Розповідь про справжнього Патріота

Пару місяців тому він одружився на бойовій подрузі, пару тижнів тому їх обвінчали у рідному батальйоні. Але сімейне щастя було зовсім недовгим, бо війна не питає, коли в тебе закінчується медовий місяць.

Ця людина - Патріот України з великої літери, до нестями люблячий свою Батьківщину чоловік, воїн та захисник. За його плечами криваві бої на Майдані аж до самого останнього дня, до самого останнього кроку уперед, до повної перемоги над минулим режимом.

Микола Олександрович Саюк (позивний Француз) народився 22.12.1987 року у місті Дубно Рівненської області, у якому прожив перші чотири роки свого життя, а після смерті батька переїхав жити до села Адамівка Березнівського району.

Після закінчення 9 класів школи вступив до вищого професійного училища №7, де здобув одразу дві спеціальності: кам'янщика та повара.

Мати виховала з Миколи чесну, справедливу та добру людину, яка все розуміла з першого слова та завжди готова була допомогти у будь-якій складній ситуації. Всіх гарних якостей не перерахуєш, але хлопця любили люди, любили та поважали, а це багато про що говорить.

Дуже полюбляв полювання та риболовлю, а одного разу, на полюванні, коли Микола був ще у малому віці та мав велику уяву, він забив на полюванні бобра, побачивши велики зуби якого, втік до дорослих, які дуже сміялися та запам'ятали цей випадок.

Коли хлопець підріс, то почав працювати на будівництвах по різних містах. З 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля).

А потім повстала Україна і Микола Олександрович не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається. З січня 2014 - активний учасник Майдану, брав участь у боях, зокрема на Грушевського та Інститутській у кривавий четвер. Неодноразово на Майдані був поранений (в обидві ноги гумовими кулями від Беркуту та у шию ножем від тітушки).

На війні від самого її початку, пішов добровольцем. Багатим був його бойовий шлях, а у грудні 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Сержант, командир відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади.

Загинув 1 листопада у проміжок 23.30 - 0.00 на околицях Мар'їнки Донецької області внаслідок детонації боєприпасу у каналі ствола міномета.

У нього залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був таким недовгим.

Це яскраве життя однієї небайдужої, неінертної, сильної духом, рішучої та сміливої людини, це життєва стежка, по якій йдуть тільки ті, хто справді має право називатися Героєм.

І дуже погано, що коли вони сходять з неї у вічність, для багатьох ця подія виявляється непомітною та не вартою уваги, адже це їх не стосується, це не їхнє життя обривається і не їхня кров розтікається по українській землі.