ЧОМУ ІЗ НАС РОБЛЯТЬ ДВІЙОЧНИКІВ?

Будь-яка людина має право на власну думку і суб’єктивну оцінку всього, що вона бачить і всього, що турбує її совість та сумління. Ми є різними і тому кожен сам вирішує, коли і в якому дозуванні та з якою метою слід оприлюднювати продукти власної мисленнєвої діяльності на широкий загал, що лишити друзям, а що – тільки собі. Але нерідко ми забуваємо зважувати наслідки публічності наших слів, нашого гніву та інших емоцій, особливо спрямованих на тих, кому ми щиро бажали добра і навіть хотіли допомогти. Питомо тоді, коли нас не послухали, чи зробили по своєму…

ГОСТРИЙ СОУС І СОЛОДКЕ СУСЛО ДРУЖНЬОЇ КРИТИКИ

Я хочу написати декілька речень про людей, які колись кинули частину своїх справ і до цього часу робити все можливе, аби допомогти Україні стати іншою – успішнішою економічно, із високою обороноздатність, перспективною для всіх громадян, а не лише для обраних.

Зараз дехто з них показує симптоми втоми, навіть надто демонстративно і ображено реагує на те, як повільно просуваються українські реформи. Зрозуміло, що почасти об’єктом очевидно емоційної критики стають потуги України в розбудові ефективного й модернового війська.

Біблія закликає нас говорити слово «добре, яке при потребі здатне зміцнити» (Ефесян 4:29). Тобто, іще з біблейських часів відома сила слова, яка може як зміцнити, заохотити чи підбадьорити інших людей, так і посіяти зневіру й невпевненість. Щоб щось говорити друзям, треба добре подумати, чи хочете ви їх підбадьорити у складний час, чи посіяти у них сумніви.

На цей допис мене надихнув матеріал Натана Хазіна, який позиціонує себе екс-радником начальника Генштабу ЗСУ, у виданні «Kyiv post», потім розтиражований іншими медіа-ресурсами. Натан і справді кілька місяців консультував Головнокомандувача Збройних Сил й найбільших успіхів у сприянні нашому війську від досяг, доклавшись до розвитку відомої нині Аеророзвідки. Це реально крута справа! Здавалося б, і далі вносіть конструктивні ідеї, ламайте стереотипи, закладені ще в радянські часи, боріться із консерваторами у штабах. Але ж всі розуміють, що це робота на роки! Тільки цього і наступного року із військових вишів підуть у лоно війська молоді офіцери, які до вступу встигли повоювати на фронті, а нове покоління сучасних командирів набралося досвіду на тактичному та оперативно-тактичному рівнях і в найближчому майбутньому долучиться до управління військами на вищих щаблях відповідальності. І це вже відбувається. Але Хазін у своїх висновках категоричний – мовляв, українське військове керівництво і командування не здатні здійснити необхідні оборонні реформи. Більш того, він не бачить існування «єдиної України з єдиним набором стратегій» говорячи про існування нібито двох Україн, які дотримуються абсолютно різних наборів правил і політик. Пан Натан зі знанням справи стверджує про засилля кланів у офіційній політиці й не бачить нових обличь серед керівників силовиків.

Звісно, це, м’яко кажучи, перекручування. Україна за цей час помітно просунулася у інституційній та законодавчій площинах. Сучасні Стратегічний оборонний бюлетень України, Стратегія національної безпеки України, Доктрина інформаційної безпеки та безліч інших документів сформували чіткий маршрутизатор нашого розвитку в галузі безпеки. Це перше. А друге те, що в Україні діє та застосовується абсолютно унітарна система права, на відміну від того сценарію, який нам настійливо пропонують федералісти й інші персони на кшталт гучно відомої екс-регіоналки Олени Бондаренко. І не варто піддавати сумніву єдність нашої держави під будь-яким гострим соусом або ж солодким суслом!

ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ РОСІЙСЬКИХ ВЕРСІЙ І НАРАТИВІВ СІЄ ЗНЕВІРУ СЕРЕД УКРАЇНЦІВ

Чому наш друг використовує інсинуації та очевидні перекручування фактів, які поширює той же російський агітпроп? Приміром, він використав висмикнуті із контексту інтерв’ю міністра оборони України слова про 90-відстокову сумісність нашої армії натовським стандартам. Але ж Степан Полторак насправді говорив про те, що Україна виконала 90% роботи із того, що планувала зробити в останні роки на шляху до відповідності стандартам Альянсу. Це ж зовсім інші речі! Але дописувач не погребував використати недолугий журналістський хід у своїй «викривальній» публікації. Та й про реальні проблеми, які існують в українському війську, керівники Міноборони постійно відверто та публічно говорять. Звісно ж і звітують про найменші успіхи, а тим паче – про прориви, якими для армії стали кардинальне посилення польової складової вишколу та підготовки, суттєві зрушення в системі забезпечення тощо. Ми справді раді кожному додатково відремонтованому танку чи бронетранспортеру, і навіть їдальні, не говорячи про надходження новинок ОВТ. Чи ви, Натане, знаєте, де знайти ресурс аби одночасно у ЗСУ з’явилися десятки тисяч нових автівок, панцирників, артилерійських систем, сучасних БПЛА та електронних гаджетів поля бою?

Далі – про імідж. Спілкуючись із кількома стратегічними радниками МОУ від країн НАТО, я не почув від них жодного кривого слова чи й натяку про негативний імідж ЗСУ в таборі західних союзників. Натане, я ні в чому вас не звинувачую – бо вірю, що у вас горять і говорять емоції небайдужої людини, яка хоче швидкого, негайного результату в тій справі, до якої ви причетні власною долею і серцем. Але піддаючись емоціям, пане Натане, ви, хоч і не свідомо, але легітимізуєте російські версії та наративи, ви сієте зневіру серед українців, яким і так усе життя східні та інші «брати» товкмачили, що Україна – це примара, що це «фейл стейт». Адже саме ці слова стають особисто вашими аргументами у критиці реформ, які в Україні ідуть не за вашим сценарієм, а так, як дозволяє економіка, політика, наш ворог і, так Натане, наші друзі! Прошу не ображатися, але ізраїльську модель виживання в умовах збройного конфлікту, як і будь-яку іншу, ніяк не інкорпоруєш у суттєво іншу територіально-масштабну, контекстно-історичну підложку російсько-української війни, яка насправді має глибоке коріння в минувшині.

НАВІЩО ОГУЛЬНО ГАНЬБИТИ?

Не хочу сам опускатися до емоцій. Але дозволю собі легенько дорікнути – і не одному Натану Хазіну. Вважаю, що намагання оцінити будь-які українські потуги до змін з точки зору якогось імовірно-ідеального результату неконструктивні. Вони неконструктивні у квадраті, коли замість розуміння неоднозначності навколоукраїнської ситуації нас, немов хронічного двійочника, інсинуаційно обвинувачують у поганих здібностях та лінощах. Іще більше дратує зарозуміла критика – та, що закриває очі собі й іншим на ті явні поліпшення у Збройних Силах, які важко не помітити. Так, керівництву можна і треба вказувати на прорахунки, недоробки, але навіщо огульно ганьбити? Чи в Ізраїлі все супер, чи у вас не існує кланів? Почитайте дописи ізраїльських ЗМІ про декотрі бізнес-родини, які ви самі добре знаєте! Може і вам порадити, що робити із ними? Неприємно, правда ж? І персональне до вас запитання: «Чи варто у час війни виводити у публічний дискурс те, що доцільно обговорювати на експертному рівні? Чи вихід у медіа із позицією, яка не шкодить вашим союзникам, тим паче друзям, вже вам не цікавий?».

Натан дуже правильно і влучно висловився, що варто не допустити поглинання Росією України, бо це відкриє ворота для глобального конфлікту. Тому українцям треба допомогти збудувати армію, здатну перемогти Путіна. Він стовідсотково правий, що нам потрібна армія, яка приймає доктрину війни Інформаційної ери. Але будівництво такого війська, а це сотні тисяч навчених «багнетів», сучасні протоколи військового управління, техніка та озброєння, стратегічні запаси й можливості відтворення для всього комплексу ОВТ, починаючи від набоїв і снарядів, логістики тощо, навряд чи можливе в канві пропонованої Хазіним теорії «Вибухової трансформації Збройних Сил». Я прихильник еволюції – надійної, стратегічно незворотної і адекватної нашим спроможностям і нашим ресурсам. І невже хлопці, які зараз перебувають в окопах від Станиці Луганської до Авдіївки та Широкиного, вважають, що наша армія досі «совкова», і що після 2014-го нічого суттєвого в ній не змінилося? Чи в наших головах знову переможуть ленінські краш-ідеї «до основанья, а затем…», адже наше суспільство, на жаль, іще здатне до них дослухатися…