«Моя війна тепер тут»
Ми познайомились на Сході влітку 2015-го. Юра тоді був прес-офіцером 93 ОМБР, а наш інформаційний ще працював на повну котушку, хоч уже пройшла перша хвиля заборон на публікації з фронту і наші підрозділи на передку почіпляли до подарованої волонтерами форми шеврони «Настутнема».
Спочатку був дзвінок з проханням відвідати наш підрозділ. Це вперше за рік існування ДУК-інфо нами зацікавились інформаційники-армійці, тому я, звичайно, погодилась. Замість анонсованих 3-х годин начальник прес-центру 93 Бригади Юрій Щирін пробув на базі ДУКу (тепер УДА) три дні. Якраз трапилась святкова нагода - річниця створення Добровольчого Корпусу. Та й робоча теж була - вишкіл інформаційників запасних підрозділів за участі редактора та розробника сайту "Сектор правди" - Марії Яремчук та Бориса Волкова.
Спілкування склалось відразу. Юра швидко увійшов у суть справ підрозділу та щедро ділився інформацією про те, як влаштовані інформаційні відділи у військах НАТО. Ми тільки заздрили, адже невеличким складом робили ту роботу, яку у натівських структурах виконує зазвичай 4% складу підрозділу, - а це в рази більше, ніж було нас у ті часи. Старлєй Щирін здивував мене, пам'ятаю, яскравою здатністю мислити глобальними категоріями, загадувати далеко вперед і систематизувати отриману інформацію, чітко розкладаючи її «по поличках». Тоді я ще не знала, що основна сфера діяльності Юрія - data science, аналітична робота з великими масивами даних.
Вдруге ми зустрілись вже тут, у Києві. Після демобілізації з фронту Юра повернувся до роботи у засновану ним у 2005 році аналітичну компанію, яка називається АІМ (Агенство Індустріального Маркетингу). Весь час, поки шеф був на передовій, його команда працювала.
Ми довго розмовляли, будували плани роботи інформаційного відділу у тилу, яким не судилось втілитись. У Юри була купа своєї роботи, а нас залишилось тільки двоє - я і Маша (Марія Яремчук - автор, засновниця і головний редактор «Сектора правди»). Ми вели (і зараз ведемо, залучаючи всіх, кого зможемо) три волонтерських проекти - сайт, газету «Сектор ДІЇ» та виробництво документальних фільмів циклу «Жива УПА». Більше ні на що ні рук, ні сил нам не вистачило. Але ми довго не могли змиритись і визнати, що наша служба в ДУК-інфо логічно завершилась: ДУК переформатувався в УДА, заборона писати про фронт стала ще жорсткішою, наше перебування на сході втратило сенс, а проекти, які ми мріяли розпочати в тилу, потребували постійного фінансування, якого у нас так і не з'явилось.
З депресії мені допомагали вийти Маша і Юра. Ми попросили його про інтерв'ю для «Сектора правди», і він запросив нас в офіс своєї компанії.
Розмова вийшла дуже цікавою: від спогадів про зустрічі на базі ми перейшли до специфіки й Юриної роботи. Виявилось, що його АІМ займається якраз тим, чого так бракує зараз в українських ЗМІ - високопрофесійною експертною оцінкою. Юрій Щирін - тепер уже Генеральний директор - розповів нам про методи експертної оцінки, які застосовує його команда, про те, на чому базуються його експертні прогнози. Таблиці, графіки, колонки-колонки чисел… Репутація експерта має спиратись на глибокі знання, системне мислення і величезні масиви даних.
Згадались популярні нині на ТВ запрошені «експерти», які дозволяють собі робити прогнози розвитку суспільства на рівні «ванги», роздумувати в ефірі про життєво важливі для країни зміни, не спираючись не те що на методи досліджень, а навіть якихось цифр не маючи, - так, за відчуттями (або за політичними бажаннями чи кон'юнктурою). І ніхто з ведучих не питає їх, на яких даних ґрунтуються висновки, які більшість глядачів приймає за чисту монету.
Переживши непрості часи депресії після сходу, я запитала, як Юра пережив перший час після демобілізації і повернення з фронту.
- Був посттравматичний розлад, - зізнався він, - про це дружина може більше розповісти, адже всі мої проблеми вона переживала разом зі мною. І я їй дуже вдячний! І ще. Я зрозумів, що найкращими ліками від ПТСР є робота. Працював каторжно! Компанія жила, поки я був на фронті, але я бачу нові обрії і ставлю високу планку.
- Змінилось щось після повернення?
- Дуже багато змінилось! Я зрозумів, що основою роботи команди є цінності і нарешті їх сформулював. Всі, хто до нас заходить, бачать плакати з нашими цінностями: чемпіонські амбіції, довіра, розвиток особистості, пристрасть до якості, - все це здається мені надзвичайно важливим. Цінності - це той маркер, який допомагає визначитись не тільки мені, а і кожному працівнику. Їм теж має бути всім, як кажуть, «по дорозі». Довелось когось звільнити після фронту, - повна нетерпимість до «вати» спрацювала. Я став більш жорсткий. Навіть зараз, коли форму одягаю, відчуваю, як змінююсь у бік жорсткості. У нас працює вже тепер четверо причетних до АТО людей. І двоє переселенців з Донецька.
- Уживаються?
- Всі об'єднані спільною роботою і поділяють одні цінності. Інакше би не працювали.
- Багато хлопців скаржаться на те, що важко знайти роботу після фронту.
- Роботи - валом! Працювати нікому. У нас теж є відкриті вакансії, не можемо мотивованих на роботу людей підібрати. Я взагалі б радив після демобілізації не перебирати і довго не шукати, - хапатись за будь-яку справу. Я кажу це, не як роботодавець, а як вчорашній демобілізований. Я переконаний: те, що ми робимо - це теж потрібно для перемоги. Зрештою, ми заробляємо ті гроші, на які Укроборонпром збудує танки, а Міноборони взує й одягне військових. Та і хлопцям після перемоги теж треба повернутись у нормальні умови, на хороші робочі місця. От ми їх і створимо. Вже створюємо. Я зараз у тилу, але не повернувся з війни. Моя війна тепер тут - на трудовому фронті.
П.С. Ідея відкрити другий - трудовий - фронт мені видається надзвичайно важливою. І знаєте, тут, мабуть, теж будуть і свої вороги, і своя «вата», і свої дезертири. І герої, безумовно, теж будуть. Все, як на фронті. Поки війна.
