Льовочкін – вождь ''противсіхів'' і розгін Майдану

На Майдані була війна на два фронти проти Януковича. Перемогли тільки на одному.

Тому зараз так важко даються здавалось би прості та зрозумілі речі. Саме тому організовано шалений опір «спецконфіскації». Саме тому в ситуативний союз проти повернення награбованого об'єдналися злочинці-янучари та ті, що називають себе "майданівською громадськістю". Насправді вони і на Майдані були разом. Так званий «Євромайдан» був другим фронтом Януковича проти Майдану з середини Майдану. А їх ідеологом та модератором був тодішній керівник Адміністрації Президента Януковича Сергій Льовочкін.

Янукович та Льовочкін

Багато говорять про Льовочкіна і Фірташа, однак важливо сказати про Льовочкіна та Януковича. Зауважу свою політичну кар'єру Льовочкін почав з посади радника донецького губернатора Віктора Януковича. Янукович був дуже системним, наприклад, свої корупційні мега-схеми у вугледобувній галузі та сфері залізничних перевезень він почав вибудовувати, ще в ті часи. Так само тоді він почав вибудовував диктаторську систему влади, щоб стати одноосібним власником країни. Ставши Президентом Янукович стикнувся з реальною проблемою: Київ його не сприймав, це було суціль вороже середовище - народ, журналісти, громадські активісти, всі його ненавиділи. Це загрожувало стабільності його влади, тому Янукович взявся за вирішення проблеми. Менеджером в цих питаннях у Віктора Федоровича став Сергій Льовочкін, що офіційно був призначений керівником Адміністрації України.

Вони швидко усвідомили, що точковим фінансуванням окремих проектів ситуацію не зміниш. Ненависть народу була така велика, що її не можливо було перекреслити, зате можна було спрямувати в потрібному напрямку. Тобто налаштувати громадськість "за" Януковича було неможливо, а ось плекати ненависть до всіх і вся було не важко. І дуже потрібно. Адже, якщо знищувати, обливати брудом будь-яку альтернативу владі, Януковичу нічого не загрожувало. Люблять його чи ненавидять, в таких умовах нічого не означало. Так і вирішили - головною ідеологією Президента Януковича в інформаційному просторі стало "противсіхство", яке плекав та роздмухував Сергій Льовочкін.

Працювати в цьому руслі було дуже просто. Споживачі інформації, підготовленої по такому рецепту, сприймали все за чисту монету, з журналістами та громадськими активістами було взагалі легко - їм це впарювалося під соусом об'єктивності. Мовляв, треба збалансовувати інформацію, якщо в сюжеті критикується Партія Регіонів, треба обов'язково злим словом згадати і опозицію і плювати, якщо перші рубали голови, а другі тільки обрізали нігті.

Особливо вдало Льовочкін вертів різними політичними шоу, і основною зброєю Януковича - Льовочкіна в інформаційному просторі був звісно Шустер.

Щоправда Льовочкін не робив ставку на одного Шустера, він працював з усіма.

Десь в хід йшли гроші, десь Льовочкін (по доброті душевній) зливав інформацію, десь йшов в хід шантаж, погрози, десь він розігрував роль хорошого поліцейського, захисника від свавільного Януковича.

Наприклад, зверніть увагу, як Льовочкін майстерно став "другом" громадськості, що отримувала Західні гранти. Можна прочитати в новинах, як в 2010 році він зупинив перевірку СБУ Фонду Сороса "Відродження". "Інцидент вичерпано. Подібні речі не варто робити без необхідності", - заявив тоді Льовочкін. Після цього Фонд "Відродження" взявся фінансувати дороге і неактуальне журналістське розслідування Лещенком справи Лазаренка. «Баян» був геть нецікавий, проте дуже потрібний «противсіхам».

Адже задум був простий, як двері: бити по рейтингу Юлії Тимошенко, що сиділа у в'язниці. Ув'язнення Тимошенко, загрожувало формуванню для неї іміджу непримиренного борця з Януковичем, а отже створення політичної альтернативи «донецьким».

Тому треба було повторювати, як мантру через всі канали: «Юля - воровка».

В цей же час, той же український філіал Фонду «Відродження» відмовив щодо гранту на журналістське розслідування вбивства Щербаня. Хоча це було мега-актуально. Одна проблема: таке розслідування вивертало на огляд читачів гори трупів від донецької мафії, поряд з прізвищами Ахметов, Іванющенко, Янукович…

Тому залежний від Льовочкіна український філіал фонду утримався від підтримки журналістського розслідування в цій сфері.

