Чому побудова ІТ-нації не є вирішенням економічної кризи в Україні

Війна на Донбасі, неефективне управління, корупція чиновників та вищих посадових осіб призвели до занепаду української економіки. За темпами росту ВВП Україна все далі погіршує свій результат у порівнянні з 1991 (реальна втрата ВВП за роки незалежності становить 35%). Майже усі сфери економіки показують негативну тенденцію зростання - промисловість лише нещодавно вибралася зі стагнації, а сільскогосподарська сфера, гордість української економіки взагалі перебуває на стадії рецесії. У такий важкий для країни час лише одна галузь показує динамічне зростання незважаючи на усі бізнесові перешкоди - інформаційні технології (в подальшому - ІТ).

За останні 6 років ІТ сфера збільшилася більш ніж удвічі і наразі вважається однією з найперспективніших у всьому світі. ЗМІ освітлюють успіхи українських програмістів, а Україна ефективно будує імідж технологічної нації. Але чи не живемо ми у самостійно створеному міфі?

ОБРАЗ ІТ У МАС-МЕДІА

Міф перший. Андрій Пивоваров, СЕО GoIT, наголошує що бачить в українській ІТ індустрії потенціал стати "innovative community" з можливістю стати ІТ-хабом всього світу. Першим запереченням цій тезі є те, що насправді в Україні не робляться інновації. Україна - це країна аутсорсингу та дешевої робочої сили з відносно високою якістю роботи, яку використовують зарубіжні компанії для оптимізації витрат. Навіть за умов виготовлення інноваційного продукту, права на його інтелектуальну власність будуть належати замовнику. Далі Пивоваров говорить: "Для того, щоб у суспільстві почала жити ідея, необхідно щоб її підтримали 10% населення. Тобто достатньо 4х мільйонів українців, фанатично вірячих в те, що Україна - це ІТ-країна, щоб це стало реальністю".

Зважаючи на те, що в Україні за найоптимістичнішими оцінками працює близько 100 тис. ІТ спеціалістів (реальні цифри набагато менші адже ця цифра скоріш за все включає людей які не займаються безпосередньо програмуванням - менеджерів, меркетологів, SEO-спеціалістів), такі заяви є простими спекуляціями і не мають жодних обгрунтувань. До того ж спостерігається тенденція brain drain - кожного року з України виїзджають близько 5%. Зазвичай Україну полишають спеціалісти рівня middle та senior, а це означає що залишаються малокваліфіковані junior спеціалісти, які наврядчи сприятимуть розквіту ІТ нації. Варто зазаначити, що стаття " Строим ІТ-страну: уехать нельзя остаться " не має жодної статистики або причинно-наслідкових зв'язків між розвитком ІТ сфери та загальною успішністю держави в цілому. Такі виступи можна назвати піаром власних освітніх курсів, проте такі думки вирують на популярних українських ресурсах девелоперів ain.ua (IT in Ukraine) та dou.ua (Developers of Ukraine), спонукаючи молоде покоління бути в тренді та обирати високооплачувану спеціальність, в той час як важка промисловість фактично зазнає кризи поколінь.

Міф другий. "Завдяки українським ІТ спеціалістам, які працюють на західних замовників, Україна через 10-15 років може стати найбільшим технологічним центром у світі" (ТСН, 2016). Далі стаття наголошує що за 2015 рік українська ІТ сфера надала послуг за кордон вартістю 2.5 млрд доларів. Для порівняння візьмемо найбільшу публічну компанію у світі - Apple Inc. - у 2015 році компанія продала товарів на суму 233.715 млрд доларів. Звісно що за наступні 10-15 років експорт послуг не виросте до масштабів США, проте такі заяви, не підкріплені конкретними даними, створюють хибне уявлення про можливості ІТ сфери та зміщують фокус уваги реформаторів на індустрію, яка становить лише 3% ВВП країни. "Спеціалісти з України розробляють програмне забезпечення для складних медичних приборів, військової техніки, автомобілей майбутнього, освоєння космосу і т.д.".

Навіть якщо така заява є правдивою, варто зауважити що бенефіціаріями цього програмного забезпечення є розвинені країни, які інвестують гроші у свій довгостроковий розвиток і використовують українські технологічні можливості за нижчою ринковою ціною. Україна як країна у цьому процесі жодним чином не задіяна і не отримує вигоди від західних інновацій. " І вони [ІТ спеціалісти] стали важливим фактором для всієї України: на фоні загальної рецесії, експорт українського програмного коду за кордон лише зростає" (ТСН, 2016).

