітника) на стіл. Я звільнився з міліції - спокійно, без скандалів, без усіляких записів у трудову книжку. Так само і ця міліція могла зробити. Але ця міліція була дуже далекою від народу.

Я присягу давав двічі - у Збройних силах України (служив у Внутрішніх військах) і у МВС. Там дуже чітко написано, кому ми повинні служити - народу України, а не чиновникам. Не прикривать їхні дупи.

Після того, як на Майдані побили студентів (у ніч на 30 листопада), вийшли люди, був марш мільйона - думаю, півтора мільйона людей тоді вийшло. Це було настільки оперативно, швидко. Я, чесно сказать, був більш радикально настроєний, ніж уся ситуація 1 грудня получилася. Я думав, що ми 1 грудня все і вирішимо. Все таки півтора мільйона людей - це величезна сила, і жодна міліція нас би не стримала.

ВК: Марш мільйона 8 грудня - думаю, що там було менше мільйона учасників. Здається, і першого числа організатори не розуміли, що з такою кількістю людей робити. Першого грудня ти був де - не Банковій чи ще десь?

БС: Спочатку я пішов на Софійську площу. Звідти ми спускалися до Майдану, відвоювали Майдан. Там стояли хлопці з Внутрішніх військ, які розбігалися і кричали, що вони - не «Беркут»! Ми зайняли нашу святиню - Майдан, серце столиці.

ВК: Ти готовий був штовхатися, битися? На цей мітинг деякі хлопці вже йшли із саморобними налокотниками, наколінниками. У тебе була така екіпіровка?

БС: Ні, я забрав це все у Внутрішніх військ 19 січня. Я готовий був до всього, але старався голими руками. Так я був налаштований. Але коли ситуація почала виходити з-під контролю, коли я побачив, що людям очі вибивають, руки-ноги ламають, голови б'ють, то довелося забрати.

Я показав, як робити так, щоб перші ряди упали. Тоді початкова тактика, коли били по щитах, не давала ніякого результату. У хлопців були незахищеними місця під колінами. Треба було ударити збоку. Так, ти не ламаєш ногу, але людина одразу падає на коліна і опускає щит. Виходить відкрита голова. Так ти ламаєш ряд.

ВК: 19 січня у тебе була хоч якась екіпіровка, хоча б каска оранжева? Може за спиною щось у рюкзаку на випадок поранення?

БС: Ніякої екіпіровки, крім жовто-блакитної пов'язки на руці. Я хлопцям допомагав коктейлями Молотова - підпалював їм. Там стояли чотири біотуалети, ми їх перекинули, повиливали все із них і підходили ближче до кордонів міліції, бо вони стріляли з тих «ружбайок». Щитів не було. Туалети для нас були прикриттям. З-за цих туалетів ми потім закидали коктейлі Молотова і палили автобуси.

ВК: Ти йшов туди у складі якоїсь сотні, Правого сектору, якоїсь групи?

БС: Я йшов сам. З хлопцями із Самооборони, Правого сектора я потім познайомився. Я з ними дружив, але не хочу входити у якісь угрупування. Я можу підтримувати якісь радикальні дії. Але не хочу брати участі у жодних партіях, бути залежним. Будь-яке угрупування, будь-яка партія - ти вже не можеш відкрито свою думку висловити. Тобі все рівно треба під когось підлаштовуватися.

ВК: Де ти жив під час Майдану?

БС: В Українському домі і в КМДА. По можливості - де вдавалося. В КМДА було краще - було тепліше. В Українському домі було прохолодніше і, в принципі, не було де спать.

ВК: Там вже після Нового року деякі сотні, як я бачив, поробили собі нари. Ти спав на цих нарах?

БС: Ні, я спав на розкладних кріслах (з залу). Ще старої конструкції. Вони були там. Старався спати, хоч заважали бильця-підлокотники. Я маленький, намагався спати так.

ВК: Хто були твоїми сусідами - такі самі люди, які також не належали ні до яких організацій?

БС: Було багато людей, які не належали до сотень. Були прості люди, які висловлювали свою незгоду з тим режимом, який був.

