"Я планов наших люблю громадьё"

Судова реформа триває. Завершено конкурс до нового Верховного Суду. Розпочинається конкурс з добору суддів до місцевих судів. Ті судді, що працюють, затамували подих в очікуванні кваліфікаційного оцінювання. Сіли за підручники та нормативну базу, тренуються у виконанні тестів. Словом, життя вирує. Запит суспільства на новий суд виконується.

Натомість, на порядку денному з'являється питання про укрупнення судів. Не можна сказати, що воно виникло зовсім несподівано. Адже те, що місцевими судами є окружні суди, а апеляційні суди утворюються в апеляційних округах передбачено Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 2.06.2016 року. Але, як кажуть, сказати легко, та зробити важко. З тої інформації, що є у публічному просторі, виходить, що справою укрупнення займається здебільшого Державна судова адміністрація. Яка говорить, що навіть підготувала мапу нових укрупнених судів по всій Україні.

Однак, на мою думку, до створення мапи бажано б відповісти на просте питання - кому це потрібно? Кажуть, наближає правосуддя до людей. Але впевнена, якщо спитати пересічного громадянина, що для нього краще - приїхати знайомим маршрутом до свого районного центру, де знаходиться місцевий суд, чи їхати нерідко значно далі до іншого району, то відповідь буде не на користь таких змін. Адже знаю зі свого життєвого досвіду, що, наприклад, сільський мешканець, збираючись їхати "у город", як правило, планує відвідати декілька державних установ, базар, магазини та таке інше. Бо автобус до райцентру може бути 2 рази на добу, а власних автомобілів, особливо у старших людей, здебільшого немає. Тобто поїздка до суду для нього - це непересічна подія. Тому сьогодні такі зміни явно не покращать ставлення громадян до чиновників, що їх придумали.

Чи полегшать нові перетворення роботу суддів? Видається, що на це також сподіватись не варто. Адже неможливість здійснювати правосуддя у суді за місцем свого помешкання, необхідність їздити у відрядження, а то й взагалі вирішувати питання про зміну місця проживання, не самим позитивним чином вплине на ефективність праці судді та його душевного і фізичного стану. До того ж, з огляду на неоднозначну регламентацію у законі, судді побоюються, чи не змушені вони будуть проходити конкурси на свої ж посади, тільки у складі окружного суду.

Про апарат місцевих судів годі й казати. Його скорочення, особливо якщо йдеться про невеличкі районні центри, може надовго залишити без роботи кваліфікованих працівників.

То хто ж виграє від змін у судоустрої, що передбачаються? Держава? Оскільки скоротяться видатки на утримання судів? Теж не факт. Таким чином, ми зіткнулися з ситуацією, в якій останнє, що потрібно робити, так поспішати з переможними реляціями. Щонайменше, бажано щоб ДСА, яка наразі займається цими питаннями, можливо, разом з Радою суддів, розробила та представила на обговорення суддівської спільноти та суспільства хоч якийсь документ(концепцію, програму, план тощо), з якого можна було б зрозуміти мету, строки та спосіб виконання, ризики та загрози, співвідношення позитивних та негативних наслідків від процесу укрупнення судів. І тільки після детального широкого його обговорення, врахування того досвіду, що вже є, приймати остаточне рішення про втілення цих планів у життя.