Міф третій. Заробітна платня ІТ спеціалістів в Україні прив'язана до курсу долара, що означає що з девальвацією гривні близько 100 000 людей (що до сих пір є не перевіреною оцінкою, а серед них лише 18% є спеціалістами рівня Middle або Senior (де заробітна платня становить в середньому $2000)) стало жити краще. Решта людей не отримує і в довгостроковій перспективі не буде отримувати жодної вигоди від збагачення вузької верстви населення. Важливим є те, що стаття на ТСНі робить шкідливі узагальнення і поширює дискурс про всемогутніх програмістів. Жодного якісного впливу на внутрішній ринок окрім покращення статистики експорту та зовнішніх прямих інвестицій діяльність українських програмістів не має.



ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ОПОДАТКУВАННЯ В ІТ ІНДУСТРІЇ

Коли ми говоримо про корисність тієї чи іншої індустрії ми враховуємо наступні фактори: кількість податків, що індустрія виплачує у державний бюджет, кількість робочих місць що вона створює, культурний вплив та створення позитивного іміджу та ін. Якщо питання іміджу вже було розглянуто (на світовому рівні Україна розглядається як перспективне місце для аутсорсингу де можна замовляти якісні продукти за меншою ціною), то статистика по безробіттю виглядає менш привабливою - якщо у 2011 році офіційно було 8.6% безробітних працездатного віку, то у 2015 році ця цифра складала 9.5%.

Ключовим же питанням залишаються податки. Говорячи про структури ІТ компаній в Україні, можна виділити 4 основних напрямки - аутсорсингові компанії, продуктові компанії, стартапи та фріланс.

Аутсорсингові та продуктові компанії використовують однакові схеми оподаткування - спрощену систему єдиного податку. Найоптимальнішою є ІІІ група єдиного податку, за якою податкова ставка може бути 3% з виплатою ПДВ або 5% без виплати ПДВ (ІІ група не розглядається тому, що вона не має права надавати послуги нерезидентам). Для оптимізації витрат компанії переважно не заключають трудові договори зі своїми співробітниками щоб не платити ПДФО (податок на доходи фізичних осіб), ЄСВ (єдиний соціальний внесок) та військовий збір, а заключають з програмістами договори як з ФОП (фізичними особами підприємців).

За цією схемою ФОПи заключають контракти напряму з нерезидентом-замовником або українська компанія отримує кошти від нерезидента-замовника та розподіляє їх серед ФОПів. Перший варіант є найбільш простий - з отриманих коштів ФОП має сплатити 5% єдиного податку та ЄСВ у розмірі 22% від мінімальної зарплати (352 грн).

У другому випадку компанія має вести бухгалтерію за програмістів та виплачувати за них податки. Але у даному випадку є варіант податкової перевірки після якої відносини компанії - програміста можуть визнати трудовими і компанія муситиме виплатити штрафи. Разом з цим існує можливість повністю нівелювати податкове навантаження шляхом аутстаффінгу персоналу.

За цією схемою усі програмісти виводяться поза штат підприємства в аутстаффінгову компанію, а отже витрати на програмістів включаються у загальні витрати компанії і не оподатковуються. Таким чином, майже усі високооплачувані ІТ спеціалісти платять від 0 до 5% податків зі своєї середньої заробітної платні у 2000 доларів (якщо вірити популістським гаслам пропонентів підтримки ІТ сфери - беручи середню заробітну платню агітатори відверто маніпулюють даними, адже у багатьох компаніях на entry-level посади беруть з безоплатним випробувальним періодом або зарплатою у 200-300 доларів. Джуніор програмісти можуть розраховувати на 600-800 доларів, проте вже мають мати певний технічний бекграунд).

Окремою категорією ІТ-спеціалістів є фрілансери. Ці люди працюють дистанційно, і реально оцінити їхню кількість дуже важко. Частина офісних програмістів бере фріланс-проекти у вільний час, а отже статистика по цьому питанню різниться. Колишній Міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус оцінив обсяг ринку фрілансу у 350 млн доларів. Наразі фрілансерам держава запропонувала спрощену схему легалізації доходів, за якою фрілансер платить 5% податку як ФОП та мусить продати державі 75% отриманої валюти. Фактично фрілансерів змушують міняти долари/євро на менш стабільну гривню по заниженому курсу Нацбанку. При цьому фрілансер платить близько 30 доларів за SWIFT переказ грошей на свій український банківський рахунок та оплачує послуги бухгалтера. Якщо брати курс долара 25.6, то з кожної 1000 доларів фрілансер отримує 22790 грн. (приблизно), в той час як існують більш вигідні схеми виводу грошей напряму через картку Payoneer, Яндекс Гроші, Вебмані, Skrill у валюті і з меншою комісією. Таким чином, ринок фрілансерів залишається в тіні, адже держава не має дієвих механізмів контролю за ним і сподівається на добру волю фрілансера займатися бюрократією і отримувати менше.

