Декларування мародерства або електронний хелловін

Навіть епітети до них важко підібрати. До цього нікчемного і аморального племені, яке цілком серйозно вважає себе політичною елітою і 25 років поспіль з божевільною жадібністю і ненажерливістю обдирає, обглодує, виснажує, паразитує за рахунок мільйонів простих людей…

Їх навіть важко ненавидіти по-справжньому, з відчуттів - лише гидливість і презирство.

І сором. Пекучий сором за них. Перед собою, перед нашими дітьми, перед усім світом.

Шокуюче і трохи хворобливе це заняття - вчитуватися в перелік «нажитого непосильною працею». Кажуть, якщо прориває болячка, яка довго визрівала, має стати легше. Нічого подібного поки не відбувається. Народ просто отетерів від «картини маслом».

Емоційний шок, біль, злість.

Багато хто намагається за іронією, жартами та фотожабами усвідомити прочитане.

Як? Ну як таке могло з нами статися? Як це може відбуватися по сьогодні?

Після втечі януковича перші дні усі ми прилипали до екранів, споглядаючи Межигір'я з висоти польоту на вертольоті, потім розпочалося справжнє паломництво в ті місця усіх, хто хотів пересвідчитись, що така ось, паралельна реальність, дійсно десь існує.

Але в той час направду вірилося, що головний злодій самоліквідувався, а ті, хто стояв на сцені Майдану на колінах під «Пливе кача» просто не можуть, не повинні, не здатні купувати пляшку вина, яка вартує, як життя онкохворої дитини.

Вони ж люди! Принаймні, зовні.

І, знову ж таки, вони вилізли на ту сцену, коли «Пливла кача»…

Знову брехня. Знову головою об стіну.

Життя по-новому - це коли на зміну колядникам часів януковича прийшов уже «обдарований Святим Миколаєм» молодняк.

Пам'ятаю випадок, коли на прохання допомогти в лікуванні покаліченого бійця один можновладець сказав, що до зарплати ще треба протягнути пару днів і він нічим не може допомогти.

Тепер детальніше про обох. Хлопчина, який в 2014 році кинув в рюкзак пару консервів і, в чому був, відправився на війну, де разом зі своїми побратимами ціною власного здоров'я відстояв незалежність країни. І наволоч, такий собі нікчемний «золотий батон», у якого в одній кишені бабла вистачить, аби вилікувати, підняти на ноги, забезпечити найновішими протезами і навіть працевлаштувати усіх поранених на війні хлопців. Теоретично - перший обрав другого, аби йому, першому, жилося добре і безбідно.

Єдина добра новина - в нашій країні ну дуже багато готівки. І, як виявляється, може на все вистачити.

А в порівнянні з нашими «слугами народу» лідери країн з успішною економікою та високим рівнем життя - жалюгідні жебраки і лохи. Навіть недоброї пам'яті янукович вже видається досить скромним і поміркованим чиновником.

Нас щодня з блакитних екранів переконують, що економіка країни важко хвора, але подає всі ознаки життя і навіть оздоровлення. Нічого подібного. Перш за все, наша країна морально хвора. І ніякого одужання з такими реформаторами навіть не світить.

Звісно, ми здогадувалися. Але тепер це вже задекларовано. Вірніше, легалізовано.

Якщо хтось думає, що ця довго і стражденно народжена система декларування нічого не змінить - краще біжіть, виродки, біжіть…