У Вінниці відбудеться нагородження орденом "Народний Герой України"

26-річний боєць 34-го батальону 57-ї бригади Вадим Балюк, як і 11 інших неймовірних захисників України, отримає у Вінниці недержавний орден "Народний Герой України".




Церемонії нагородження стають своєрідним місцем зустрічі бійців різних підрозділів, які воювали поряд, які пройшли великих шлях. Хтось був поранений і до цих пір відновлюється, хтось - демобілізувався та повернувся до звичайного життя, а хтось продовжує захищати Україну. Так, у Вінницю з самісінької передової їдуть Василь Тарасюк, боєць 72-ї бригади, Костянтин Шкапоєд та Вадим Балюк, що служать у 57-й бригаді. З Вадимом ми спілкувалися тиждень тому у Пісках Донецької області. І його ставлення до підлеглих, до побратимів, які перебувають під ворожим вогнем, мене вразили. Вадим служив у Криму і став одним з чотирьох (!) військових, які не зрадили присязі і вийшли на материкову частину країни. Три сотні бійців перейшли на бік ворога. Перший рік Вадим служив у 57-й бригаді водієм-санітартом, а потім командиром взводу медичного забезпечення.

"Рік я проходив у формі, яка весь час була вимазана кров'ю інших", - сказав Вадим під час нашого інтерв'ю. Тепер він командує однією з позицій у Пісках, весь час бачить перед собою Донецьк, а значить, і ворога. Виїхати звідти на нагородження для Вадима, як і для інших хлопців, стало випробуванням. "Я ж не можу залишити своїх підлеглих", - говорить Вадим. Але командир батальйону вирішив надати героїчному бійцю відпустку відразу після нагородження, а Вадим дуже радіє кожній нагоді побачити свого малого сина. І після церемонії у Вінниці поїде до батьків у Чернівці.

З Авдіївки приїхав легендарний Санта - Володимир Регеша. Він представить свого загиблого друга Шамана - Дмитра Сумського, з яким займав промку. Також будуть згадані подвиги Максима Шаповала, який служив у розвідці, та Юрія Возного, співробітника Служби безпеки України. Обидва загинули майже в один день - їхні машини були підірвані… Країна втратила одних з найкращих своїх спеціалістів. Ордени отримають рідні бійців, до Вінниці приїдуть і їхні друзі, колеги… Згадаємо ми і подвиг одного з наймолодших загиблих - 19-річного Артема Пойди, який ціною власного життя забезпечив відхід групи побратимів під Горлівкою.

Лише напередодні нагородження стало відомо, що не можуть прилетіти рідні загиблого в Україні добровольця батальйону "Донбас", громадянина США Марка Паславського. Нагородна Рада ордена вже давно вирішила нагородити цього патріота України, але, за правилами нагородження, орден мають отримати лише родичі Героя. Сподіваємося, найближчим часом рідні все ж таки приїдуть в Україну, і організатори зможуть передати їм нагороду.

Півроку тому не зміг забрати свою нагороду боєць 79-ї бригади Олександр Пономарьов. Волонтери організували йому, важко пораненому у хребет, поїздку на реабілітацію в Америку. Десантник не міг не скористатися цією нагодою. Декілька днів тому він повернувся додому, в Хмельницький, і підтвердив, що приїде на нагородження.

Кожна історія, яка буде розказана під час церемонії, - варта того, щоб на її основі написали книгу, сценарій та зняли фільм. 12 таких ви почуєте у Вінниці під час 24-ої церемонії нагородження. Вона відбудеться в обласній філармонії "Плеяда" за адресою місто Вінниця, Хмельницьке шосе, 7, о 15. 00. Вхід вільний. З Героями та їх рідними можна буде поспілкуватися. Запрошуємо всіх вінничан та гостей міста вшанувати пам'ять загиблих та привітати живих.



Нагороди отримають:


1. Артем Пойда (посмертно)

17 батальйон 54 бригади

21 січня 2015 року на взводному опорному пункті 717-го блокпосту (західна околиця Горлівки) завдяки старанням наших бійців терористи втратили 25 чоловік убитими та понад 30 пораненими. Також українські сили знищили 1 танк, 2 БРДМ і 2 БТР. У відбитті масованої атаки російських збройних формувань брав участь молодший сержант, вогнеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади Артем Пойда. За хвилину до смерті Артем помітив мікроавтобус з 12-ма терористами і зумів знешкодити його вогнеметом, цим самим зберігши життя багатьом побратимам. Боєць поліг від кулі, що пройшла між пластинами його бронежилета.


