Політвласні

Або "особливості національного адмінресурсу".

Після подій минулого четверга, коли парламентською більшістю було фактично дереформовано державну службу в Україні, я із подивом помітив, що публічну підтримку цьому акту партійної приватизації місцевих державних адміністрацій висловлюють не лише особи, які мають в тому зрозумілий комерційний чи політичний інтерес, але і цілком притомні, на перший погляд, люди. Залишається сподіватися, що ці особистості, не були різним чином ангажовані діючою владою, а просто не розібрались у тому, що відбулось.
Так от, пояснюю, не дякуйте.

10 вересня 2015 року, Президент України підписав розпорядження про моє призначення на посаду тоді ще Комінтернівської районної державної адміністрації (РДА) в Одеській області. Мені було без п'яти днів 28 і моя майже дворічна авантюра в місцевому органі державної виконавчої влади тільки починалась.

Та на попередніх зустрічах в Києві на Банковій, я отримав "наполегливу пораду" - до 25 жовтня виконавчу владу краще поки що поставити на паузу і зосередитись на владі законодавчій. Точніше - на забезпеченні її "правильного" складу в районі та області - 25 жовтня 2015 року, через місяць після призначення, я мав обов'язок забезпечити законність чергових місцевих виборів України, на яких обирали депутатів місцевих рад. Відповідно - обирали і склад ради району і області, у яких мені належало працювати.

Неформальні пропозиції балотуватися на обласному рівні від "партії влади" я отримав від "уповноважених осіб" ще у Києві, але відмовився. По-перше, як юрист, я справді вірю у принцип розподілу влади, а суміщення посади керівника РДА (виконавча влада) і депутата обласної ради (законодавча влада) створює очевидний конфлікт і упередженість - сам запропонував документ, сам проголосував за нього, сам виконуєш на місці. Все, як в одній народній пісні - "сам п'ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю".

По-друге, на той момент був вже проголосований новий закон про державну службу і я з нетерпінням чекав його публікації. В ньому державним службовцям було однозначно заборонено бути членом політичної партії і суміщати державну службу із статусом депутата місцевої ради.

А поки новий закон тоді ще не набрав сили, я спирався на ЗУ "Про місцеві вибори". Він, до речі, досі вимагає від органів державної влади забезпечити рівність прав і можливостей участі у виборчому процесі своїм рівним та неупередженим ставленням до кандидатів і партій.

Спиратися хоч на щось було конче необхідно, бо дуже швидко я зрозумів, що Київ сприйняв мою відмову від участі у виборах лише в контексті особистої кандидатури. Про повне самоусунення від виборчого процесу із подальшим виконанням лише контрольно-наглядових функцій, як це передбачено законом, не хотіли навіть слухати. Функції очікувались агітаційно-рекламні і адміністративно-примусові. І подавалось це все, звичайно, під соусом "тобі ж самому з ними далі працювати і у тебе є всі ресурси для цього". І ресурси, справді, були.

Адмінресурс завжди розуміють у широкому сенсі слова. Коли ж справа доходить до деталей, багато людей можуть вичавити з себе хіба що слово "бюджетники" і навіть не до кінця розуміти їхню частку у загальній явці виборців. Якщо ж зануритись глибше, до самого фундаменту суспільно-адміністративної конструкції держави, як це довелось мені у 2015, то можливості і масштаб адмінресурсу стає неможливо переоцінити, як і спроможність його використання місцевими державними адміністраціями.

В структурі будь-якої РДА існує низка критичних структурних підрозділів, та в контексті політичного потенціалу, зупинимось на наступних п'яти.

Відділ освіти. Простими словами, він відповідає за садки, ясла, школи, гімназії та інші дошкількі і загальноосвітні навчальні заклади. Саме від керівника відділу освіти залежать директори таких закладів, від яких, в свою чергу, залежать вчителі. Від останніх, зрозуміло, залежить успішність дітей, і щоб викладачі ефективно взаємодіяли з батьками створюються батьківські комітети. Можлива схема "м'якої агітації" зверху і вниз, аж до батьків кожної конкретної дитини, думаю, зрозуміла.

Також має бути зрозумілим і те, що від РДА в цілому може залежати і те, чи будуть в конкретних освітніх закладах замінені вікна, відремонтований фасад, тощо. Відповідно, зайвим буде говорити про необхідність директорам вибудовувати стосунки із адміністрацією.

