Через війну

- Нікуди я їх не пущу! Це моя територія, і хлопці тут мої. Нема чого їх знімати!

Перша фраза, якою вперше зустрічають нас майже на кожній позиції.

10 хвилин розмов, знайомі позивні, локації, фото з телефону - і тональність змінюється.

- І куди ці фото підуть? Бо якщо ото журналіст, то це не до мене, я інтерв'ю не даю.

Ще 10 хвилин з однієї тарілки поїдаємо пісні хлібці, приготовлені тут же місцевою знаменитістю Іриною Шевченко (старший матрос, телефоніст, санінструктор, просто морпіхівський оберіг) та журналістом Віолеттою Кіртокою. У цей час Граф ретельно перевіряє та споряджає БК.

Рішуче піднімається - і ніби не було цього "стартового наїзду".

- Значить так, у "зеленці" працюють ворожі снайпери - не висовуватись. По-друге, наших хлопців, які їх полюють - в обличчя не знімати. Слухатись негайно - скажу лежати, лежіть, скажу бігти - так щоби тільки п'яти блищали.

Декілька годин чемних виходів на передові позиції, і ми вже майже свої. Ступінь довіри сягає того, що мене особисто відводять до башти підбитого у 2016 Т-72. По дорозі отримую додатковий інструктаж: "Ідемо обережно, слід в слід, але швидко. Май на увазі - ми приманка. Потрібно пошуміть трохи. Дивись мої орли і виключать когось із "їхтамнєту".

Другий тиждень російські снайпери не давали життя українським військовим, "маючи на увазі" всі мінські домовленості.

Сховавшись за баштою підбитого танку (в 2 метрах валяється дивна ганчірка - прапор "ДНР"), розглядаю ворожий ВОП. Здається, там і 400 метрів до нього немає.

- Ти зараз приготуйся. Я трохи пошумлю. Але якщо що, не думай стрибати на обочину - мокрого місця не залишиться.

Стало зрозуміло, що міни не встановлені тільки на вузькому полотні дороги. А це означає, що башта танку рятує нас тільки від стрілкотні. І навіть думати не хочеться, що буде, якщо почнуть працювати міномети… Минулось.

Через 2,5 місяці ми зустрічаємося із нашим героєм, молодшим сержантом морської піхоти Андрієм Ярковим у Києві, напередодні параду до Дня незалежності. Зовсім інша людина - тиха, спокійна, виважена і дуже скромна.

Фото з Графом в Широкиному стало символом нашої книги "Через війну. Погляд волонтера". Мушу зізнатись, що як і більшість фото в екстремальній ситуації, зроблено воно було випадково, на інтуїції. Лише згодом, розглядаючи відзнятий масив, я зрозумів сутність світлини.

Морський піхотинець, молодший сержант Андрій Ярковий, крокуючи через війну, переступаючи через міни, захищає свою державу, залишається Людиною з великої літери, Захисником.

Точнісінько так само і наше суспільство, зміцнюється і змінюється, витримуючи всі випробування. Ми вчимося цінувати свою Незалежність, Демократію та Свободу.

П.с. Мене багато питають, як придбати нашу книгу. Змушений переправляти до сайту видавництва "Люта справа". Поки що тільки там можна зробити оплату. Але вже з наступного тижня наклад почне поступати до книгарень. Ну і звісно, готовий особисто підписати книгу кожному під час нашої презентації у Львові в рамках форуму видавців. 15 вересня разом із цікавими гостями, героями книги (і просто Героями) плануємо бути в Академії сухопутних військ. А вже 16 вересня, о 10.00 у Палаці Потоцьких відбудеться більш офіційна презентація.