4103 посетителя онлайн
1 859 0
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

В.Лановий

ІННОВАЦІОНОМІКА ЗАМІСТЬ ОЛІГАРХОНОМІКИ

Подолання олігархічного ладу є лише першим кроком виходу країни з економічної та політичної кризи. Яким має бути наш соціально-економічний устрій після деолігархізації? На мій погляд, замість олігархономіки ми маємо побудувати інноваційну економіку, як основу нового демократичного суспільства. Про це далі.

Олігархономіка, як соціально-економічна площина, ніде, ні в якій точці економічного простору не перетинається з площиною інноваційної економічної діяльністі. При цьому діюча корупційно-олігархічна система веде нашу країну до повного руйнування і знищення. А інноваційно-підприємницька сфера у сьогоднішніх умовах - єдина, яка створює можливості для технологічної і структурної перебудови національного господарства, що може підняти його конкурентоспроможність, а значить і вивести країну з кризи та дати високу динаміку економічного росту.

Олігархономіка затримує суспільство в архаїчному, морально деградованому стані. Обумовлене це відсутністю мотивації олігархів до глибоких виробничо-технологічних перетворень на своїх підприємствах в умовах їх монопольного становища та отримання різноманітних пільг, привілеїв і допомог від влади. Олігархічні монстри воліли б вичавити усі фізичні сили та фінансові ресурси зі своїх об'єктів, отриманих у ході «прихватизації», та перевести усі капітали у розвинуті, перспективні і стабільні іноземні економіки.

Зараз ми переживаємо ту стадію функціонування олігархічного ладу, яка веде до його загнивання. На підприємствах олігархічних холдингів відбувається падіння виробництва, що інтенсивно зменшує капітали, якими володіють фінансові барони. Ми зараз спостерігаємо, як банкрутують їхні заводи і банки. Проте і за цих обставин деяким олігархам вдається примножити свої майнові активи: в умовах суцільної девальвації та декапіталізації розгорнулася війна й між самими власниками фінансових імперій. Ті, хто ввійшов в круг партнерів президента, захоплюють активи конкурентів і попри кризу збільшують свої володіння. Отже вони збагачуються, як і сам президент, в умовах, коли в країні бідніють усі - не тільки пересічні громадяни, а й незалежні від влади ділові люди. Ця війна всередині олігархічного класу лише поглиблює загальний розвал і загнивання.

Для української економіки вихід з критичної ситуації лише один: це звуження до якомога менших розмірів, аж до повної ліквідації площини контрпродуктивної олігархономіки та одночасне максимальне розширення сфери інноваційного підприємництва - конкурентоспроможного, креативного, який створює нові ринки, відкриває нові підприємства, запроваджує нові технології і приносить прибутки суспільству.

Сфера інноваційної економіки, яку справедливо назвати інноваціономікою, - це та сфера економічної діяльності, в якій створюються і запроваджуються у виробництво нові для національного господарства вироби і технології. Це не тільки ІТ-економіка, як багато хто вважає. Це усі галузі - і новітні, і неновітні (традиційні), від сировинно-добувних до найнаукоємких, в яких відбувається продуктове і технологічне оновлення виробництва. І це не тільки дрібний бізнес, а й крупний. Головне, щоб він діяв у конкурентних ринкових умовах, розвивався завдяки запровадженню інновацій та не підпорядковував своїм потребам інститути влади.

На жаль, як ми бачимо сьогодні в Україні, спільне, неконфротаційне існування олігархономіки та інноваціономіки є неможливим. В країні - всеохоплюючий олігархічний лад, суцільне панування грошових мішків, корупційне захоплення олігархатом усіх центральних органів і гілок влади - президентської, парламентської, урядової. Управління країною здійснюється в інтересах касти обраних бізнесменів, для яких пріорітетами є інтереси їхніх компаній, а не національні інтереси України. Якщо Ахметову і Порошенку хочеться заробляти на «сірій» торгівлі з ОРДЛО, то, не дивлячись на шкоду, яка цим завдається нашій країні та людям, вони будуть торгувати і торгувати. Якщо є можливість зірвати куш у десятки мільярдів гривень, наприклад, шляхом емісійного спецкредитування чи державного погашення боргів «Приватбанку», то Коломойський з Порошенком підуть на це. Якщо корупційно-енергетична мафія разом з Ахметовим, Порошенком та іншими захотіла загребти гіперприбутки від продажів українським сім'ям газу, вугілля, електроенергії, тепла, води, то вони піднімуть тарифи на послуги ЖКГ у десятки разів, але і цього їм буде мало.