Льовочкін та Євромайдан

Найбільше талант Сергія Льовочкіна в царині маніпуляції громадською думкою проявився на Євромайдані, який він взяв під повний контроль.

Повторюю під повний контроль. Отже перші дні Майдану, це були дні найбільшої тривоги. Революція гідності ледь не загинула немовлям.

Згадайте, як вже на другий день люди, що вийшли на Євромайдан дружно скандували: "Без політики - без політики". І щиро пояснювали, що вони не проти Януковича, а лише за Євроінтеграцію.

Цей меседж нав'язали людям агенти Льовочкіна. Вони спеціально звужували «проблему». Задум був знов таки простий, як двері. Протест без політики приречений! Противсіхство - приречене. Анархічний бунт закінчується або його придушенням, або громадянською війною.

Однак ситуація виходила з під контролю Льовочкіна. 24 листопада на Європейську площу, де встановила сцену політична опозиція, вийшла рекордна кількість людей і вони вийшли не побазікати про Євроінтеграцію, вони вийшли проти Януковича, проти агресії РФ і за Україну. Стало остаточно зрозуміло - ПОЧАЛАСЯ НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ.

Однак для Майдану потрібен був Майдан. Проте накручений Льовочкіним Євромайдан політиків до себе не пускав. Тому що так потрібно було Львочкину, який сподівався, ще трохи - випустити весь революційний пар в свисток.

Тоді ж стало абсолютно зрозуміло, що все вирішиться на тижні: або на Майдані стане політичний Майдан і почнеться революція, або Попов поставить новорічну ялинку, далі новорічно-різдвяні свята, 8 березня, картопля, літо … незчуєшся і Саша Янукович наступний Президент.

Я була на засіданні громадської ради Евромайдану від Льовочкіна в четвер того вирішального тижня. Мене ніхто не запрошував, я випадково дізналася і нахабно прийшла. Мої ідеали тоді вмерли в один момент, я була вражена наскільки цинічно-підлими виявилися мої колеги по цеху.

На тій нараді був цілий букет нинішніх депутатів Верховної Ради, тоді журналістів, лідерів Евромайдану, а також юні та наївні студентські активісти. Так от лідери Євромайдану з запалом переконували студентів, що акція протесту завершена. Що "ми стояли лише щоб вплинути на Януковича, щоб він підписав Євроінтеграцію". Мовляв, не вдалося, буває, наступного разу вийде, а зараз розходимося. Студенти спочатку не погоджувалися. Проте їх переконали. Мовляв, ви юні і зелені, нічого не розумієте, до 15 року підростете, вийдете знову. Що найбільше мене вбило: на цій нараді планувався вихід з Майдану так "щоб ініціативу не змогли перехопити політики". Для цього планували наступної ночі прибрати "озвучку", тоді ж в повній тиші покинути Майдан, щоб до ранку будівельники встигли зайняти площу будівельною технікою. Всі почали голосувати, всі руки піднялися «за». Всі модні активісти мовчали і все за всіх вирішували присутні люди Льовочкіна. Зрада! Я «утрималася», бо це найбільше відповідало моїй позиції: «Ваш ублюдочний Євромайдан повинен перестати існувати, а ось Майдану бути».

Опозиція, що дізналася про рішення Євромайдану, ввечері напередодні намагалася зірвати плани Львочкіна - підвести свою альтернативну звукову апаратуру. Однак "Беркут" та активісти Євромайдану "озвучку" на площу не допустили. В той момент, коли мікроавтобуси з апаратурою намагалися пробитися крізь ланцюг міліції, на сцені Євромайдану буцала рок-група, аж вуха закладало. Народ взагалі не розумів, що відбувається. Ні до кого не можливо було докричатися.

Я розуміла, що все - ми втрачаємо Майдан. Міліції навколо автобусів з озвуч кою ставало все більше, шанси провести апаратуру все менше. Треба було використати найменший шанс. Я кинулася продиратися крізь натовп до сцени, нахабно вихопила мікрофон у музикантів, заявила, що танці закінчилися треба воювати - відбити мікроавтобуси з озвучкою у «Беркута».

Слова подіяли. Я побачила, як хвиля людей з Майдану покотилася в напрямку автобусів. Я зіскочила зі сцени, щоб приєднатися. Це була моя помилка. Хтось за моєю спиною, на сцені вихопив мікрофон і почав волати: «Зупиніться, провокація!». Хвилю, також почали зупиняти молодики в цивільному по краю площі. Так вона і захлинулася…

Я знала, що о 3 ночі Льовочкін забере свою «озвучку», а це кінець. Без озвучки, що об'єднує людей, вони розпорошуються, вони перестають діяти, як єдиний організм. Плюс холод і ніч, Майдан розійдеться… Я була морально розчавлена, мені здавалося, що я ганебно програла. "Буде новий день, нова боротьба", - сказала я собі та попленталася додому спати.

