Краківець як симптом та тривожний знак

У неділю вранці я буду в Борисполі, а далі в літаку на Лондон. Руйнувати - це не будувати. І як саме реформувати систему управління природними багатствами України (нафта, газ та інші) я буду вивчати в найкращих світових експертів в Оксфорді впродовж тижневого курсу.

Водночас я з великою тривогою спостерігаю над тим, що відбувається в державі вже не один місяць.

Давайте спробуємо зрозуміти як функціонує наша держава і як ми всі в ній мешкаємо, в нашій сорокамільйонній кількості. Так от, в різних населених пунктах на території України мешкають люди, що є законослухняними громадянами своєї держави. Нас усіх навчили зі шкільної парти правам та правилам що можна робити, а що ні, які в кого права, а які обов'язки. В абсолютній більшості всі ми знаємо межі, за які не можна заходити, і за які буде покарання. Прояви девіантної поведінки відбалансовує правоохоронна система. Дотримання загальноприйнятих алгоритмів та правил формує суспільну матрицю. Це робить наше суспільство безпечним та цивілізованим, слугує його хребтом та нервовою системою. Але це крихкий механізм, який можна зламати. Особливо це можливо, якщо робити регулярну ерозію суспільних правил, їх підрив постійними спробами. Особливо це небезпечно, коли держава знаходиться в процесі глибинної перебудови.

Власне останнім часом ми є свідками регулярних спроб підриву суспільних правил в частині відносин громадян з правоохоронними органами. Саме останні три роки ми маємо створену «з нуля» Нацгвардію, та близько двох років - Нацполіцію. Рядові працівники поліції, нацгвардійці та працівники інших силових структур повинні працювати в чітких рамках, маючі абсолютно чітке розуміння чиї накази вони мають виконувати, що їм закон дозволяє, а що забороняє. Вони повинні чітко знати свою місію та завдання, і як на кожні ситуації реагувати, в них є зброя. Мова йде про тисячі працівників в жорсткій ієрархії, яким ми, суспільство, довірили забезпечувати нашу безпеку. Це делегування накладає конкретні обмеження і на нас, громадян. Ми повинні виконувати обґрунтовані вказівки правоохоронців в певних межах, а також ми повинні розуміти, що непокора працівникам правоохоронних органів, напад на них є карним діянням. Хочу наголосити, що ці правила стосуються мільйонів громадян та десятків тисяч правоохоронців. Вони повинні бути простими та зрозумілими для всіх. Без винятку. І не лише в Україні, а практично в усьому цивілізованому світі. Є чіткі правила, що правопорушення з боку як силовиків, так і з боку громадян розглядаються в судах. Усіх інстанцій включно з ЄСПЛ. Лише такі механізми, і ніяк інші.

За останні три роки ми кожні 4-6 місяців дозволяємо собі велику розкіш (умовно) - розхитувати суспільний устрій, через «акції», що постійно випробовують на міцність саме органи правопорядку.

Хедлайнерами цих подій виступають мої колеги, народні депутати, користуючись депутатським імунітетом. Але тут я хочу дуже чітко усім пояснити просту річ. Якщо політик-депутат вчиняє явне порушення закону при багатьох свідках, то він фактично жертвує своєю політичною незалежністю, оскільки розслідування по його ймовірному злочину буде постійно засобом впливу на нього. Тому якщо ви бачите «героїв-депутатів», які чинять явні злочини, то ви повинні розуміти, що в політика-депутата повинна бути дуже вагома мотивація це робити. Або матеріальна, або ж він уже на «гачку» та виконує чиїсь вказівки. Це one-way ticket.

Всі ми знаємо дисидентів-правозахисників, які в радянські часи ставали жертвами репресій. Вони не чинили насильницьких дій в цивільному житті. Вони слугували прикладом високої моралі, принципів та цінностей - і це була їхня сила. Вони апелювали до принципів прав людини та верховенства права. І зараз правозахисники роками боряться з державною системою за порушення прав.

Європейський Союз, надаючи нам великі кошти та консультації, хоче в першу чергу щоб у нас запрацювало нарешті право. Не лише в певних державних органах, а загалом в суспільстві. Адже це те, в чому ми суттєво відстаємо від них. В розвинених країнах працюють правила та закони, їх дотримуються в першу чергу абсолютна більшість членів суспільства. Держава лише забезпечує неухильність покарання за їх порушення.

Під час обох Майданів ми кинули виклик суспільному порядку, тривали акції непокори, але це було в короткий період та концентровано в одному місці. На решті території держави все працювало в міру своїх можливостей, масові правила працювали!

Впродовж останніх трьох років я можу аргументовано стверджувати, що в нашій державі здійснюються систематичні спроби зруйнувати усталені суспільні правила взаємовідносин з правоохоронними органами. Їх було і є багато, гадаю навіть можна прослідкувати їхню частоту та силу цих імпульсів, можливо відслідкувати головних гравців та замовників, на що потрібне більш ґрунтовне дослідження. Піками таких спроб були підриви гранат перед Парламентом 31 серпня 2015 року, регулярні спроби дестабілізації в річниці Революції Гідності, блокади торгівлі. Ну і зараз маємо Краківець.

Хто має сумніви, роздивіться ці відео, багато яких, між іншим, знаходяться на «ватних» ресурсах:

https://www.youtube.com/watch?v=EthN8yPX0to

https://www.youtube.com/watch?v=ZRmImA5c8NU

https://www.youtube.com/watch?v=lDSNec9HRn4

https://www.youtube.com/watch?v=pgo3loDj0eo

https://www.youtube.com/watch?v=pO9n1pDOzEE

Причиною усіх цих подій були штучно інспіровані політиками та політичними силами кризові явища. Методи - жорсткі протистояння з правоохоронцями. Такі методи особливо небезпечні для держави, якщо повторюються регулярно, по-наростаючій. Вони руйнують вертикаль управління правоохоронними органами, на яких зараз поставлені завдання не лише забезпечувати правопорядок та боротись з оргзлочинністю, а також працювати в умовах зовнішньої агресії та значних терористичних загроз. Такі дії сіють хаос в головах українців, які втрачають залишки довіри до поліції.

Я вже не раз закликав колег-політиків до відповідальності в першу чергу за свої слова та вчинки. Повинні бути червоні лінії, вихід за які є антидержавницькими діями.

Тому учасникам у Краківці я би в першу чергу порадив подумати, хто які ролі виконує в тому дійстві, хто є пішаками, і хто може бути сценаристом та режисером тих подій. Туди поїхали багато різних людей. Хтось з щирих патріотичних міркувань, хтось з любові до свого лідера, хтось - обурений безчинством Президента, хтось просто з друзями задля «масовки». Я впевнений, що є і ті, що цинічно розрахували в цих подіях для себе політичні дивіденди. Але жоден, жоден з позитивних героїв цього дійства не буде його режисувати та поняття не має про справжній сценарій. І це найгірше.