Один, який вартий тисяч

Немає нічого вічного на цій планеті, але є люди, які заслуговують жити вічно.

І чомусь саме на них дуже рано вказує пальцем смерть.

Сергій Вікторович Кочетов (позивний Кіт) народився 30.11.1985 року в селі Студянка на хуторі Дворище Дубенського району Рівненської області.

Взагалі-то з самого дитинства його називали зовсім не "Котом". Прізвисько в нього буле більш лагідне та ніжне - "Котя". Так його почали називати через його чорняве волосся та дуже привабливу вроду у сукупності з прізвищем "Кочетов".

З 1-го по 11 клас навчався і мешкав у селищі міського типу Смига. Відразу після закінчення школи пішов в армію.

Дуже хороший друг, який, щоб не сталося, завжди прийшов би на допомогу та підтримав. Він просто не розумів, як це - залишити у біді. Це стосувалося його друзів, родичів та знайомих, а потім і своєї країни.

І коли в Украну прийшла біда - Котя був у перших лавах тих, хто кинувся на порятунок.

Після армії працював на заробітках - їздив по містах на будівництва. Оскільки він був єдиною та люблячою дитиною в батьків, то хотів допомогати не тільки для свого блага, але й батькам. Клав плитку так, що після нього нічого не перероблювали, завоював собі репутацію чудового майстра.

Якось одного осіннього дня 2013 року, коли Сергій вже збирався на черговий об'єкт, він увімкнув новини і побачив, що зі студентами зробив Беркут. І тоді він сказав: "Мені робота більше не потрібна, бо якщо ми це стерпимо, не буде більше країни, в якій я міг би працювати, я їду туди, де я потрібен."

Повністю пройшов шлях Майдану, приймав участь в усіх кривавих боях, як на Грушевського, так і на Інститутській.

Котя був доброю, чесною, справедливою, порядною, мужньою, просто дивовижною людиною. Про нього можна написати дуже багато, але досить того, що він був неперевершеним і все, що він робив, було заради народу в чесній Україні.

Після Майдану він жив тільки війною. У грудні 2014 року добровільно пішов захищати Україну від ворога. У лютому 2015 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Солдат, старший навідник мінометного взводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади.

Сергій Вікторович повоював у багатьох місцях - Щастя, Трьохізбенка, Новоайдар, Станиця Луганська, врятував від смерті не одного побратима. Був поранений, деякий час перебував на лікуванні, бо не міг нормально ходити.

Загинув 1 листопада приблизно о 23.30 - 0.00 поблизу села Славне Мар'їнського району Донецької області внаслідок детонації боєприпаса у каналі ствола міномета.

У вересні цього року Котя побував вдома у відпустці. Люди, які бачили його в останній раз живим, розповідали, що перед поверненням на фронт, воїн казав, що більше вони не побачаться з ним, що більше він не повернеться. Друзі намагалися перевести це в жарт, але зупинились, коли побачили, що він не сміється.

Йому було лише 30 років.

Нікому не дано жити вічно, але можна жити спокійно, за що ця Людина з великої літери боролася до останнього свого подиху.