Територіальна оборона. Міфи і реальність
На питання, що таке тероборона, відповість кожен, але майже всі неправильно. Зазвичай, люди зводять це до армії резерву і права на володіння зброєю. Та це лише дуже дрібні деталі великого державного механізму оборони окремої території.
Система тероборони виходить з простого явища - є територія, оборона якої не припиняється за жодних обставин, від мирного часу до потрапляння міста в зону окупації. Але в кожній з цих обставин способи оборони різні.
В мирний час місто захищає поліція і НацГвардія, під час війни - Збройні Сили, в окупації працюють партизани. Але державна сутність бюрократична, тож, і постає питання: хто вирішує який час? І хто ким управляє в різних випадках загроз окремій території?
Тут виникає перша сутність тероборони - юридична. Все має бути прописано до дрібниць. Ну, ось в мирний час містом управляє міський голова. До міста наближається лінія фронту, заходять збройні сили, управління потрібно передати командуванню: хто приймає рішення? Куди і коли з міста уходить поліція і заходить ЗСУ? Коли припиняються повноваження мера? Відповіді на всі ці питання мають бути зазделегідь прописані в законі.
За правильної форми мова йде про п'ять правових режимів: 1. Окуповане місто; 2. Сіра зона і лінія фронту; 3. Зона у 50 км від лінії фронту; 4. Підвищені ризики територіальної загрози; 5. Мирне місто. У кожного з цих режимів різні керівники управління і способи оброни території. І всі ці режими мають бути врегульовані: порядок управління територією; способи і підстави передання влади; відповідальність; порядок і умови виконання оперативно-розшукових функцій, зберігання і використання зброї. В останньому, погодьтесь, що навіть порядки зберігання зброї у мирному місті і місті на лінії фронту будуть вкрай різні. А про різницю підстав її застосування, так і взагалі говорити не доводиться. Так ось, все це має бути прописано в законах, але - не прописано! Взагалі! Нічого! Хіба що дуууууже узагальнено в законі «Про правовий режим воєнного стану».
Та читач розумно зауважить: «А як же армія резерву?» Так ось, цю структуру називають основними силами тероборони. Взагалі, в ній приймають участь всі сили - ЗСУ, поліція, СБУ, НацГвардія. Всі вони в різних випадках і умовах залучаються до територіальної оброни. Але є те, що називають основними силами.
Їх основне призначення - охорона стратегічних об'єктів та робота з місцевим населенням. Це зараз, бо навіть за кордоном трохи забули основну ідею резерву. Тож, нагадаю.
У кожної території є свої власні особливості - клімат, ландшафт, ментальність населення, діалекти, інше. Ці особливості мають важливе застосування в умовах війни, і ніхто не знає їх краще за місцевого мешканця. За війни - всі на фронті. Тоді і здогадались частину населення залишати на територіях їх постійного проживання, для чого зберігали за ними право вести цивільне життя, при цьому перебуваючи на військовій службі. Паралельно кожна держава по своєму вирішувала питання порядку володіння і зберігання зброї. Але вирішувала завжди. В Україні ж навіть у діючих законопроектах це питання досі не вирішено. Взагалі нічого. До речі, Україна єдина у світі держава, в законодавстві якої взагалі відсутній закон, який регулював би питання оббігу зброї. Вона у нас ні дозволена, ні заборонена, у нас просто немає жодного закону. І ми такі єдині у новітній світовій історії.
Та повернемось до тероборони. Основні сили її формувались по-різному. В деяких країнах - місцеве населення, але були і приклади, коли солдати довго служили на певній території, а МінОборони фіксувала їх списки, щоб потім можна було зібрати всіх в одному місці.
Головна роль резерву полягає в тому, що у випадку, коли ризики захоплення території збільшуються, резерв примикає до Збройних Сил і приступає до охорони стратегічних об'єктів, паралельно консультуючи командування і розвідку з питань орієнтування на місцевості та умов роботи з місцевим населенням. Також, резерв виконує і оперативні функції збору інформації від місцевих.
Та деякі речі сучасний світ забув. За загальною ідеєю, тероборона не залишає місто, навіть коли воно переходить у стан окупації. Та засвічений у службі резерв вже не зможе стати партизанами. Їх банально сусіди поздають. Тому резерв потрібно робити у двох формах - відкриту та закриту. Де відкрита відступатиме разом зі своєю армією, навіть увільється в їх ряди. А в місті залишається закрита. Та, про яку навіть військомати не знали.
Цю групу, зазвичай, формують із людей, якими не цікавляться ані військомати власні, ані противника - жінки, інваліди, інше. Їх завдання - сформувати в місті партизанські загони із перевіреної частини населення, які залишаться. А також - вести розвідувальну і підривну діяльність.
Таким групам також потрібне і попереднє правове забезпечення - визначити, кому вони підкорені, якій службі звітують і як охороняється інформація про них. Це також прописується в законах і, так само, не прописано в українських.
Головна проблема української системи територіальної оброни - відсутність системи. В принципі, все це нам і не заборонено законом, тому, хто як хоче, так і робить. Є труднощі у громадських лобістів - багато груп, які роблять різні концепції цієї реформи, і кожна намагається протягнути свою. Немало проблем і в тому, що більшістю з них, навіть явище тероборони до кінця не усвідомлено. Майже кожен має бачення лише її частини - хтось зброї, хтось армії резерву, хтось регламентування партизанської діяльності. Але немає єдиного рішення і єдиної концепції. Та головне, майже у всіх відсутнє усвідомлення регулювання саме правових режимів і порядку їх зміни. А це буде, наче спроба зібрати машину, де кожен розробив деталь, але жоден не прорахував, як всі деталі разом працюватимуть. Така машина просто не поїде.