Олігархономіка пожирає усі ресурси суспільства; інноваціономіка ж не отримує нічого. Не отримують справедливих цін, податків, кредитів і преференцій ні підприємці, ні фермери, ні молодь, ні демобілізовані, ніхто, хто не є олігархом, сполученим з Порошенком! Я вже не кажу про «участь» олігархів у війні: їх не турбує кровопролиття, обездоленість і смерті людей; вони не хочуть чути, що зобов'язані жертвувати мільярди заради перемоги; вони байдужі до долі Батьківщини (!); їм важливіше не втратити майно у Липецьку чи Севастополі і задля цього вони готові слухатися своїх московських кураторів. Вони - не з нами, вони не наші.

Поки буде олігархономіка, інноваційна економіка буде знаходитись у дискримінаційному положенні. Вони антагоністи. Олігархи разом з корупціонерами ставлять інноваційний бізнес «поза законом». І через те вихід з кризи, відновлення доходів громадян і структурно-технологічне оновлення нашої застарілої економіки є неможливими. Поки не буде подоланий олігархічний лад, технологічний прогрес в нашій країні не відбуватиметься.

В чому полягають принципові відмінності між олігархічною та інноваційною економічними системами? Чому вони несумісні?

По-перше, метою олігархічного бізнесу є отримання монополістичних і корупційних надприбутків, які є плодами злочинної і антиринкової системи. А інноваціономіка руйнує хазяйнування монополій і заробляє інноваційні надприбутки. Останні виникають завдяки високим цінам на новітні товари і послуги та критично низьким витратам на їх виробництво.

По-друге, олігархічні холдинги представляють собою накопичення застарілих капіталомістких об'єктів, їхній бізнес капіталовитратний; потрапляючи у економічні кризи (кризи перевиробництва), підприємства цих холдингів впадають у довготривалі депресії, вихід з яких потребує великих витрат на оновлення капіталу і супроводжується масштабним звільненням робітників. Проте, особливістю олігархічної власності є небажання власників відновлювати застарілі виробництва. Це, до речі, показує фіктивність, неприродність власності олігархів.

Інноваційний же бізнес спирається на некапіталомісткі малі та середні підприємства та швидке відновлення капітальних витрат завдяки низькій капіталомісткості і надприбутковості виробництва; його основні активи - не матеріальні, а інтелектуальні, людські. Відповідні підприємства, як правило, гнучко реагують на зміни ринкового попиту, швидко і без великих капітальних витрат оновлюють свою продукцію і технологічну базу і не відзначаються тривалими зупинками виробництва. Робоча сила у більшості відзначається високою кваліфікацією і здатністю до перенавчання. Тому кризові спади виробництва в секторі інноваційного підприємництва є відносно неглибокими і короткостроковими.

По-третє, засобом досягнення монополістичних і корупційних надприбутків є заволодіння олігархами великих майнових речових активів у традиційних і, як правило, сировинних галузях: це дає змогу не тільки експлуатувати старі потужності та ринки, а й отримувати банківські кредити під застави великих майнових масивів.

Натомість сучасний інноваційний бізнес не потребує великих капітальних вкладень, він діє у галузях глибокої промислової переробки і сучасних послуг; він більш гнучкий та реактивний щодо змін ринкової кон'юнктури, але є відносно більш ризикованим для банківських запозичень, а тому потребує інших, як правило, небанківських джерел фінансування.

