ВІЙНА І ДІТИ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Віце-президент Всеукраїнської Фундації «Захист прав дітей» Олексій Лазаренко в рамках проекту за підтримки Данської ради у справах біженців (DRC) торік проводив дослідження, яке не мало аналогів в Україні – оцінку ризиків залучення дітей до воєнних дій. Його, як знаного фахівця в царині ювенальної юстиції (він – екс-керівник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС, кандидат педагогічних наук, розробник і упроваджувач правозахисних програм, учасник АТО), також зацікавила тема дотримання прав дітей у кризових умовах воєнного конфлікту на сході нашої держави. Результати дослідження виявили низку проблем, зокрема й виникнення нагальної потреби в навчанні українських силовиків як азам, так і специфічним нюансам міжнародного гуманітарного права в частині забезпечення прав дітей, які через різні причини опинилися на терені війни. І дуже чудово, що це дослідження не стало інтелектуальним «якорем», а призвело до початку співпраці зі Збройними Силами. Адже саме ставлення «людини з рушницею» до дотримання зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини (серед інших важливих визначників) правових норм, свідчить про цивілізованість держави, яку вона захищає.

Дослідження Олексій Олександрович розпочав з активного моніторингу підліткового середовища в Донецькій області наприкінці 2016-го. Його фокус-групою стали студенти професійно-технічних закладів, розташованих максимально близько до району проведення АТО. Спершу діагностувалося сприйняття дітьми воєнної ситуації і пов’язаних з нею ризиків. Виявилося: 15-20% тієї молоді прибули із непідконтрольних українській владі територій. Майже всі на вихідні навідували рідні домівки за лінією розмежування, комунікуючи з тамтешнім соціумом. Почасти це гарантовано викликало у підлітків когнітивний дисонанс. Адже вони водночас перебували як під впливом вороже налаштованих щодо України інформаційних, ідеологічних платформ, так і українського освітнього, медійного полів та загалом нашого реального буття. Приміром, у коледжі в Слов’янську їм викладали предмет «Захисник Вітчизни», та коли вони приїздили додому, то чули розмови про «карателів» і «київську хунту». Молоді з несформованими ціннісними орієнтаціями важко уникнути зомбування проросійським медіаконтентом в ОРДЛО.

ДИТИНА – СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Далі дослідник розширив поле уваги, виокремивши три фокус-групи: адміністрація і педагоги закладів освіти, учні-студенти та представники силових відомств – ЗСУ, Нацгвардії й Нацполіції. Серед військових Олексій Лазаренко найтіснішим чином контактував з офіцерами Військової служби правопорядку, окремими штабами і частинами в районі АТО.

–  Цікавим є виявлене ставлення військових до проблеми «діти і війна». 67% опитаних силовиків сказали, що у випадку залучення підлітків до збройного конфлікту вони повідомлятимуть про таку ситуацію командуванню. Тобто, самі нічого не вчинятимуть, знімаючи з себе відповідальність. 8% заявили, що якщо підліток попроситься до них у бліндаж, йому не відмовлять, а нагодують і навіть видадуть автомат, якщо він справді патріот і бажає допомогти, – зауважує Олексій Лазаренко. – І тут примітною є мотивація або виправдання такої думки. Мовляв, були ж у Другу світову так звані «сини полків». От саме ці наративи радянської епохи досі живі з обох сторін лінії розмежування, щоправда в автономних прочитаннях. Причому проросійські сили взагалі ввели їх до основ «патріотичного виховання молоді» й повторюють мантри про підготовку до війни за «цінності дідів і прадідів». Іще понад 20% респондентів не визначили варіант реагування, зауважуючи почасти, що це питання поза межами їхньої компетенції.

На основі отриманих даних розроблено тренінги для фахівців соціальних служб і персоналу громадських організацій із моніторингу ситуації з дотримання прав дитини в районі збройного конфлікту. Але DRC вирішила піти далі. Було укладено меморандум між Міністерством оборони України і Данською радою для реалізації спільного плану активностей. Уже діє трирівнева система освіти військовослужбовців – для рядового складу, командирів нижчої та середньої ланок і вищого керівництва. Цю роботу почато влітку 2017-го. Так, відбулися заняття у Краматорську з офіцерами служби морально-психологічного забезпечення та помічниками командирів з правових питань, та зі слухачами оперативно-тактичного рівня Національного університету оборони України.