Відділи освіти займаються також і так званими позашкільними навчальними закладами - центри дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи тощо. Ланцюжок "керівництво - фінансування - вихователі - вихованці - батьки" працює за тим же принципом.

Відділ культури - це структура, яка керує клубами (дома культури), школами мистецтв, бібліотеками, іншими закладами культури та музичними колективами. Та, певне, ключове, що треба знати про відділ культури, це те, що саме в його силах надати необхідну інфраструктуру для візиту кандидата в депутати і створити його візиту урочисту атмосферу - декорації, музики, вистави тощо. Просто елементарно - відкрти дім культури для заходу із кандидатом і забезпечити апаратурою - це все функція співробітників відділу культури, які виконають або не виконають її залежно від вказівки голови РДА і його відносин із політичною партією кандидата.

Управління соціального захисту - тут все просто. Цей структурний підрозділ взаємодіє з потенційними виборцями безпосередньо і день у день - субсидії, матеріальна допомога і таке інше. Але і цього управління є окрема "суперсила". Полягає вона у тому, що при суб'єктивному розподілі матеріальної допомоги, сама допомога може бути видана у навмисно завищених розмірах за фотодоказ того, що її репипієнт проголосував за потрібну партію та кандидата. Тоді він, окрім матеріальної допомоги, отримує умовну "надбавку". Теж з державних грошей. Так, фактично - це підкуп виборців за бюджетні кошти у вигляді соцдопомоги. Круговорот бюджету в природі.

Служба у справах дітей. За функціоналом і "суперсилою" - схожа із управлінням соцзахисту, але із власними "плюшками". Наприклад - оздоровлення та відпочинок дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей, або дітей, один з батьків яких загинув, пропав без вісти або помер внаслідок різних обставин у зоні АТО. Разом з матерями-героїнями, багатодітними сім'ями - поле для забезпечення електорату достатнє.

Управління агропромислового розвитку - теж нічого складного. АПК - це взаємодія з фермерами, а фермери - це завжди роботодавці і поважні особи, які і сільраді допоможуть і трактор позичать і на свято гроші дадуть. Впливовість + робочі місця = голоси. А якщо начальник відділу АПК ще й протягне через райрайду відповідну програму розвитку, з якої зможе фінансово зацікавити найбільш необхідних аграріїв - тоді точно вродить.

Якщо на території району є ще якісь військові частини - це окремий бонус, адже збройні сили завжди недофінансовані і звертаються до адміністрацій регулярно і по абсолютно різним господарським питанням. А де політику якнайкраще знадобиться військова дисципліна і виконання наказу, як не при голосуванні?

Останнє, що варто сказати, це те, що існує окрема практика закріплення одного конкретного співробітника адміністрації за однією конкретною територіальною одиницею (сільська або селищна рада) або інрфаструктуриним об'єктом. Такий співробітник, незалежно від його посади в адміністрації, по факту виконує роль політрука і агітатора, регулярно зустрічається з ввіреними йому потенційними виборцями (як масово, так і в приватних візитах), дарує їм подарунки на свята і проводить роз'яснювальну роботу про те, завдяки кому їм дісталася така увага і кого треба підтримати на наступних виборах, щоб ця увага не вичерпалась.

І це лише районний рівень, і не варто забувати, що є ще й обласний, із власним інструментарієм. Відповідно, існує ще багато інших аспектів, але вищезазначені - це ті, які лежать на поверхні і якими можуть і будуть користуватись всі без виключення голови місцевих державних адміністрацій, яких незабаром призначатимуть без конкурсу, але, напевне, із партійним квитком в кишені. Адже запорукою їхньої подальшої роботи на ввіреній посаді буде один єдиний факт - забезпечити перемогу на виборах кандидату і партії, тотожним їхньому суб'єкту призначення.

А відповідно - і призначати будуть тих, кого за різними суб'єктивними критеріями будуть вважати здатним це зробити. Благо, виведення керівників місцевих адміністрацій і їх заступників із категорії "А" і з держслужби взагалі, тепер робить можливим такий підхід - ніяких тобі конкурсів, ніякого загального стажу роботи, ніякого ступеня магістра і вільного володіння державною мовою.

Потенційні політичні кріпаки, політвласні особи.

Лишається сподіватись, що голос ще щось вирішуватиме не лише в соціальних мережах, де можна не хвилюватись за наслідки в віртуальному світі. В реальному ж світі від політвласних до політв'язнів шлях не такий вже й довгий.