По-четверте, олігархічний бізнес уникає комерційних ризиків, він володіє діючими підприємствами, що мають відносно стійкі ринки збуту своєї продукції, а тому він пасивний до оновлень і змін у виробництві, до створення нових ринків, не вкладає гроші у ризиковані проекти і розширює свій бізнес за рахунок інших діючих підприємств, в тому числі тих, що належать конкурентам. І цим ще більше знижує ризики свого бізнесу. Для недопущення ризиків олігархи оволодівають і ставлять на користь своїх холдінгів державну грошово-фінансову систему - ціни, бюджет, митно-податкове регулювання, емісійно-кредитну і традиційну банківську системи. Проте сталість ринків збуту і фінансові гарантії для олігархів є відносними, не вічними, закінчуються з втратою конкурентоспроможності їхніх виробництв внаслідок відриву економік, які існують в конкурентному середовищі. Зараз саме така стадія олігархономіки, коли за штучними гарантіями і мінімальною ризикованостю відкрилися фінансові неспроможності банків і банкрутства підприємств.

Запровадження ж інновацій у виробництво не гарантує стопроцентних позитивних результатів, а ризикованість новітніх проектів є гальмом для фінансових інвестицій у інноваційні галузі. У данному випадку від інноваційного підприємництва відвертаються традиційні ринкові фінансові інститути (банки, інвестиційні фонди), що ускладнює фінансування оновлення застарілої структури економіки. А тому інноваційний бізнес знаходиться об'єктивно у більш складних умовах фінансування. В наших умовах він у стані майже цілковитого фінансового дефіциту. Проте завдяки інноваційній ризикованості робляться відкриття, які гарантують тривалу конкурентоспроможність на ринках. Відповідно інноваційна економіка потребує нетрадиційних, нових, в тому числі ризикованих (наприклад, венчурних) джерел фінансування, а також державної підтримки, точно так, як її отримують наука, освіта, розробка інформаційних продуктів та інші галузі. А тому деолігархізація - це також перехід державних фінансів на сторону інтелектуальних й інноваційних секторів економіки.

По-п'яте, олігархічні виробництва спираються на масштабні енергетичні комплекси, споживають великі обсяги електроенергії та інших ресурсів (води, газу, нафти, вугілля та інших). Через ці причини традиційні підприємства, що входять до імперій олігархів, обмежені енергетичними потужностями у зростанні виробництва, мають високі матеріальні витрати і приносять незначну величину доданої вартості. З цієї причини на олігархічних підприємствах розміри нарахувань зарплати є незначними, частка зарплати у витратах - мінімальна.

Підприємства ж інноваційного бізнесу, навпаки, не є енергомісткими і не потребують використання великих енергетичних потужностей, а тому зростання цього бізнесу не обмежене наявними обсягами цих потужностей. Тому розвиток і розгортання інноваційного бізнесу, витісняючи застарілі сировинні комплекси, вивільнюють частину діючих енергетичних потужностей. Окрім того, інноваційне підприємництво нематеріаломістке, приносить високу додану вартість, що дозволяє нараховувати відносно більш високу заробітну плату працівникам.

По-шосте, однією з головних завдань олігархічного владарювання є створення легальних умов максимальної експлуатації робочої сили. Підтвердили цю тезу й українські олігархи, які в часи каденції президента Януковича протягнули через парламент зміни до трудового кодексу, які дозволяють продовжити тривалість робочого тижня (при згоді працівників) із 40 до 45 годин. Нагадаю, що у країнах Західної Європи спостерігається тенденція скорочення тривалості робочого тижня. Зокрема, у Франції з наступного року передбачають зменшити кількість годин на тиждень до 32.

По-сьоме, олігархономіка не може існувати без корупції у ешелонах влади. Уся система державного управління працює на олігархів, а тому вона діє всупереч національним інтересам і корупційний вплив на неї в часи олігархономіки досягає свого апогею. За допомогою грошових подачок урядовцям і депутатам ті приймають рішення, які допомагають фінансовим магнатам незаконно і без особливих зусиль збільшувати свої статки. До тих пір, поки ми будемо перебувати в олігархічному суспільстві, боротьба з корупцією у владі залишатиметься декларативною.

