Реформи не можуть бути безсуб'єктними

Все більше експертів і громадських активістів констатують: "Згортання реформ вийшло на фінішну пряму". Вікно можливостей закрилось і залишається набратись бойового терпіння і чекати наступної історичної події. Енергія Майдану каналізувалась у адміністративну рутину і боротьбу за місце під сонцем та сфери впливу. Титанічні зусилля із впровадження реформ стара система вміло зводить нанівець, а потім подає це з "блакитних екранів" ТБ як компроміс і успіх Майдану.

Західним партнерам потрібен результат, бо грошей вкинули хмару, а обіцянки "влади" і далі залишаються обіцянками. Визнати поразку - означає підіграти інтересам Росії і втратити обличчя. Тому знову будемо вкидати грошей, ще більше, і продовжувати стосунки з надійними "офіційними" інституціями - державними: АП, КМУ, ВР і т.д.

Ці "щурячі перегони" тривають, здається, безкінечно. Країна вариться у власному соку, бо форма реформи - це реформа форми (почув це визначення від Михайла Крикунова). Система далі дерибанить, а більшість акторів громадянського суспільства вже знудились, як той когут, втомились, вигоріли, наїлись поразок і подумують вертати до того, чим займались до Майдану. Чи покинути цю суєту заради врівноваженого і зрозумілого цивілізованого світу.

В цьому реформаторському угарі всі забувають поставити кілька фундаментальних питань: "Хто є замовником реформ?" і "І на біса ці реформи цьому суспільству і цій Україні?"

Спробуйте зараз дати відповідь на ці два питання… Припускаю, що версій буде багато, але головне - скільки тих, хто, прочитавши ці рядки, відповіли: "Реформи потрібні мені, моєму багатоквартирному будинку, моїй школі чи університету, моєму підприємству чи моїй роботі"? На моє переконання, більшість скаже "Та на біса мені ці зміни у моєму теплому і відлагодженому світку". Близько 95% населення є об'єктом змін і не несуть в собі жодної суб'єктності щодо них.

На мою думку, причина є в тому, що для успіху реформ потрібно спершу сформувати суб'єктне суспільство. І зробити це можливо через формування та розвиток компетенцій громадянина. Бо громадянин - це власник держави, і його завдання - брати відповідальність за своє життя, життя свого міста/села, а президент чи депутати - це сервіс для забезпечення його інтересів та громади. Але то є ідеальна картинка.

А по факту ми маємо бажання більшості населення перекласти відповідальність на владу, на політиків, на Європу чи Росію. Більшість шукає чи то Месію, чи то Батю, чи то Царя, чи то Пана. Бо так дуже просто і комфортно жити. Ще й можна підняти трохи бабла чи гречкою припастися. Цікаво, чи будуть колись на виборах пропонувати голосувати за добротний шнурок та мило у комплекті?

Суспільство тотальної недовіри до владних інституцій приречене на кризу. І вибиратись з цієї пастки потрібно через громадянську освіту. Бо тільки так ми можемо з мінімальними втратами пройти ціннісну кризу, яка є джерелом усіх інших криз. Громадянська освіта формує і розвиває громадянські компетенції - знання, вміння, навички та ставлення громадянина. У нас точно є шалений потенціал і "Революція гідності" це безперечно довела. Але це початок непростого і виснажливого шляху. Система державного управління неповоротка та інертна. НЕДОСТАТНЬО ВИГНАТИ ОДНОГО ЗЛОДІЯ І НАЛЯКАТИ ІНШІ 500 ТИС. Тут треба "лупати цю скалу". Лупати свідомо і відповідально.

Досить вкидати гроші і сили у реформу форми. Потрібно вкладатись в реформу мислення, цінностей, взаємостосунків. А ці зміни здатна розпочати тільки освіта. Освіта громадянська. І це не про патріотизм. Бо можна бути патріотом і "ідіотом" (до речі, "ідіот" у перекладі з грецької - це людина, що живе у відриві від суспільного життя, не бере участі у державному та громадському демократичному управлінні). Відсутність критичного мислення дозволяє комфортно уживатися цим двом іпостасям. А от громадянські компетенції таке поєднання унеможливлюють, бо формують розуміння, що права і обов'язки завжди ідуть поруч. Одні треба знати і вміти користуватись ними, а інші виконувати і дотримуватись.

ГО Відкритий Університет Майдану (ВУМ) зосередився саме на формуванні в українському суспільстві громадянських компетенцій, і закликає до об'єднання всіх зацікавлених у якісних змінах. Платформа дистанційної громадянської освіти vumonline.ua доступна кожному, зацікавленому зростати як громадянин і ставати цеглинкою розвиненої та успішної країни з сильним громадянським суспільством та критичною масою активних громадян. Бо, як каже Валерій Пекар, "Меншість визначає напрямок руху, а більшість визначає темп". І що б там не вигадували "совки", революцію мислення в Україні вже не спинити. Але точку неповернення, на мою думку, ми досі не пройшли.