ВК: Як ти приймав рішення про те, що ти йдеш на акцію чи не йдеш, що ти, наприклад, йдеш битися на Грушевського чи не йдеш? Чи був якийсь командир, депутат, якому ти довіряв і за яким ти йшов?

БС: Були там інколи командири, депутати «світилися» дуже рідко. Був момент, коли (Віталій) Кличко приходив, коли його не сприймали. Був момент, коли Порошенко приходив і говорив, що потрібно вирішувати це мирним шляхом. Його ніхто не хотів слухать і сказали, щоб він ішов по добру, по здорову. Ляшко був, але він не влазив і не давав ніяких порад. Він зі сторони спостерігав.

В принципі, ми з самого початку не визнавали ніяких політиків. Тягнибока, Яценюка і Кличка ми називали «три гуся». Ми їх не хотіли бачити ні на сцені, ніде. Але так вийшло, що нахрапом вони туди залазили-залазили і все-таки народ довірив їм цю місію переговорів. Хоча Правий сектор і такі люди, як я, з радикальної сторони - Самооборона була більш поміркованою, знали, що такі переговори до добра не доведуть. Це - затягування часу, це - підтягування додаткових сил МВС, бронетехніки, боєприпасів, і більше нічого.

ВК: По радикальності, виходить, ти був близьким до Правого сектора. Чому ти до них не приєднався?

БС: У Правий сектор входили різні радикальні угрупування. Я з ними не поділяю поглядів. Це і радикальні фани, які постійно влаштовують або провокують бійки - і до Майдану, і під час Майдану. Там же ж у Правий сектор входило 5 чи 6 угруповань - «Білий молот», ультраси, «Тризуб». Причому не помірковані ультрас, а саме ті, які працюють по провокаціях - щось затіяти і втекти.

ВК: Хто на Майдані був тобі симпатичним? До кого ти прислухався?

БС: Я чомусь думав, що Парубій. Спочатку він завжди був з нами, постійно у нас на виду. Я, в принципі, думав, що Парубій був тим командиром, за яким пішов би і народ.

ВК: От Парубій веде Верховну раду вперед.

БС: Він сказав тоді (18 лютого), що нічого (засобів для протистояння) не беріть з собою. А ми ж навіть не задумувалися, чим можуть закінчитися події 18го числа. Тоді момент був переломний. Все могло бути інакше. Я думаю, не було би таких жертв, як потім було 20го числа.

Тоді (18го) ми йшли не підготовленими. Хороший сонячний день. Нам сказали: не беріть ні дубинок, ні коктейлів Молотова, нічого! Деякі сотні взагалі неясно чим займалися, і де вони були - їм це все, певне, було не цікаво. Була там 14 сотня, яка стояла перед Внутрішніми військами і більше, практично, нікого. Коли у нас «тітушки» почали кидати камені, світло-шумові гранати, ми зрозуміли, що це, наша неекіпірованість, було вигідно міліції - щоб взяти нас «голими руками». Правий сектор не прислухався. Він відділився від нас і пішов з боку Грушевського наступати, інші групи - по Шовковичній, Інститутській. Неузгодженість між командирами призвела до драми 18го числа. Якби все було сплановано, якби і Самооборона, і Правий сектор ударили одночасно, то Верховну раду взяли б в облогу і цьому б нічого не завадило.

Коли ми у Маріїнському парку почали наступать, я заплигнув прямо туди, до Внутрішніх військ, відкривав ворота, загородження - щоб вони впали і щоб люди могли зайти. Коли падала ця загорожа, почали падати солдати Внутрішніх військ. Їх там сильно били. Я старався зробити так, щоб їх не вбили. Коли збили каску з солдата Внутрішніх військ - як зараз пам'ятаю, світловолосий такий хлопець, кричить: «Мама, мама! Я з вами!» Він знепритомнів, упав на намет, завис на ньому і його луплять. Я підбіг, хлопців відігнав від нього і покликав двох хлопців з Внутрішніх військ. Вони підійшли спокійно під час тієї бойні і його забрали. Решту чоловік з двадцять ми забрали і повідбирали у них бронежилети, шлеми і сказали: «Йдіть додому, вам нічого не буде».

Вони дуже переживали, що вони тепер ніби як дезертири пішли і що їм буде капець.