Підприємці, на відміну від олігархів, у своїй більшості не сприймають хабарництво. Свої прибутки вони бажають направляти у розвиток свого бізнесу і просто не мають штучних доходів, які могли б бути використані для хабарів. Підприємцям потрібні стабільні правила бізнесу, рівні для усіх учасників, неупередженість чиновників та конструктивність урядових рішень. Корупція, як явище, є абсолютно неприйнятною для інноваціономіки. Отже, перемагаючи олігархат, ми назавжди подолаємо й гідру корупції. Саме у такій послідовності.

Дуже показовою для оцінки відношення підприємців до корупції є відповідь компанії Ілона Маска «Тесла» на пропозицію прем'єра В.Гройсмана реалізувати в Україні великомасштабний проект з відновлювальної енергетики: «На жаль, рівень корупції та несприятливий інвестиційний клімат в Україні не дозволяють компанії Тесла інвестувати в проекти з енергозбереження у цій країні».

Інноваціономіка та корупція несумісні. Тільки на базі першої ми подолаємо другу. Гройсман, очевидно, так не вважає: для нього корупція - не перешкода інноваціям, а обов'язковий атрибут влади.

Важливо підкреслити, що олігархономіка впливає не тільки на старіння національного господарства, а й на деградацію усього суспільства. Їй потрібна «своя» наука, що обслуговує виробництво, але не дає нововведень останньому, а також свої прислужницькі телеканали. За цього ладу більшість закладів вищої освіти, на жаль, перетворилися у фабрики з продажу дипломів. Культура і мистецтво ледь-ледь жевріють, а охорона здоров'я не володіє елементарними медпрепаратами і діагностичним обладнанням. Наші пенсіонери не живуть, нема на що жити. Їх принизили, про них забули і ніби помістили у соціальне гетто. Україна втратила більшість позицій у світовому спорті, проте 2-3 футбольних клуби купаються у доларах. Послідовно знищується навколишнє природнє середовище, а житлово-комунальні послуги є системою розповсюдження інфекцій, переохолодження і захворювання мешканців.

Як виглядають на цьому фоні країни інноваційно-підприємницького капіталізму? Подивіться на країни Північної Європи, США, Канади. Їх наукові й технологічні досягнення, найконкурентоспроможні університети, цілковита інформатизація суспільства, вільна журналістика, фантастичні архітектурні споруди, мільярдні вкладення у медицину, в тому числі величезні спонсорські перерахування від інноваторів-підприємців, гарантоване безплатне медобслуговування дітей, онкологічних хворих і пенсіонерів, чистота природи, якісні побутові енергетичні послуги, подорожі старих та інвалідів по світу завдяки повноцінному соціальному страхуванні…

З наведеного порівняння стає зрозумілим, що олігархономіка та інноваціономіка - альтернативні і взаємовиключні політико-економічні і соціальні системи. Ми не можемо залишатися у олігархічній резервації, ми не можемо спокійно бажати хворіти нашим дітям і достроково вмирати нашим батькам. Ми повинні вирватися з лещат жирних котів-олігархів і створити вільне, відкрите, рівноправне для усіх громадян суспільство. І зрозуміло, що деолігархізація та створення інноваціономіки - взаємопов'язані задачі.

Мабуть немає країн, де б не було олігархів і де б вони колись не домінували. Для практично усіх країн на початковому етапі капіталізму характерним було нахабне втручання крупних фабрикантів у політику та фактично їх диктат владі. Проте у сучасних західних країнах вони є скоріше фінансовими гравцями, не втручаються і не підпорядковують собі урядові структури. Президент США Д.Трамп, на відміну від П.Порошенка, не був олігархом. Він чистий, класичний підприємець, зробив себе сам, не «їв кашу» з чиновниками. І до своєї економічної ради він запросив не олігархів-власників Федеральної Резервної Системи, а інноваторів-підприємців І.Маска, Б.Гейтса, М. Цукерберга та інших.