2. Дмитро Сумський (Шаман, посмертно)

Добровольчий підрозділ "Санта"

У лютому 2016 року разом з побратимами зайшов на позиції легендарної авдіївської промки, відвівши сепаратистів від міста. "Дмитро просидів під дощем добу, оцінюючи ситуацію і починаючи робити окопи", - згадує командир підрозділу розвідки "Санта" Володимир Регеша. Дмитро Сумський, корінний киянин, пішов на фронт в 2014 році і загинув 31 березня 2017 від влучення ворожого снаряду.

3. Максим Шаповал (посмертно)

Головне управління розвідки Міністерства оборони України

26 травня 2014 року в першому бою за Донецький аеропорт група військового спецназу на чолі з Максимом Шаповалом разом з іншими підрозділами резерву командувача АТО була перекинута на посилення загону 3-го полку спецназу в старому терміналі і взяла участь у бою за Донецький аеропорт. "Шаповал був командиром першої групи спецназу, який звільняв Донецький аеропорт. Це перший український кіборг. Тільки після них почали заходити підрозділи спецполку призначення - 3-й і восьмий. А першу групу і зачистку Донецького аеропорту в 2014 році проводив він особисто", - згадує загиблого журналіст Юрій Бутусов. 27 червня 2017 року полковник Шаповал загинув в результаті вибуху автомобіля у Солом'янському районі м. Києва. Підрив автомобіля попередньо кваліфіковано як терористичний акт, пов'язаний з професійною діяльністю загиблого.

4. Юрій Возний (посмертно)

Служба безпеки України

Юрій Возний працював на керівних посадах у Департаменті контррозвідки Служби безпеки України. З початком російської збройної агресії успішно виконував завдання із захисту територіальної цілісності України, боротьби з російською агентурою на Донбасі. 27 червня 2017 року під час вибуху автівки в Донецькій області полковник Юрій Возний загинув. Це сталося в Костянтинівському районі області, який контролює українська армія. Військова прокуратура кваліфікувала це як теракт.

5. Юрій Яницький (Фаберже)

20 батальйон 93 бригади

1 липня 2014 в складі 93-ї механізованої бригади молодший сержант і командир бойової машини Юрій Яницький був у селищі Піски - передмісті Донецька. Як першопрохідникам, їм довелося обкопуватися на відкритій усім вітрам місцевості під мінометним обстрілом противника. У грудні того ж року відділення, де служив Яницький, перевели на 31-й блокпост, що поблизу села Червоний Партизан. Завдання - охороняти дорогу-роз'їзд на Луганськ - Донецьк - Дніпропетровськ. У 150 метрах від їх позиції розташовувався блокпост сепаратистів. Це настільки близько, що ворога було видно, як "на долоні". 22 грудня після нетривалого затишшя почався артобстріл. Потім пішла піхота сепаратистів. Понад три години український підрозділ утримував її натиск. Сили виявилися нерівними, адже незабаром на Червоний Партизан з трьох сторін сунули танки противника. Коли стало зрозуміло, що підмоги не буде, нічого не залишалося, крім здатися. "У день полону нас відвезли в Донецьк і "поселили" в колишній збройовій кімнаті "Беркута". Ми спали на матрацах, раз в день нас годували. Періодично відвідувала і медсестра, яка колола знеболювальне пораненим. У цьому приміщенні за шафою я знайшов державний прапор України і всі 45 днів полону ховав його в матраці. Звичайно, ризикував життям, але стяг "видавати" не хотів. Чи не мав права. І тепер він зі мною, як символ стійкості в дні непростих випробувань", - розповідає Юрій Яницький. На 12-й день полону на "сепарів" обміняли поранених, контужених і обморожених хлопців. Через два тижні разом з полоненими під Дебальцево звільнили криворіжців Юру Варфоломєєва і Олександра Беліменка. Решта, у тому числі і Юрій Яницький, були звільнені 7 березня.

6. Костянтин Шкапоєд

34 батальйон 57 бригади

3 листопада 2014 року біля селища Озернівка Донецької області під час мінометного обстрілу та нападу 34 сепаратистів на блокпост українськими військовими була відбита ворожа атака. Старшина Костянтин Шкапоєд, відкривши вогонь по противникові, дав можливість особовому складу залишити пошкоджений БРДМ-2 і продовжити бій. У результаті прориву українським силам вдалося завдати великих втрат ворогові.


7. Вадим Балюк

34 батальйон 57 бригади

Упродовж вересня-серпня 2015 року біля села Зайцеве Горлівського району Донецької області разом з особовим складом мотопіхотної роти Вадим Балюк успішно виконав завдання з відбиття атак противника. Боєць вдало утримуваввигідно розташовані позиції на підступах до блокпоста, унеможливлюючи проникнення диверсійно-розвідувальних груп ворога на територію, підконтрольну Збройним Силам України. Військовий неодноразово ходив у розвідку у зону противника. Зокрема, Балюку особисто вдалося виявити ворожий блокпост. Під командуванням Вадима блокпост був знищений. Також боєць вправно керував та проводив корегування вогневого прикриття, чим забезпечив збереження життя і здоров'я особового складу.