–  Було непросто, адже ця тематика для військових нова. Передусім, ми спиралися на наказ міністра оборони №400 щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права (наразі вже діє чинна від 4 серпня 2017 р. Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права в ЗСУ – Авт.), – оповідає очільник фундації. – Але у згаданому нормативному акті був упущений нюанс –  поводження з дітьми в районі воєнного конфлікту.

Дитина – суб’єкт міжнародного права і зокрема в ситуації збройного конфлікту. Донедавна цьому питанню в Україні бракувало уваги, хоча от уже майже чотири роки діти в місцях бойовищ та неподалік лінії зіткнення постійно ризикують утрапити на мінні поля, їх можуть скривдити, залякати, ввести в оману й використати з певною військовою метою тощо. Лише в лютому 2016-го внесені зміни до ст. 30 Закону України «Про охорону дитинства», де унормовано поняття «дитина, постраждала від збройного конфлікту». До цієї категорії віднесено, як дітей, що зазнали поранень, контузій, психологічних травм унаслідок воєнних дій, так і дітей, залучених до воєнних дій в будь-якій якості шляхом вербування, залякування, тих хто проходили військовий вишкіл для подальшої участі у боях. Тут чітко виписане правове визначення дитини, залученої до воєнних дій – причому для цього статусу їй не обов’язково брати в руки зброю. Підліток міг підносити боєприпаси, збирати і передавати інформацію військового значення, працювати у шпиталях, оборонних об’єктах. Приміром, копати шанці, будувати укріплення. Згадані речі, до того ж, є найгіршим різновидом експлуатації дитячої праці, що порушують Конвенцію ООН «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці».

– Маємо підстави говорити і про сексуальну експлуатацію дітей на підконтрольних проросійським силам теренах. Що підтверджують дослідження спецмісії «Сексуальне насилля, пов’язане із конфліктом в Україні», організованої ООН на Донбасі, що охопили час від березня 2014 року до початку 2017-го. – Відтак, цілком доцільно вважати постраждалими від воєнного конфлікту не лише дітей, що зазнали фізичних страждань, тих хто потерпів від психологічної травми, а й залучених до незаконних військових формувань так званих «республік». Водночас, в Україні зараз існує майже три десятки кримінальних проваджень (25 – у прокуратурі Донецької області, 1 – Полтавській, 1 – Харківській), відкритих відповідно до ст. 260 КК України (Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності), в яких фігурантами є підлітки.

РИТОРИКА ЩОДО ВІЙНИ Є ВАЖЛИВОЮ

Відповідно до міжнародного гуманітарного права, визначено три категорії дітей, на які треба звертати увагу в районі воєнних дій. Це діти, які не беруть участі в конфлікті («просто діти»), діти, що втратили зв'язок з родиною й лишилися без догляду, і діти-комбатанти. Цікаво, що загальним захистом користуються всі категорії, а от остання має особливий «імунітет». Так, дитину-комбатанта, яка воювала на ворожому боці, не можна утримувати в одній камері з дорослими, залучати до якихось робіт, вона має право на освіту. Проблема була в тім, що про це силовики мало що знали, особливо на початку агресії РФ. Досі дається взнаки відсутність такої спеціалізованої структури, як Військова поліція. Військова прокуратура і ВСП не мають повноформатної юрисдикції щодо військовополонених. Юридична заковика тут і в тім, що Україна досі не класифікувала цей збройний конфлікт, а від того залежить його конвенційна приналежність. Тобто, щоб захист щодо юних комбатантів працював як слід, треба визначити статусність воєнного конфлікту на сході України. Але в будь-якому випадку чи то міжнародний збройний конфлікт чи неміжнародний збройний конфлікт, його комбатанти, зокрема, діти-комбатанти однак підпадуть під дію Міжнародного гуманітарного права.

