Обличчя синів твоїх, Україно

Випий Хенесі. З'їж суші. Цей бутік саме для тебе. Придбай Тойоту. Відпочинь на Сейшелах. Купи два пральних порошки за ціною одного. Сходи на модний фестиваль. Відкриття нового нічного клубу чекає тебе. Як, ти ще не був у нашому стриптиз - барі?

Всі ці слогани, красиві картинки та номери телефонів проносяться повз моєї автівки, зливаючись в одну яскраву та нічого не значущу лінію з рекламних щитів.

Раптом я бачу один - єдиний щит серед сотень інших. З нього на мене дивиться молодий зовсім хлопчик з траурною стрічкою та на чорному фоні слова: "Він поклав за нас голову на війні. Запам'ятайте його".

Я запам'ятаю. Як його, так і хлопця, про якого буде моя розповідь нижче.

Дмитро Петрович Безуглий народився 29.12.1982 року у місті Тальне Черкаської області.

Після закінчення 9-ти класів Тальнівської школи №1 вступив до вищого професійного училища, де здобув фах "шофер - тракторист". Потім відслужив строкову службу та встиг попрацювати на цукровому заводі та залізничній дорозі.

Його життя не протікало у руслі "на роботу і додому", це був дуже активний, спортивний хлопець, завжи ходив у якісь походи, обожнював полювання та риболовлю.

Майстер "золоті руки", Дмитро всю роботу по дому робив сам і все в нього виходило, він навіть доглядав за своєю новонародженою донькою, через свою несамовиту любов до неї. У нього було два шлюби і діти від кожного, але у другої дружини ще був син, якому Дмитро Петрович був вітчимом і цей хлопець його любив, як батька.

Навесні цього року він прийняв рішення, яке пояснив своїм рідним такими словами: "Я мушу боронити свою землю, я повинен її захищати, я чоловік, я ваш захисник, я патріот України, тому я йду в армію".

Молодший сержант, навідник бойової машини 72-ї окремої механізованої бдригади.

Загинув 30 жовтня у проміжок між 21.00 та 22.00 у районі селища Верхньоторецке Ясинуватського району Донецької області від кулі снайпера.

Коли розпочався обстріл наших позицій, саме у цей момент з воїном телефоном розмовляла мати. Він тоді ще сказав їй: "Мамо, послухайте" і та почула звуки стрілянини та відчайдушний крик з того боку: "Укропи, ви гдє?". Потім Дмитро ще встиг порозмовляти з дружиною і зв'язок обірвався.

Його тіло знайшли о 22.00. У бронежилеті було дві кулі, а фатальна влучила у голову.

Поховали Дмитра Петровича 3 листопада у рідному місті Тальне.

Я не буду пити Хенесі і суші мені не потрібно. Я не хочу їхати до стриптиз - бару на новій Тойоті. Я хочу бачити на кожному кроці портрети полеглих за Україну солдат, я хочу дивитися в їхні очі, знати, що цей хлопець загинув за мене та маленьку дівчинку, яку поруч за руку веде мати, усвідомлювати, що всі ті цацки, які пропонуються у рекламі, не варті й однієї краплі крові солдата, що впала на нашу землю, я хочу щоб люди зупинялися біля кожного такого портрету та казали одне лише слово. Казали: "Дякую".

Хіба це так погано, те, чого я хочу?