Останнім напрямком ІТ сфери в Україні є стартап індустрія. Успіх Силіконової Долини, багатомільярдні угоди та мільйонні венчурні інвестиції перебувають на слуху вже третій десяток років. Стартап став синонімом слова інновація, а компанії-єдинороги (стартап вартістю більш ніж 1 мільярд доларів) стали предметами національної гордості. Україна намагається позиціонувати себе як державу-інноватора, наголошуючи на успіхах українських проектів. Іноді навіть інноватори з українським корінням такі як Ян Кум (WhatsApp) та Макс Левчін (PayPal) використовуються для формування іміджу України як успішного інноватора, хоча обидва емігрували в США у віці 16 років і жодних наробок майбутніх продуктів під час перебування в Україні не мали. Стартапи в Україні набули широкого поширення і наразі залучають 4.5% усіх девелоперів.

Для оцінки корисності стартапів для української економіки будуть обрані 2 критерії - їхня інноваційність та фінансова цінність. Фінансова та податкова струтура стартапів наближена до звичайних аутсорсингових компаній - компанія зареєстрована в штаті Делавер у США (нульовий податок на доходи) та має дочірні компанії в офшорах для виводу грошей. Таким чином, український бюджет не отримує нічого або 5% з прибутків пропіарених інноваторів. Навіть найбільший екзіт українського стартапу Looksery вартістю 150 млн доларів не приніс українському бюджету ні центу - компанія була зареєстрована у США і усі податки оплачувалася саме там. Що стосується інноваційності українських стартапів, то це також велике питання. Сутність стартапу полягає у створенні інноваційного продукту який зробить життя людей кращим. Розглянемо 10 найперспективніших стартапів 2014го року за версією AIN.ua:


1. Petcube - куб який дозволяє слідкувати за своєю домашньою твариною через телефон


2. CheckiO - гра для программістів


3. Coppertino - плеєр для Mac


4. Hashtago - платформа для роботи з хештегами


5. Pics.io - онлайн-фоторедактор для фотографій


6. Enable Talk - рукавички для перетворення жестів у звук або текст


7. iBlazr - додатковий спалах до телефонів Apple


8. Jeapie - сервіс для мобільного маркетингу


9. Pure - сервіс для швидкого пошуку партнерів для сексу


10. uGift - сервіс по продажу сертифікатів



З 10 найперспективніших українських стартапів лише Enable Talk вирішують реальну проблему і можуть бути використані для полегшення життя інвалідів. Інші 9 або несуть розважальний характер або копіюють вже існуючі тренди. Таким чином, можна сказати що стартап індустрія в Україні не є інноваційною а носить характер продукту на продаж за кордон.

На завершення, цікавою є позиція програмістів до питання оподаткування. Коли в Міністерстві Фінансів заявили про ліквідацію схем з ФОПами (за якої ІТшникам довелося б платити близько 40% податків) було проведено опитування серед ІТ спеціалістів. 68% вважає що держава не надає послуг які відповідали б такій податковій ставці. У цьому твердженні можна простежити наступну логіку - ми не вимагаємо від держави якісних послуг, але й податки платити не будемо.

Ця ситуація нагадує дилему в'язнів - ІТшникам і державі було б вигідно кооперувати, але жодна зі сторін не хоче цього робити, думаючи що інша сторона не виконає своєї частини угоди. 75% ІТшників не підтримують відміну спрощеної системи оподаткування. Ця доля ІТшників вважає що держава порушує свою частину контракту (податки в обмін на послуги), а тому негативно сприймає подібні зміни на користь держави. У разі скасування спрощеного оподаткування 40% сказали що знайдуть роботу з чорною або сірою зарплатою і 43% сказали що будуть емігрувати. Таким чином можна сказати що ІТ фахівці використовують певний шантаж української влади - або залишається мінімальна податкова ставка і ми її платимо, або ви взагалі нічого не отримуєте. Обидва підходи є програшними для держави.

Отже, потенціал ІТ індустрії в Україні недостатній для того щоб стати локомотивом української економіки. По-перше, імідж України як ІТ нації є штучно роздутим і не має жодних статистичних підтверджень. Політики та публічні особи маніпулюють цифрами, подають інформацію у вигідному світлі (середня зарплата, відомі стартапи) та замовчують негативні аспекти індустрії (brain drain, який через декілька років може призвести до ІТ деградації). По-друге, ІТ сфера не платить податки. І по-третє, ІТ сфера в Україні не є інноваційною. Більшість компаній в Україні працюють на аутсорс, а стартапи орієнтовані на потенційного західного покупця більше, ніж на вирішення проблем сьогодення.

Таким чином, ІТ індустрія, хоч і залишається перспективною та швидкозростаючою сферою української економіки, покращує життя лише небагатьох людей що в ній задіяні і фактично не впливає на покращення макроекономічних показників України