Сокіл із серцем лева

Наші серця - як ті скарбнички. Душі наші - глибокі сині озера. Але лунає дзвінок, у слухавці кажуть, що війна для нього завершена, і розколюється навпіл щось ліворуч у грудях, і тягне стрімко на дно, тягне у синю глибочинь, яка поступово перетворюється на темряву.

Знайомтесь. Один з тих, для кого Україна дійсно була понад усе. Один з тих, хто вірив у дії, а не слова. Сокіл з серцем лева. Беззмінний воїн цієї кривавої епохи.

Один з тих, хто, починаючи з зими 2013-го творив історію своєї країни.

Максим Ігорович Кривиденко народився 30.01.1994 року в селищі Сарата Саратського району Одеської області.

Закінчивши місцеву школу у 2012-му році, хлопець одразу пішов служити строкову службу, яка тривала до квітня 2013-го. Повернувшись додому, через півроку зустрів великі зміни у своїй країні у вигляді Майдану, вогонь та кригу якого пройшов до від початку й до кінця.

Думаєте, він вважав свій обов'язок виконаним? Помиляєтесь. Максим Ігорович не міг сидіти вдома, адже по закінченню Революції Гідності лихо завітало до Криму, тому хлопець добровільно, разом з декількома товаришами, поїхав туди на підтримку проукраїнських мешканців і там потрапив у полон.

5 днів його били, знущались над ним та катували, адже знайшли його сторінку в соцмережах та побачили, що він був на Майдані. Неодноразово по ньому стріляли з травматичної зброї, але він не зламався.

Він був настільки сильною людиною, він мав велике серце патріота, мав незламний дух українського козака, який не змогли перемогти у підвалах Сімферополя.

Згодом хлопців вдалося звільнити, а вже 31.08.2014 року Максим Ігорович був призваний за мобілізацією та став на захист Батьківщини.

Пройшов усі важкі бойові зіткнення, у яких приймала участь його бригада. Пройшов їх з честю, сповна виконавши свій обов'язок чоловіка та воїна. Але це не спинило його.

Демобілізувавшись 06.04.2016-го, він недовго перебував там, де мирне небо, а у червні того ж року підписав контракт із ЗСУ та повернувся у рідний підрозділ.

Старший солдат, стрілець - снайпер 2-ї роти 18-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 вересня близько 22.00 в районі селища Красногорівка Мар'їнського району Донецької області внаслідок осколкових поранень під час мінометного обстрілу 82-мм мінами наших позицій. Було чотири прильоти мін і одна з них забрала життя Максима Ігоровича. Разом із ним отримав поранення його побратим, а рани Максима виявились надто важкими, він помер дорогою до лікарні.

Поховання попередньо планується завтра, 12 вересня, у Сараті. У нього залишились батьки, брат, три сестри (одна є його двійнятком) та кохана дівчина.

Неважливо, як ти називаєш себе. Важливо, як тебе назвуть інші. Неважливо, ким ти був у часи спокою. Важливо, ким ти став у скрутні часи. Максим став саме тим, ким наказало стати його шляхетне та добре серце.

Він Герой не тому що він загинув. Він Герой, тому що він так жив.