Процес столітньої давнини нагадує сучасність
Розмова з Денисом Поліщуком, координатором Національного центру правозахисту.
Чим сьогодні живе Національний Центр Правозахисту, чи можна провести якісь проміжні підсумки роботи? Адже ми дуже часто чуємо про успішність реформи в поліції, реалізується судова реформа. Як правозахисники можуть оцінити данні зміни.
– На сьогодні Національний Центр Правозахисту працює в трьох напрямках: моніторинг місць позбавлення волі, реформування законодавства, дієва декомунізація. Можна підбити проміжний підсумок роботи нашої організації. Окрім створення та лобіювання законопроектів “День за два” та “Про амністію у 2016 році”, які допомогли десяткам тисяч громадян, нами перевірені пенітенціарні установи в чотирнадцяти областях України. Окремим здобутком можна вважати безпрецедентний процес покликаний на усунення тоталітарного спадку. Силами організаціями було офіційно розпочате розслідування проти живого офіцера КГБ, який дотичний до терору проти українського населення.
Стосовно успішності реформування можна говорити багато. Як позитивні факти так і негативні. Варто пам’ятати. Поліція, суди, державні установи є частиною суспільства. Працівники цих установ є звичайними громадянами. Чим вища правосвідомість суспільства, обізнаність в правах та обов’язках тим ефективніша буде кожна реформа. Але навіть з врахуванням цього, необхідно зважати, що процес реформування тривалий. Хоча як певні конкретні проміжні точки та індикатори змін є розгляд кримінальних проваджень. Судячи зі справи по розслідуванню вбивства Олеся Бузини, реформа в поліції та судовій системі не відбулася. Стандарти фабрикування часів Віктора Януковича нікуди не зникли.
Які головні проблеми? Що потрібно зробити у першу чергу, щоб закон був одним для всіх.
– На мою думку, однією з головних проблем є відсутність усвідомлення закону та відповідальності перед ним громадян. Одні перебільшено бояться його, а інші відверто саботують. Причиною цього є тоталітарне комуністичне минуле. Українська нація досі відходить від наслідків тієї анти-людської доби. Якщо не надати належну правову оцінку злочинам працівників радянських каральних органів, наші правоохоронці та спецслужби будуть нехтувати законом знову і знову, а звичайні громадяни боятися кожного поліцейського.
Комуністичний режим засуджений на рівні націонал-соціалістичного. Представники останнього були покарані після Нюрнберзького процесу, представники першого безкарні та становлять загрозу у відновленні тоталітарного режиму. Окремо взяту людину можна пробачити. Але пробачити систему, яка знищила мільйони українців неможливо. Безкарність минулого породжує злочини теперішнього.
Добившись справедливості по відношенню до злочинців які вчиняли терор під час СРСР, зможемо застерегти сучасну владу України у вчиненні протиправних дій щодо власного народу. Повернувшись у минуле та засудивши винних, зможемо побудувати українське громадянське суспільство.
Право – це не тільки закони, це правова культура, що потрібно робити для підвищення правової культури?
– Підвищення правової культури є одним з пріоритетів діяльності Національного Центру Правозахисту. В дві тисячі вісімнадцятому році ми запланували провести ряд заходів з підвищення правосвідомості. Інноваційний для України курс лекцій в місцях позбавлення волі. Організація та проведення всеукраїнських форумів для молоді. Нами в дві тисячі сімнадцятому році проведена робота направлена на підвищення правової культури, громадської активності, соціальної відповідальності, громадянської позиції. В результаті ми співпрацювали як з державними так і громадськими організаціями. Організовували лекції для студентів, військових, ув’язнених, поліцейських, школярів, держслужбовців.
Одним з елементів діяльності Національного Центру Правозахисту є висвітлення злочинів репресивного апарату КГБ та радянської влади загалом. На якому етапі справа Бориса Стекляра?
– Досліджуючи репресії минулих днів зрозумів, що актуалізації проблематики політичних переслідувань минулого століття замало для її вирішення. Репресії минулих днів та правове свавілля сучасності міцно тримаються одне одного.
Ініціювавши розслідування за фактом вбивства українського художника Ніла Хасевича та двох його побратимів групою чекістів на чолі з капітаном Борисом Стекляром, в Україні розпочався безпрецедентний процес. У квітні місяці Генеральна прокуратура розпочала досудове розслідування за фактом умисного убивства в 1952 році співробітниками держбезпеки українських повстанців у Рівненській області.
Сьогодні силами нашої організації знайдена потерпіла сторона, рідна людина Ніла Хасевича. Слідство її офіційно визнала стороною процесу. Наразі паралельно проводимо розслідування, збираємо докази та документи. Готуємо матеріали для подання до суду.
Я вважаю, що кожний вчинок має власну назву. Вбивство завжди лишається вбивством, злочин проти народу лишається злочином. Для української системи це унікальний процес. Із погляду нормативно-правової бази, це дозволить удосконалити законодавство. Для суспільства – можливість остаточно позбутися радянських стереотипів. Адекватний погляд на історичні події зруйнує один із плацдармів Російської Федерації в гібридній війні проти України.
Борис Стекляр живий офіцер КГБ, заслужений розвідник, має чисельні державні українські нагороди, ставився в приклад сучасним співробітникам СБУ. Під час судового процесу матиме унікальну можливість пояснити свої вчинки. Це дасть нам змогу краще зрозуміти методи та форму каральної радянської системи.
Закон України офіційно засуджує радянський режим та його представників. Попри це, окрім формального засудження тоталітарної епохи, українська влада не зробила, навіть, найменших кроків до фактичного засудження її представників. Жодного судового процесу над організаторами репресій, які тривали аж до 1991 року так і не було проведено. Україна у цьому плані пішла шляхом країн СНД. Злочини, які не мають терміну давності — вбивства, тортури, у нас прийнято не згадувати, комуністичне минуле ототожнювати з прогресом.
У Європі, наприклад, підхід до цього питання кардинально відрізняється. Західний світ чітко усвідомив — безкарність породжує безчинства.
Знаю, що твій дід був одним з репресованих під час проведення «польської операції», розкажи детальніше про історію своєї родини?
– По лінії мами я маю польське коріння. Мої предки жили в Києві. Прапрадід Вержбицький, прадід Попель, дід Мірошниченко, батько Поліщук. Я почав досліджувати історію Вержбицького В’ячеслава Миколайовича. Заарештований в одна тисяча тридцять восьмому році, обвинувачений за участь в антирадянській організації. Ув’язнений в Лук’янівській тюрмі. Не дивлячись на своє польське походження, вважав себе українцем. Згодом на допитах зізнався, що був завербований в польську націоналістичну контр-революційну організацію, а саме Польська організація військова, яка діяла з одна тисяча двадцять п’ятого року. Слідство тривало менше року, в результаті розстріл та конфіскація майна. Рідним повідомили, що присудили десять років суворої ізоляції. Справу припинили після смерті Йосипа Сталіна. В матеріалах справи відсутні докази окрім свідчень прапрадіда та інших учасників процесу. Я продовжую дослідження цього питання.
Процес столітньої давнини нагадує сучасність. Будучи незаконно ув’язненим в Лук’янівській тюрмі, я особисто бачив подібні людські долі. Люди роками ув’язненні без вироку, суди не розглядають справу, докази фабрикуються, чинитися моральний та фізичний тиск. Саме безкарність представників правоохоронних органів та спецслужб, червоною ниткою просочується через сторінки історії. Наша мета покласти цьому кінець та не дати жодного шансу відродженню більшовизму.
Jevgenij Bilonozhko, Marian Panic – Polonews