8. Юрій Сіньковський

Батальйон "Кривбас"

На рахунку полковника Юрія Сіньковського не один бойовий подвиг. Зокрема, 7 серпня 2014 року йому було поставлено завдання взяти штурмом висоту № 4003, попередня атака якої успіху не мала. Після прибуття нависоту № 4002 полковник Сіньковський за підтримки танка та БМП 17-ї ОТБр оволодів необхідною висотою. Завданнямбуло протриматись на висоті 2-3 дні, проте бійці підкерівництвом полковника тримались 21 день. Бої за цювисоту відбувались щодня й тривали від 10 хвилин до 6 годин. Щодня терористи випускали по висоті від 200 до 400 снарядів, але завдяки грамотній побудові оборони на висотіне загинув жоден український військовослужбовець. Під час боїв було знищено більше 40 бойовиків, 2 танки та 1 БМП. У полон захоплено 8 бойовиків та 2 автомобілі ГАЗ-66. 20 серпня 2014 року підчас чергового масованого мінометно - артилерійського обстрілу полковник Сіньковський отримав струс головного мозку, контузію та важке вогнепальне осколкове поранення грудної клітини та голови, але після отримання першої медичної допомого продовжував керувати опорним пунктом. Лише втрачаючи свідомість, Юрій передав керування опорним пунктом № 4003 підполковнику Ковалю. Після одужання Юрій Сіньковськийбрав участь у визволенні з полону військовослужбовців Збройних Сил України, супроводжував вантажі необхідної допомоги військовим частинам, організовував навчання військовослужбовців, мобілізованих до лав Збройних Сил України.


9. Василь Тарасюк

72 бригада

Між Авдіївкою і Донецьком Василь виявив групу супротивника. Прийняв бій. Коли навідник БМП Тарасюка втратив орієнтування, Василь сів на його місце і змусив ворога відступити. Під час цього у БМП потрапила ворожа куля. Попри надважку контузію боєць Тарасюк відмовився від лікування і надавав допомогу своїм побратимам. У результаті дві люди з груп супротивників були вбиті, три - поранені. У квітні цього року під час обстрілу позицій "Орел" і "Таможня" Василь вирішив з танку нанести вистріл по ворожій бойовій техніці і зумів підбити танк. Але той встиг вистрілити по вогневому рубежі, де перебував Тарасюк. Внаслідок цього Василь отримав чергову важку контузію.

10. Євген Сломінський (Халк)

8 полк спецпризначення


Під час бойових дій у складі розвідувальної групи біля міста Старий Айдар попри поранення Євген Сломінський виконав бойове завдання, заволодівши військовими трофеями російського виробництва, серед яких ПЗРК "Голка". "Саме майор Сломінський командував однією з груп спецпризначення, коли потрібно було деблокувати наші війська в Луганськомуаеропорту в липні 2014 року, - розповідає заступник командувача Центру сил спеціальних операцій полковник Сергій Кривонос. - Попри щільний вогонь противника майору вдалося зайняти пануючу висоту і відбити ворога. Після евакуації поранених і вбитих загін просунувся вперед на два кілометри і підбив ворожий БТР. У лютому 2015 року під час подій, пов'язаних з 32 блокпостом, дві групи бійців спецпризначення, однією з яких командував якраз майор Сломінський, пробили коридор до наших оточених бійців. Під час прориву розвідники вийшли до опорного пункту противника, захопили його, знищивши близько тридцяти сепаратистів і БТР".


11. Тетяна Новікова (лікар Ксю)

Лікар у складі 2 БТР 93 бригади

Вінничанка Тетяна Новікова рятувала життя бійцям на передовій у Пісках під Донецьком, будучи вагітною. Лікар Ксю має 5 бойових нагород за оборону ДАП і особисту мужність. "Скількох пацанів Танюха зашила прямо на передовій, скількох на собі витягла і довезла до шпиталю живими! Їх сотні, врятованих маленьким Лікарем Ксю, що до війни працювала звичайним педіатром! До кінця життя її пам'ятатимуть витягнуті нею із лап смерті хлопці з нашої 93-ї бригади, "кіборги", добровольці, місцеві донецькі - дорослі та малі", - згадує бойовий побратим Тетяни Новікової військовий медик Андрій Грач.


12. Олександр Пономарьов

79 бригада