Про НКРЕКП, КМУ, ГРД та колоду в оці

Багато аналітиків та дослідників сучасного феномену участі громадськості в конкурсних процедурах формування кадрового складу ключових державних органів все частіше звертають увагу на наявність великої різниці між тим, що вимагається від влади і тим, що демонструється самими активістами. Мова йдеться в першу чергу про відкритість та прозорість процедур потрапляння на посади.

Декілька днів тому на себе увагу звернула заява однієї з громадських платформ щодо непрозорості процедури обрання свого представника до Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів НКРЕКП http://rpr.org.ua/news/hromadskist-zaklykaje-provesty-perevirku-kandydatury-mykoly-nitsaka-pryznachenoho-uryadom-do-konkursnoji-komisiji-z-doboru-kandydativ-na-posady-chleniv-nkrekp/. Цей орган є регулятором діяльності суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Закон встановлює, що його члени діють незалежно і будь-які вказівки чи доручення органу державної влади чи іншого органу вважаються незаконним впливом та тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Однією з гарантій незалежності виступає дотримання процедури призначення семи членів НКРЕКП за результатами відкритого конкурсного відбору, що здійснюється Конкурсною комісією. Закон наділяє Кабінет Міністрів України беззастережним правом визначення однієї особи до складу Конкурсної комісії за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади. Жодних додаткових умов до кандидата чи процедури висування його кандидатури не встановлено.

Однак, представники громадськості роблять рішучий висновок про те, що "весь процес подання кандидатури від профільного міністерства до Кабінету Міністрів був непрозорим. Відсутня інформація про визначення міністерством кандидатури в Конкурсну Комісію, критерії обрання тощо. У публічному доступі також відсутня інформація про процес подання кандидатури пана Ніцака до Кабінету Міністрів України".

Як бачимо, громадські експерти вимагають від держави додаткової прозорості навіть в тих випадках, коли законодавець не деталізує певних стадій процедур.

Погоджуючись з тим, що сучасна держава зобов`язана демонструвати відкритість і прозорість адміністративних процедур, одночасно змушена констатувати, що громадські організації далеко не завжди демонструють зразкову відкритість в ситуаціях, коли самі претендують на заняття їх представниками посад, що дотичні до виконання функцій держави та в перспективі несуть високі корупційні ризики.

Наведу один з недавніх прикладів. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає вимоги до члена Громадської ради доброчесності. Ним може стати представник правозахисного громадського об'єднання, правник, адвокат, журналіст, який є визнаним фахівцем у сфері своєї професійної діяльності, має високу професійну репутацію та відповідає критерію політичної нейтральності та доброчесності.

Але однієї відповідності цим вимогам замало. Для того, аби ця кандидатура була обговорена на зборах представників громадських об'єднань, потрібно її попереднє висунення одним з таких об'єднань. І подібно з Конкурсною комісією щодо відбору кандидатів членів НКРЕКП, судовий закон не деталізує порядок висунення таких кандидатів. В результаті, здається, лише одна з дев'яти громадських організацій, які делегували своїх членів до Громадської ради доброчесності, провела відкритий конкурс. Інші ж публічно не пояснили в чому винятковість саме цього кандидата та перевага над іншими, не оприлюднили процедуру, за якою було обрано відповідного кандидата. Більш того, прізвища деяких кандидатів до Ради повторювались в списках різних громадських організацій. Цікаво, що в мотивувальному листі одного з таких «повторників» чесно зазначено: «одним із законодавчих рішень, у розробці яких я брав участь, було створення Громадської ради доброчесності». Виходить, цей орган створювався кимось з тим, щоб потім туди точно потрапити?

Чи не є це доказом того, що до процедур висування кандидатів на важливі державні посади від відомих громадських об`єднань можна висунути такі ж самі претензії: "Весь процес подання кандидатури був непрозорим". "Відсутня інформація про визначення громадським об`єднанням .... кандидатури в Громадську раду доброчесності, критерії обрання тощо".... У публічному доступі також відсутня інформація про процес подання кандидатури пана або пані ..... до Громадської ради доброчесності"?

Тим часом, вісім з дев'яти громадських організацій роблять спільну заяву: «У ГРД усі ми делегували компетентних фахівців, серед яких юристи, журналісти та науковці. Це люди, яким ми довіряємо та у професійності та доброчесності яких ми абсолютно впевнені» https://ti-ukraine.org/news/ho-iaki-sformuvaly-hromadsku-radu-dobrochesnosti-vyslovliuiut-ii-pidtrymku-ta-zaklykaiut-orhany-sudovoi-vlady-do-spivpratsi/. Абсолютна впевненість - це серйозний аргумент. І на жаль, єдиний.

Наслідки не змусили себе довго чекати. Три з двадцяти членів ГРД покинули її задовго до кінця конкурсу, ряд інших були піддані жорсткій критиці, яку ні вони, ні організації, які їх висували, предметно і публічно майже не коментували. Кадрові прорахунки цими організаціями публічно не пояснювалися. З високою долею вірогідності можна припустити, що керівні органи організацій не вважають за необхідне виправдовуватись ні перед громадськістю, ні перед іншими членами цих організацій. Однак, чомусь виправдань від державних органів (як в ситуації з Кабміном) вимагають регулярно та наполегливо.

Між іншим, сьогодні в органах системи правосуддя більшість посад займається на конкурсних засадах та в прозорий спосіб. Суддів місцевих судів призначають за результатами відкритих всеукраїнських доборів, голів судів - обирають колективи суддів, членів Ради суддів України - делегати з'їзду суддів, публічно обговорюючи кандидатури і їх програми, яких завжди є більше, ніж вакансій. Майже всіх членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів призначають також на конкурсній основі з`їзди адвокатів, науковців і суддів. Це також відбувається в результаті публічного обговорення кандидатур, кількість яких складає більше, ніж вакансій.

Разом з тим, громадські організації, що претендують на вплив на виконання державними органами владних повноважень, не демонструють в більшості випадків дотримання принципів прозорості та відкритості, дотримання яких вони вимагають від держави.

А що якби священник, який проповідує вранці, вночі поводився безбожно? А що якби суддя, який слугує праву та закону, сам його не дотримувався та грубо порушував? Певне це б однозначно позначилось в першому випадку на кількості вірян, а в другому - довірі до суду.

З огляду на викладене, вважаю за необхідне терміново внести зміни до Закону "Про судоустрій і статус суддів", яким визначити прозору і зрозумілу процедуру висування представників громадських організацій до Громадської ради доброчесності.