Назад в "2013", або як Україна ризикує зробити "контрольний в голову"

В нічному спокої від політичних ток-шоу, хочу написати цей текст, а вас усіх прошу уважно прочитати.

У Львові, в Рівному, в Хусті чи на Чернігівщині, в Одесі чи на Харківщині, всі ми знаходимось під великою загрозою. Не лише зовнішьою, а й внутрішньою.

Нам усім потрібно розуміти, що Верховна Рада України є головним легітимним конституційним інститутом влади, поруч із Президентом, на якому тримається українська державність. Державність, щоб ви розуміли, це непорушність наших кордонів, це наша українська мова, це наша грошова одиниця, це старість наших батьків, це майбутнє наших дітей.

Останніми місяцями я з тривогою спостерігаю спроби підірвати нашу державність шляхом делегітимізації української влади в очах суспільства. Із цим, як із вогнем, почали бавитись усі кому не лінь, хто має медіа-ресурс, гострий язик, політичний вплив. Якось усім політичним гравцям це стало вигідно - доводити ситуацію до абсурду. Для когось це піар, для когось - можливість наростити рейтинг, для когось - заробити, для когось - уникнути відповідальності. Я відчуваю реальну загрозу, що усі ці надзусилля можуть спричинити ланцюгову реакцію, яка не просто "змінить систему олігархату" чого так прагне суспільство, а розвалить до біса систему державної влади в Україні.

Візьмемо за приклад останній "Онищенко-гейт", що має всі ознаки високопосадової корупції. Є безпосередньо схеми самого Онищенка, які розслідує НАБУ. Це призвело до того, що Онищенко почав здавати спільників, серед яких можуть бути політики найвищого ешелону української влади. Американські та європейські правоохоронні органи без сумніву проведуть розслідування даних фактів, конфіскують активи цих корпуціонерів, передадуть нашому НАБУ інформацію. І це прекрасно!

Що ж ми бачимо в Україні з цією справою. Одне відоме видання бере кричущі факти корупції, наведені Онищенком, змішує з загальними слухами традиційної парламентскої корупції про яку "всі знають але ніхто не бачив", майстерно домішують стандартні механізми прийняття політичних рішень, які існують чи не в усьому світі, і все це подають як анатомію парламентської корупції.

Таких випадків майстерної дискредитації українських владних інституцій останні часом існує безліч. І це явно стратегія Lose-Lose для усіх українських гравців на цьому полі. Ті ж таки гравці або цього не бачать, або навмисно закрили очі на ці процеси, або ж жага до влади та ненависть до опонентів затьмарила свідомість.

На додаток до вище наведених проблем, мене дуже непокоїть поточна ситуація із відсутністю справжньої волі до системних реформ. За останні 2 роки, коли Україна була повністю залежна від зовнішніх запозичень та політичної підтримки, нам вдалось прийняти безпрецедентні антикорупційні закони, які значно наблизили Україну до незворотних змін. Але політичні компроміси головно в реформі МВС та прокуратури, а також політична корупція в парламенті, загнали нас в глухий кут, звідки є ризик повернення назад в 2013. Просто щоб ми всі розуміли - єдиний вихід у нас з "2013" - через революцію, яка буде в рази жортскішою та може перетворити Україну на "Сомалі". Про ризики такого сценарію годі й розповідати. І цього потрібно уникнути в цивілізований політичний спосіб. Фактор МВФ ослаб, США та Євросоюз стоять перед власними вкликами, не маючи змоги занурюватись в мікро-менеджмент нашої політичної пісочниці, де сидить найбільший саботаж реформ.

Що ж у нас ще залишилось на цих руїнах? В Україні залишилось небагато авторитетних острівців довіри, які ще не повністю сплюндровані, а саме:

- моральні авторитери, культурні діячі;

- експертне середовище, громадянське суспільство (тут активно ширяться спроби дискредитації через так зване "грантоїдство");

- волонтерська спільнота, ветеранська спільнота воїнів АТО;

- молоді політичні сили та індивідуальні політики, які часто поодинці боряться з системою (останнім часом також спостерігається активні спроби дискредитації);

Ці острівці суспільної довіри часто самотні, без належної комунікації один з одним та координації. Цим постійно користаються різні політичні табори старої школи.

Що ж робити? Однозначно Україні не можна зупинятись та скочуватись в "2013". Хочу достукатись до свідомості проактивної, свідомої частини суспільства, хочу аби люди на самотніх острівцях суспільної довіри мене почули. Найближчі 12 місяців єдиним можливим варіантом протидії контрреволюції є консолідація зусиль. "Моя хата скраю" тут не працює. Лише спільні проекти по досягненню конкретних цілей, добре злагоджені адвокаційні кампанії, координація з міжнародним средовищем, максимальне посилення голосів експертного середовища задля протидії огульному популізму та саморуйнації української державності. Друзі, ми всі знаємо як це робиться та як це працює.

Сподіваюсь, я чітко описав ризики та можливості. Тепер очікую на відповідні процеси.

А політичних "ляльководів" я попрошу тиснути на гальма. Одумайтесь.