Як ламали олігархічний лад західні ринкові демократії, які пережили його у ХХ сторіччі? Особливо повчальним є досвід США. Головними засобами подолання влади грошових мішків тут були: а) ліквідація монополізму в галузях та на ринках (на початку ХХ століття сім'я Ротшильдів володіла майже 100 % нафтових свердловин Америки, а після запровадження й застосування анти-трестівського законодавства вона позбавилася 9/10 своїх свердловин) та невідворотня антимонопольна політика; б) введення законодавчої заборони державного фінансування приватних підприємств у будь-якій формі, незалежно від їх стану (наприклад, при банкрутстві підприємств); в) запровадження жорстких мінімальних обмежень на фінансування бізнес-компаніями та фізичними особами виборчих кампаній партій та окремих кандидатів до органів влади;

У Західній Європі (Німеччині, Англії, Франції) боротьба з олігархічними імперіями розгорнулася після другої світової війни. У багатьох випадках їх найбільші підприємства були націоналізовані - викуплені державою, а потім права на них були продані шляхом розподілу між новими власниками. Причому в ході приватизації не допускались і не допускаються продажі акцій великими пакетами в одні руки. По найбільших компаніях акції подробляються на мікро-пакети для розповсюдження між тисячами і десятками тисяч громадян-нових власників. Також не допускається приватизація монополістичних корпоративних об'єднань - спочатку здійснюється демонополізація, а вже потім - приватизація або підприємства залишаються державними.

Також так, як і в Америці, в країнах ЄС була введена заборона урядового бюджетного фінансування як великих приватних, так і державних підприємств. Практично у всіх країнах законодавством мінімізовані й обсяги фінансування виборчих компаній до органів влади однією особою. Державні органи також обмежують володіння одним магнатом телеканалів чи інших ЗМІ національного масштабу.

Зараз проблем з олігархами у Західному світі практично не існує. Зате, на кожному місці - в метро, аеропортах, супермаркетах, на телебаченні тощо - розміщується публічна агітація за інновації. І держави проявляють високу фінансова активність при їх запровадженні.

І ще - особливе ставлення в країнах Заходу до малого і середнього підприємництва, для якого створюються особливі пільгові умови, включаючи бюджетне фінансування нових проектів, адресне пільгове кредитування бізнесу, нульове оподаткування нових підприємств тощо. Розуміється, що МСБ є інкубатором бізнесових інновацій і його фінансове стимулювання обов'язково допоможе прискоренню появі нових розробок і виробництв. Те, що у західних країнах останніми десятиріччями не відбуваються глибокі кризи перевиробництва, є результатом прискореного структурно-технологічного оновлення національних економік, в тому числі завдяки стимулюванню випереджаючого розвитку інноваційного підприємництва.

Хочу підкреслити, що розгортання інноваціономіки полягає не тільки у науково-технічних досягненнях і у відкриттях. Н.Тесла - видатний винахідник свого часу - на початку ХХ століття володів технологіями безпровідної передачі енергії на великі відстані, променево-лазерної зброї, тарілкоподібних літальних апаратів та інших. Проте протягом наступних ста років людство не володіло цими винаходами і розробками. Саме через незастосування його досягнень у практиці. Тому питання не у стільки у розробці, скільки у практичному запровадженні інновацій. Ефект дають саме запровадження у виробництві нововведень. А здійснювати їх можуть лише вільні приватні підприємці, які конкурують на ринках і прагнуть найвищої доходності. Не державні виробники, не монополісти, не олігархи. Нам потрібне саме створення системи інноваційного підприємництва, яке реалізує на практиці найновіші науково-технологічні розробки. Вони можуть бути поверхневими, незначними, застосовуватися на новітніх чи традиційних підприємствах, але все одно мають давати ефекти зниження собівартості виробництва і високої чи нової якості продукції. А можуть приносити корінні зміни у виробництві, перехід на принципово інші базові технології, використання новітніх матеріалів та енергії тощо.