Повне відео за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=vwRfG9Dj29I&feature=youtu.be&t=11m20s

В цю ніч стався розгін Майдану... Юні студенти, що ще лишалися на Майдані в невеликій кількості після того, як Львочкін таки виключив «озвучку», були жорстоко побиті "Беркутом".

Чому була застосована сила, якщо Майдан і так доживав останні години завдяки майстерності Льовочкіна? Мені здається пояснення тут просте: так сталося, бо оточення Януковича бачило наскільки близький до успіху план Льовочкіна. А успіх звісно викликав заздрість. Чорну заздрість, бо за близькість до тіла вождя завжди йшла запекла боротьба. Тому Клюєв в останній момент перехопив ініціативу, щоб повісити собі орден за знищення Майдану. Клюєв з Сівковичем вважали, що грубий силовий варіант нічим не гірше за витончене шаманство Льовочкіна. Проте вони помилилися. Їх амбіції та жертовність студентів врятували Майдан. Інакше, ще пару годин по плану Львочкіна, на 1 грудні на Майдані стояла би потворна ялинка, а не сотні тисяч людей, що перейшли рубікон.

Тому початок Майдану - 1 грудня. Не танці без політики, не скоки за незрозумілу Євроінтеграцію, а Майдан за Україну. Саме тому він і вистояв, не зважаючи на другий фронт, на цілу зливу брудних технологій від Льовочкіна.

Думаю, що це також була лише технологія, коли Льовочкін подав у відставку після розгону Євромайдану. Адже він продовжив руйнувати Майдан зсередини, маніпулювати громадською думкою в потрібному напрямку. Для себе він просто вибрав безпрограшну позицію. Перемагає Янукович - він на лаврах, як його агент, що розвалював Майдан зсередини. Перемагає Майдан -Льовочкін позиціонується, як прихильник Майдану.

Наприклад, події на Грушевського схоже також були технологією влади. Адже радикалізм Майдану наростав, Янукович панічно боявся ескалації конфлікту біля Міжгір'я, і йому вигідно було організувати цю ескалацію подалі від себе коханого, десь на Європейській площі, принести в жертву натовпу Вевешників і отримати привід вбивати...

Страшні технології та особи, які, нажаль, мають до них прямий стосунок крутять країною до сих пір. Той же Льовочкін знову таки свідомо і активно підживлює "противсіхство", яке наростає в країні. Цьому є об'єктивні причини. Адже, по-суті, це єдина ідеологія в якій неможливо зневіритися у важкі часи - війни, економічного неблагополуччя . Зерна маніпуляцій зараз найкраще проростають.

Ось і зараз Льовочкін зі своєї сторони смикає ниточки, щоб перешкодити прийняття «спецконфіскації». Тому що «противсіхству» найстрашніше - позитивний результат.

А великий результат (повернення в бюджет істотної суми арештованих в Україні активів) стократ страшний, бо він запустить механізм наступних успіхів.

Це так потрібно суспільству, що втомилося чекати хоч найменшого результату. Це так потрібно мені. Я так втомилася добиватися хоч найменшого результату. Знаєте, мені все частіше привабливими здаються міркування моїх щирих фанатів, що просто не розуміють чому я до сих пір не кидаю гранати. Проте не кидаю, бо розумію, що це не лише акт відчаю, це кінець Україні.

А Україна, державні інтереси для мене понад усе! Тому я в багнюці Верховної Ради, я не бачу іншого шляху ніж тягнути такі законопроекти, намагатися по ниточці розривати зв'язки колишніх з нинішнім, зупиняти хвилі сучасних маніпуляторів - шатунів. Люди, просто підтримайте! Не можна кидати справу на півдорозі, Майдан просто ще не переміг. Проте мусить. Бо Майдан та Україна єдині. Бо дуже багато заплачено. Бо іншого вибору не має.

P.S.

Цей блог, я розміщувала рік тому, проте він до останнього слова актуальний до сих пір. Рік без змін! З одного боку це сумно і страшно. З іншого - це значить, що ми ще живі, що все в наших руках. Головне не здаватися!

Відео, використані в тексті, зняті Андрієм Дзиндзею, через це він перший потрапив під репресії Льовочкіна-Януковича