ВК: Як в армії виходить - зброю (спецзасоби) вони втратили.

БС: Вони перелякані кричали, щоб ми їх пустили туди до своїх назад, де бійка. А ми їм говорили, щоб вони дзвонили своїм матерям і щоб матері їх забирали і що їм за це нічого (по службі) не буде.

ВК: Як же ж не буде? Така втрата - це як для солдата втратити зброю.

Вогнепальну зброю ти бачив?

БС: Так.

ВК: У кого і що це була за зброя? У «тітушок», майданівців?

БС: 18го числа я бачив, як забирали зброю у майора чи підполковника міліції. Я до сих пір не можу зрозуміти, чому він був зі зброєю. Це був пістолет Макарова ПМ. Його там сильно били. Не знаю, чим закінчилося, але пістолет у нього забрали.

На той момент 18го числа у «тітушок» по тому, як вони стріляли, я не бачив, щоб це була вогнепальна зброя.

У той момент, коли ми в Маріїнському парку пішли в наступ і їх відігнали, притисли до тієї чорної загорожі біля Верховної ради, хтось почав зупиняти цей процес. Це не були командири Самооборони. Можливо, це були підставні люди. Почали кричати, що все, харош, достатньо, ми, кжуть, з міліцією домовилися. Дальше не йдемо! Після того, як ми зупинилися Внутрішні війська склали загорожу. Спочатку вони були розбиті і втікали. Потім збилися до купи і поставили ряди.

Командири у масках, у чорному одягнуті, хто вони такі - не знаю. Командири сказали, а тепер давайте відійдемо на 100 метрів і там будемо робити барикади. Я кажу, навіщо відходити назад, якщо ми сюди понакидали камінців. Ми відійдемо і усі ці камінці полетять потім у нас. Так і сталося. Ми відійшли, почали лавочки тягати, якісь барикади робити. Міліція підійшла, «тітушки» взяли ці камінці і провели атаку. Позаганяли нас назад.

ВК: Ти був вже більш-менш екіпірований?

БС: Так. Тоді я забрав і одягнув шолом, бронежилет, взяв дубинку. Наколінників-налокотників не брав, воно мені тільки заважало. Щита не брав, бо це зайва вага. Ситуація була така, що треба було діяти оперативно. Коли нас погнали, коли ситуація вийшла з-під контролю, виявилося, що командирів, які могли б відвести людей у правильному напрямку, не було. Частина людей зайшла у двір житлового будинку одразу біля Маріїнського парку - висотка оця зі шлагбаумом нова біля колишнього військкомату.

ВК: Скандальний дім. Писали після Помаранчевої революції, що Порошенко причетний до цієї новобудови.

БС: Люди туди побігли, а там виходу не було. Коли вони стукали, їм ніхто не відкрив двері. Там дуже сильно побили людей. Внутрішні війська їх оточили, а «тітушки» забігли і там їх забивали молотками.

ВК: 19, 20 лютого як пройшли для тебе?

БС: У мене був такий стан… Я вже думав, що це все. Що ще чуть-чуть і Майдан уже буде зачищений. На душі було тяжко. Була апатія - хай буде, що буде.

Оця остання атака 20 числа, коли одні пішли по Інститутській, інші - по Хрещатику у сторону Грушевського, була паніка. І з нашої сторони була паніка, і величезна паніка була зі сторони Внутрішніх військ. Наскільки я розумію, коли «Беркут» почав стріляти, Внутрішні війська подумали, що це зброя з нашої сторони. І вони почали відступати. Вони відступали-відступали, а потім їхні командири дали наказ, вони повантажилися у автобуси і поїхали. Я так розумію, що у їхніх командирів, все таки, на душі і в серці щось було. Це ВВ - діти по 18-19 років, і командирам відповідати за цих дітей. Вони на строковій службі.

Богдан Сідлецький, травень 2016, Київ. Напис на сорочці - Ignition. з англійської - запалювання.

ВК: Тобто ти не припускаєш, що зі сторони майданівців могла працювати вогнепальна зброя?

БС: Я уже після 20го бачив автомати Калашникова на Майдані. Але в той момент біля мене були з двостволками, з арбалетами, з пістолетами з «резинкою» (гумовими кулями). Нарізної зброї не було.