Сьогодні нашій економіці потрібні корінні виробничі оновлення, оскільки діючі традиційні господарські об'єкти у своїй більшості не модернізувалися з середини минулого століття і використовують вкрай застарілі технології. Нам потрібні вибухові нововведення, масштабні структурні зміни, стрибкоподібне зниження енергомісткості виробництва. Інноваціономіка повинна повністю змінити обличчя нашої економіки і суспільства. Її застосування дасть нам можливість щорічно збільшувати обсяги національного виробництва не на 3-4%, як обіцяє корупційно-олігархічна влада, а на 15-20% і так протягом 15-20 років, а вже за 8-10 років досягти рівня життя центральноєвропейських країн, куди зараз наші земляки їдуть на заробітки.

Фінансовий механізм інноваціономіки

Ключовою проблемою становлення і розгортання інноваціономіки, швидкого виходу нашої економіки з кризи та високодинамічного розвитку є, на мій погляд, перетворення діючого загального фінансового механізму, який визначає кругооборот суспільного капіталу і сьогодні, на жаль, не сприяє високому росту. Таке перетворення фінансового механізму полягає, з однієї сторони, у розширенні тієї частини кругообороту капіталу, яка функціонує у сфері інноваційного підприємництва, а з другої - у звуженні іншої частини кругообороту, що відбувається у сфері традиційної економіки. Паралельно, треба модернізувати фінансовий кругооборот останньої, аби переорієнтувати його на реконструкцію й оновлення морально зношених підприємств, а не покриття збитків неконкурентоспроможних господарств, як відбувається зараз.

Почнемо з модернізації фінансового обороту традиційної економіки. Основні реформаційні перетворення у цій частині наступні.

1Т) Перше, що треба зробити - трансформувати систему цін і тарифів, яка сьогодні сприяє формуванню монополістичних

надприбутків, зокрема, у нафтогазовій, вугільній, енергетичній та інших сферах і позбавляє прибутків та інвестицій інші галузі

економіки. З цією метою необхідно: а) відмінити ставки тарифів на ЖКП, встановлені після 2014 року, переглянути після цього увесь

ланцюжок договірних цін з постачальниками енергетичних товарів і послуг, в подальшому не допускати щорічного підвищення цін на

ЖКП вище 8-10%; б) перейти до договірного тарифоутворення у інших галузях природніх монополій (послуги мобільного зв'язку,

залізничні перевезення, електроенергія), в тому числі здійснювати постійне зниження ставок тарифів, перш за все у галузях мобільного

зв'язку та електроенергетики; в) запровадити терміновий розгляд Антимонопольним комітетом і судами заяв юридичних і фізичних

осіб щодо цінових зловживань монополістів, ввести матеріальну відповідальність останніх, яка б кратно вилучала доходи від цих

зловживань; г) встановлювати ціни на паливно-енергетичні товари внутрішнього виробництва без врахування зростання їх

собівартості; д) допускати імпорт паливних матеріалів за цінами, що не перевищують внутрішні ціни на них більше ніж на 10-15%; при

цьому перевагу надавати найдешевшим матеріалам.

2Т) Потрібно реформувати банківський сектор, який має фінансувати модернізацію старих підприємств. Головними змінами у цьому секторі мають бути: а) зниження банківських процентних ставок за комерційними кредитами до реальних значень (не вище 8 % річних); б) встановлення кордонів коливань ставки валютного курсу гривні у межах валютного коридору, визначеного на рік ( не більше 4-5% від початкового рівня курсу); в) відміна кредитного рефінансування НБУ комерційних банків і депонування банківських коштів в центробанку; г) реальна заборона банкам надавати інсайдерські кредити, що зупинить фінансування олігархами власних неконкурентоспроможних підприємств; д) зміна нормативних вимог до структури позичкових портфелів банків, в яких основну частину повинні займати кредити та інвестиції господарським суб'єктам, у корпоративні цінні папери, а обмежену частину - державні облігації, спекулятивні операції, витрати на купівлю об'єктів нерухомості та розкоші тощо; е) запровадження прямої відповідальності банків за повернення наданих кредитів клієнтам, усунення державних посередників (як НБУ чи фонд гарантування вкладів) від компенсації втрат банків від неповернення заборгованостей клієнтів, включаючи проведення процедур банкрутства банків (зокрема, останнє має відбуватися за допомогою судів).