Чому важлива будь-яка риторика цієї війни? А тому, що національне кримінальне право вимагає чітких дефініцій – з ким маємо справу. Якщо з терористами – це одна річ, а якщо з військовими формуваннями воюючої сторони збройного конфлікту, а тим більше – військом країни-окупанта – зовсім інша. Змішуючи їх, як не печально, ми розмиваємо відповідальність, її конкретність. Це не завжди розуміють журналісти і військові. А коли в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі розглядатимуть у правовому світлі спадок цієї війни, щось змінити буде неможливо. Якщо доказова база позовів України до агресора оперуватиме поняттями «терористи», «бандити» замість «військові формування», «інтервенти», «окупанти», очікування на повномірну справедливість будуть марними. Через характеристику «терорист» ми перетворюємо військових злочинців на кримінальних.

Приміром, у процесі щодо військових злочинів, скоєних сербськими силовиками. У Гаазі ж судили не учасників війни, а лише її застрільників, лідерів. Як от недавно сербський генерал Ратко Младич отримав довічне ув'язнення за геноцид, злочини проти людства й військові злочини. Щоб і наш ворог опинився на цій же лаві підсудних, потрібні юридично правильні, адекватні, реально-масштабні характеристики того, що відбувається…

ВІЙСЬКОВІ МАЮТЬ ДБАТИ ПРО ЗАПОДІЯННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ШКОДИ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ

У процесі тренінгів із військовими вирішувалися ситуаційні задачі, основані на реальних подіях. Приміром, неподалік ротного опорного пункту затримали неповнолітнього, що перетнув лінію розмежування і мав з собою елементи мілітарного екіпірування, якісь проросійські листівки. У хлопця не було коштів на маршрутку і десь під Зайцевим він вирішив перейти «межу» пішки. Парубок сказав, що є учнем профтехучилища. Але листівки посіяли сумнів і з ним бійці доволі суворо поговорили. Добре, що вони зателефонували в училище, де їм підтвердили що такий учень справді є. Листівки ж «ДНР» були в сумці через цікавіть, а не задля диверсії. Потім з хлопцем розбиралися поліція та директор навчального закладу. Але з точки зору права прості військові не мали проводити з дитиною процедуру дізнання.

Віднедавна програми, розроблені за участю Олексія Лазаренка, зацікавили Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ. Вже проведено заняття з офіцерами Управління, а також офіцерами СІМІС, які відбувають до району проведення АТО. Наразі вирішується питання щодо підписання меморандуму із Міноборони аби кожна ротація СІМІС проходила дводенні тренінги із дотримання прав дітей в умовах збройного конфлікту. Пан Лазаренко вважає, що надалі доцільно готувати відповідних тренерів уже серед військових, адже такі знання потрібні й іншим військовим, які приймають рішення – від комбата і вище.

–  Ну от скажіть, який командир знає про «Декларацію з безпеки шкіл», заснованої 2015-го? – запитує співрозмовник. – Щоправда Україна тільки висловила прагнення долучитися до неї і Міністерство освіти України вже готує відповідний документ до Кабінету Міністрів України про приєднання до цієї декларації. Проте голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс наголосила, що таке приєднання покаже світовій спільноті готовність нашої держави надати безпечні умови освіти всім українцям. Світ вкотре зрозуміє, що ми визнаємо: школи є цивільними об'єктами, які не слід атакувати чи використовувати з військовою метою. Учасники декларації мають робити все для збору достовірних даних про напади на освітні установи, жертви нападів і військове використання шкіл чи університетів під час збройного конфлікту аби притягти винних до відповідальності. А ми ж добре знаємо, як агресор активно і цинічно послуговується школами! Перед нашими військовими теж інколи виникає дилема – розташовувати поблизу шкільних закладів якусь техніку, засоби, особовий склад чи варто шукати інші дислокації. Ця декларація зауважує, що навіть якщо військові не можуть уникнути заходження на територію навчальних закладів, вони повинні зробити усе, аби збитки від того були мінімальними.

–  До того ж, – зауважив пан Олексій, – забезпечення дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту буде наріжним питанням до Української делегації під час звітування в Комітеті ООН з прав дитини в наступному році. Відношення країни до прав дитини, особливо в умовах збройного конфлікту, свідчить про її цивілізованість, розуміння людських цінностей і забезпечення власного майбутнього.