ВК: Вже є відео і навіть пара документальних фільмів про Івана Бубенчика, бійця у групі (Володимира) Парасюка, який ніби то був на Консерваторії. Людина з військовим досвідом, яка ніби то відстрілювала «беркутів», які стояли біля Стели. Ти не бачив цього?

БС: Ні.

ВК: Подивися в інтернеті, це цікаво. Думаю, що у цьому щось є.

БС: Яка зброя?

ВК: Вогнепальна нарізна. Він визнає, що стріляв на ураження і цілив у командирів, тому що в армії його навчили, що бити треба так, щоб людина не могла командувати. А щоб не могла командувати, треба, виходить, на убой. Потім він вже говорив, що стріляв по ногах.

БС: Не знаю, чи це правда. Принаймні, загинули прості міліціонери. Я не бачив, щоб там загинули командири.

ВК: Є офіцери серед загиблих.

БС: Чотири, здається, офіцери, але щоб серйозних - підполковників, полковників, я не бачив (серед загиблих). (Від поранень, отриманих вогнепальною зброєю 18-20 лютого, загинуло чотири офіцери ВВ - лейтенант, два старших лейтенанти, майор - ВК).

Так само оце 31 серпня біля Верховної ради - це чиста провокація. Чому кидати у простих службовців, якщо збоку, ближче до дороги, стояв увесь командний склад? І чому вони, командири, у той момент заховалися за кут?

ВК: Може, людина недосвідчена, молода була?

БС: Як же ж недосвідчена, якщо хлопець з добровольчого батальйону? Зі свободівської Січі.

ВК: Так він кидав туди, де Рада - де вікна, двері, де можна прокинути. Ну, це Бог його знає, зараз не розбереш.

Армія - строкова служба

ВК: «Срочку» ти де служив?

БС: У Вінниці. Внутрішні війська. Якраз тоді на основі в тому числі і нашої судово-слідчої роти заснувався спецпідрозділ «Ягуар».

ВК: Що було після «срочки»?

БС: В армії я ще закінчив сержантську «учебку» в Золочеві. Був командиром відділення. Потім заступником командира взводу, старшим сержантом. Звільнився і пішов на службу в міліцію. Патрульно-постова служба. Три роки пропрацював.

Судячи про фільмах про міліцію, думав, що міліція служить дійсно для народу. І лише потім, коли я вже трохи попрацював у міліції, я зрозумів, що це за система. Це страшна система. І як би зараз не мінялися вивіски, уніформи, поки не зміниться Система, нічого доброго там не буде. Я прийшов у міліцію із самими благими намірами. Я не знав, що таке хабарі. Я не знав, що таке у людей забирати гроші. Я не знав, як людину поставити у таке становище, щоб людина сама ці гроші віддавала.

Я був молодим хлопцем, 20 років. Гроші якісь зароблялися. Спочатку це була романтика і було красиво. Але є ще совість. Совість, яка потім мучила мене. Ночами я не спав спокійно, тому що думав, що прийду на роботу, а на мене наручники надягнуть. У міліції я отримав і невроз, і виразку шлунку.

В один «прекрасний» час мене послали на маршрут. У нас були норми. Не вірте тим, хто казатиме, що жодних норм у міліції не було. Була норма - затримати шість осіб за зміну. Мені такий підхід до роботи зовсім не подобається. Як же ж можна так? Ти ж не деталі штампуєш, це - люди! Якщо людина йде, випила чуть-чуть, нікого не чіпає - чому його чіпати? От я нікого і не привіз. А мене відправили за свій рахунок працювати, додатково. Я психонув і «накрив» «точку» прокурора колишнього Радянського району (приблизно - частина території теперішнього Святошинського району - ВК), азербайджанця за походженням. Вони мені кричали «memento mori» (пам'ятай про смерть з латинської - ВК), почали розповідати, що не потрібно було ці «точки» чіпати. Я відповідав, що перед законом усі рівні.

Чому для одних можна, а для других - ні? Я кинув «ксиву» командиру роти на стіл і сказав, що більше у міліції працювати не хочу.

Розмовляв Володимир Кухар, офіцер резерву ЗСУ, 12 батальйон, голова ГО «Українська альтернатива»