3Т)Замість бюджетного фінансування об'єктів вугільної, газової промисловості й теплової енергетики (у вигляді субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, дотацій до цін, інвестицій в капітал тощо) здійснювати бюджетне фінансування альтернативної відновлювальної енергетики, наприклад, шляхом оплати державою частини (наприклад, половини) вартості альтернативного «зеленого» енергетичного обладнання, яке купують споживачі, тощо.

4Т) Відмінити державне бюджетне фінансування об'єктів усіх господарських галузей, окрім МСБ і фермерства, а також науки, освіти, гуманітарної сфери, оборони, правопорядку і безпеки.

5Т) Запровадити паралельно з діючою солідарною пенсійною системою, яка має колосальний дефіцит, державну накопичувальну пенсійну систему; відрахування до неї повинно бути обов'язковим, ставки - регресивні (більш високі для низьких рівнів зарплат). Одночасно бюджетне оподаткування зарплати та інших індивідуальних доходів має бути переведено на шкалу прогресивного оподаткування, яка починається з нульової ставки на мінімальні доходи.

6Т) Запровадити систему державного медичного страхування, внески до якої будуть спільно робити працівники і власники кампаній, а також центральний і місцеві бюджети.

7Т) Розгорнути сферу ринкових фінансово-інвестиційних відносин, включаючи дію брокерів фондових ринків ( в тому числі бірж), інвестиційних фондів, інвестиційних банків, хедж-фондів(які оптимізують інвестиційні портфелі - мінімізують ризики інвестиційних стратегій при данному рівні прибутковості проектів або максимізують прибутки за данного рівня ризикованості); ці компанії мають працювати, як правило, з корпоративними цінними паперами та їх похідними (опціонами, деривативами та іншими). Для розгортання цієї сфери необхідно також змусити публічні корпорації мінімум 10% акцій продавати на біржах.

8Т) Зупинити процес нелегального вивозу капіталу за кордон, в тому числі встановити порядок обов'язкового звітування і оподаткування надходжень на рахунки в офшорних зонах, введення кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати великих сум податків, запровадити контроль за експортом продукції з допомогою трансферного ціноутворення і т.і.

Тепер розглянемо іншу частину заходів з трансформації діючого суспільного фінансового механізму, яка необхідна для започаткування інвестування у інноваційну економіку. Тут видається необхідним створення нового потоку у загальному фінансовому обороті, який буде надавати ресурси сфері інновацій. Цей новий фінансовий поток відрізняється від традиційного руху інвестиційного капіталу спеціальним порядком відбору об'єктів і формування ресурсів інвестування:

1Н) У даному випадку високі ризики інвестування у той чи інший новітній проект не стають перешкодою для надання грошей. Інвестори не керуються думкою про мінімізацію цих ризиків - для них основним мотивом стає можливість отримання від реалізації бізнес-проекту максимальної інноваційної прибутковості. Їх не лякають підвищені ризики вкладень, якими б вони не були, при умові отримання від здійснення інноваційного проекту майбутніх надвисоких прибутків.

2Н) Ресурси для таких ризикованих капіталовкладень акумулюються за допомогою різного типу спеціальних ризикованих інвестфондів, головними, з яких у сьогоднішньому світі є венчурні фонди, бізнес-ангели (невеликі посередники, які фінансують на початкових етапах стартапи - інноваційні бізнес-проекти) та фінансові онлай-платформи.

Як формуються фонди і платформи для фінансування ризикованих бізнес-інновацій? - Висока прибутковість відповідних проектів (надприбутки при їх реалізації досягають в середньому 90-100% до вкладеного капіталу) зацікавлює приватних інвесторів, готових ризикувати. До них входять приватні фізичні особи, інвестиційні та пенсійні фонди, хедж-фонди, інші фінансові посередники, які готові почекати до виходу проекту на ринок, аби тільки зловити «велику рибу». Тобто звичайні фінансові фонди готові частину своїх накопичень направляти у інноваційний бізнес. Виходить, що ці інвестори, керуючись принципами мінімізації загальних ризиків інвестування, відмовляються від фінансування ризикованих традиційних виробництв, проте не зупиняються перед високими ризиками неотримання прибутків при фінансування інноваційних бізнес-програм. При цьому інвестори готові робити довгострокові вкладення, часто на декілька років. Кінцевою метою цих інвестицій є продаж інноваційного бізнесу, коли він вийде на ринок, капіталізувється (отримає високу вартісну оцінку) і може принести власнику високі кінцеві здобутки.

