Повне невігластво призводить до повного тупоумства
Нещодавно прочитав статтю про обурення одного з волонтерів тим, що в Маріупольській гімназії дітей навчають за допомогою віршів, які прославляють РФ, її символіку.
Я далекий від медоточивих слів щодо змісту російськомовних підручників.
Однак, акцентую увагу на інше.
А чому, наприклад, ці ж волонтери, не аналізують текст того, про що йдеться в україномовних підручниках, кого і в якій іпостасі прославляють або принижують в неозорих обріях українських книжок для школярів?
Чому ми одвічно бідкаємося на чужих, а власних помилок і неподобств не помічаємо.
Галасливим волонтерам раджу спочатку студіювати українські підручники, а не здіймати комунікативну колотнечу відносно російськомовних підручників. Насампочатку слід навести лад в україномовних джерелах, на яких навчаються наші діти.
Наводжу приклад:
Підручник з української літератури. 6 клас: читаємо уважно:
Бог подарував:
1) французам - елегантність і красу;
2) угорцям - любов до господарювання;
3) німцям - дисципліну і порядок;
4) росіянам - владність (ну а як же без них в українських підручниках!!!?? Ми виключили зі шкільної програми навчання російській мові, водночас постійно в підручниках згадуємо про цю країну; більше того, в рамках зарубіжної літератури, дітей примушують вивчати басні Крилова українською мовою!!! : "..осел, козел та клишоногий Мишка...". Навіщо?)
5) полякам - здатність до торгівлі;
6) італійцям - хист до музики
Тобто фактично з цього "феєричного" опису видно, що здатність до керуваня як своїм суспільством, так і світом закладена лише у росіян. І це помітьте, українські підручники...
Так чим вони різняться від уславлення гербу Росії ?
Цікаво, а що ж подарував Бог Українцям???????
"Українці босі, голі, плачуть, земля в них стогне від пролитої крові й пожеж, брати на чужині, вороги знущаються з удів і сиріт, а у своїй хаті немає правди і волі..."
Ось скажіть: кого МИ виховуємо і що вкладаємо в голови юних українських громадян?:
- комплекс меншовартості
- комплекс неповноцінності
- комплекс пасивних терпил, яких століттями всі лишень і робили, що гнобили, принижували і знищували
- комплекс одвічного скиглення на власну долю, якою українці самотужки не можуть керувати
- зневагу і нешанобливість до нас з боку інших тощо..
Так ось укладачів даного підручника, і колегію МОН, що дала гриф слід віддавати під суд за таку пропаганду немічі українства, за те, що вони з дитинства вбивають в молоді та юні голови хибний комплекс меншовартості, роблячи з українців - недодєлків, цивілізаційний непотріб, пригноблених селюків, за яких навіть Господь забув, давши наприкінці те, що лишилось - пісню.
Ганьба авторам цього лайна, ганьба тим, хто з чинуш МОНу пропустив це.
Завершити хочу словами свого вірша:
Одвічне бідкання, гукання,
Постійний пошук власного шляху,
Невже для українця в тому щастя,
Щоб чубитись за владну булаву?
Немає іншої дороги,
Осмислить маємо життя,
А всі ці блазнів застороги,
Нехай спливають в небуття.
Не треба нам когось винити,
Ми силу мусимо в душі шукать,
Тоді ми будем розумніше жити,
Лише на себе нарікать.
Слава Україні!
