Реакційний відкат або Back to Black
На днях українці відсвяткували 26-ту річницю Незалежності України. Це мало чи багато? В залежності від того, хто над цим питанням розмірковує та чи бере він за основу порівняльно-історичний метод. З позиції молодої людини 26 років це багато - ціле життя. Більш досвідчені співвітчизники можуть заперечити - мало, адже справжній успіх загальнодержавного рівня так швидко не досягається. Однак молодь може й не дуже досвідчена, але поінформована. Ось, мовляв, найближчі держави-сусіди, що входять до Європейського Союзу. Чому б нам не взяти приклад?
Так і робили. Українці повсякчас вивчали закордонний досвід успішних сусідів (і не тільки їхній) та брали приклад. Наслідували, враховували національні особливості та робили спроби запроваджувати власні реформи. В деяких сферах вони не прижились, а в деяких - були досить успішними. Але так, щоб перевершити «вчителів», поки ніяк не виходило. Однак завжди буває перший раз. І судячи з усього, він настав.
Посудіть самі. Судова реформа.
В стабільній Європі ціла група держав дозволяє собі реакційний відкат, який може призвести до довгострокових негативних наслідків для демократії в цілому. В цей самий час, Україна різко виривається вперед в забезпеченні прозорості процедур, пов'язаних з кар'єрним просуванням суддів та їх дисциплінарною відповідальністю. В Європі кар'єрні та дисциплінарні процедури стосовно суддів суто конфіденційні. На цьому весь час наголошують європейські експерти та судді країн ЄС, які відвідують нашу державу. В Україні ці процедури безпрецедентно відкриті. У нас діє правило: «погодився взяти участь у суддівському конкурсі - будь готовий показати і розказати все». До прикладу, під час конкурсу до Верховного Суду майже вся інформація про кандидатів публікувалась на сайтах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Громадської ради доброчесності, кожен міг повідомити про факти, які характеризують того чи іншого кандидата, спостерігати за проходженням претендентами всіх випробувань можна було в режимі реального часу в мережі internet. Тепер документи 120-ти осіб, які були визнані переможцями першого етапу конкурсу передані до Вищої ради правосуддя. Рада також вправі ретельно перевіряти кандидатів на верховну мантію. На відміну від Президента України, який лише видає указ про призначення суддів Верховного Суду. Таким чином, встановлена українським законодавством процедура нівелює будь-які політичні впливи на процес призначення суддів.
Надзвичайно важливими та ефективними є чинні повноваження Національного антикорупційного бюро і Національного агентства з питань запобігання корупції.
А хіба так не скрізь в Європі? Виявляється, що ні.
Польський кросворд. Після восьми років правління ліберальної партії, на виборах 2015 року до влади у Польщі прийшли консерватори. Правляча партія «Prawo i Sprawiedliwość» підтримала в Парламенті республіки закони, які забезпечували уряду безпрецедентний вплив на судову систему: суддів Верховного Суду мав призначати міністр юстиції. Новина про це спричинила масові протести в Польщі та викликала негативну реакцію Європейського Союзу, який пригрозив санкціями. 24 липня президент Польщі Анджей Дуда пішов проти своєї партії і наклав вето на два з трьох законів. Втім, польські правники переконані, наступ на незалежність суду не припинено.
Румунські баталії. На днях міністр юстиції Румунії Тудорел Тоадер запропонував провести реформу юридичної системи держави, зокрема обмежити роль президента у призначенні чільних юридичних посадовців -генерального прокурора і головного антикорупційного прокурора. На думку міністра, їх мала б призначати Вища рада суддів. Крім того, за пропозиціями, справи суддів, запідозрюваних у корупції, мала б розглядати Генеральна прокуратура, а не Національне антикорупційне управління, як зараз. Такі пропозиції різко розкритикував Президент Румунії Клаус Йоганніс. За його словами, ці пропозиції відкинуть антикорупційні зусилля в країні назад на десятиліття і рівнозначні "нападові на верховенство права, на незалежність і належне функціонування юридичної системи".
Турецький прецедент. Внаслідок невдалого військового перевороту, який мав місце в червні 2016 року, рівно через місяць Вища рада суддів та прокурорів звільнила з посад 2745 суддів, а в травні місяці 2017 року - ще 107 осіб. Президент Туреччини оголосив про конфіскацію рухомого та нерухомого майна звільнених суддів, яких підозрюють у стосунках з ісламським проповідником Гюленом - опонентом президента. В квітні 2017 року в Туреччині відбувся референдум про збільшення повноважень президента, зокрема наділення президента одноосібним правом призначати та звільняти суддів.
Чому так важливо, щоб судді були незмінювані, а процедура їх призначення не залежала від волі політиків? Кажучи простими словами, інститут незмінюваності влади означає: суддя, який побоюється втратити посаду не може бути вірним слугою правосуддя. В демократичній державі влада змінюється постійно, одні політики йдуть, інші - приходять, тому незмінюваність суддів є гарантією незалежності та об'єктивності суду, запорукою бездоганного служіння праву, правді і народу. Це добре передбачають в Польщі, де тисячі громадян вийшли на вулиці протестуючи проти приватизації судової системи владою. Це добре розуміють в Румунії, де наразі триває суперечка з приводу обмеження прав президента у призначенні суддів. Це сповна відчують в Туреччині, після того, як буде реалізовано положення референдуму. Але чи до кінця усвідомлюють в Україні, що ми таки вибороли своє право на справедливий суд?