Звичайно, українські прототипи названих ресурсів фінансування інноваційного бізнесу незначні, майже непомітні і, як правило, недостатні. Наші інноватори-підприємці більше сподіваються на іноземні джерела і почала розбудовуватися мережа інтернет-посередників, які забезпечують комунікації з іноземними фондами. І, звичайно, посередники претендують на значну частину прибутків від інноваційних проектів, що знижує ефективність українського інноваційного підприємництва. Окрім того, українські стартапи, які фінансуються іноземними фондами (платформами), у багатьох випадках погоджуються на умови контрактів, за якими вони уступають інвесторам значну частину прав власності на кінцеві продукти. Так, ми втрачаємо новітні підприємства, які стають іноземними і працюють на інші економіки. Ці. як правило, вибухові стартапи створюють новітні ринки, новий попит, додаткові високооплачувані робочі місця і т.і., але не у нас, ми залишаємося позаду, ми, на жаль, поки що не рухаємося уперед.

Як було сказано вище, для зростання капіталу інноваційної економіки потрібний також масштабний перерозподіл на її користь фінансових ресурсів, які сьогодні обертаються у сфері олігархономіки. Серед таких можливих напрямків перерозподілу фінансових ресурсів треба виділити такі:

1) зміна структури бюджетних видатків і норм оподаткування. Зокрема, у сучасних західних економіках держава фінансує на зворотній або незворотній основі інноваційні проекти, визнані приватними інвесторами перспективними. Так, вона поповнює обсяги інвестування таких проектів, вкладаючи 40-50% загальних витрат, або надає державні гарантії для банківського кредитування інноваційного бізнесу. Уряди цих країн доплачують індивідуальним споживачам енергії, які переходять на технології зеленої енергетики. Окрім того, у багатьох країнах дрібний бізнес, який є джерелом інноваційного підприємництва, на початкових етапах (у перші 2 роки функціонування) не оподатковується;

2) у наших умовах перерозподілу фінансових потоків на користь інноваціономіки буде також сприяти укріплення валютного курсу гривні шляхом його поступової ревальвації. Інноваційний бізнес здійснюється у тісній співпраці з іноземними партнерами і у багатьох випадках - на базі іноземних технологій. Валютна ревальвація гривні сприятиме більшій платоспроможності українських підприємців у стосунках із закордонними партнерами. Такий же ефект буде мати зниження ставки ПДВ, який завищує ціни на імпортовані науково-технічні розробки й технології;

3) потрібно також здійснити увесь комплекс заходів з деолігархізації, які дають монополістичні надприбутки, незаконні доходи фінансовим монстрам і корупційні хабарі клептократам при владі: встановлення справедливих тарифів на енергетичні товари, транспортні й телекомунікаційні послуги, а також цін на металургійну та іншу сировину; скасування шалених субсидій для оплати послуг ЖКГ; усунення можливостей укладання угод з «оптимізації» податків олігархів і незаконного повернення ПДВ, недопущення кредитного рефінансування їхніх банків з боку НБУ тощо.

Можна сказати, що започаткування спеціальних фондів фінансування інновацій, перерозподіл на користь останніх фінансових ресурсів традиційної економіки, усунення олігархів від грошових потоків, реструктуризація видатків державного бюджету на новітні бізнес-проекти і загальна фінансово-грошова стабілізація створять необхідні можливості розвитку інноваційної економіки.

Ми зможемо не просто ліквідувати сферу олігархономіки, а й ефективно заповнити господарський простір продуктивною, швидко зростаючою, висококонкурентною інноваційною економікою. А на цій основі збудуємо нову країну - відкриту, новаторську, заможну, щасливу.

(Продовження буде)

Комментировать
Сортировать: