ІНСТИТУЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Наразі доволі часто оновлюється законодавча база, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків, трансформується фіскальна архітектоніка, проте звичаї, традиції, основні форми і принципи оподаткування є майже незмінними протягом кількох століть. Врахування дії неформальних інститутів на розвиток сучасних податкових відносин, оцінювання можливостей їх покращення сприятимуть зростанню фіскальної ефективності та регулюючого потенціалу податкової системи.
Економічна парадигма командно-адміністративної системи внесла суттєві корективи у підходи до розробки доходної частини бюджету, частка податкових надходжень не перевищувала половини обсягу її структури. Тотальне превалювання державної форми власності позначились на заміні сукупності прямих податків, що сплачуються суб’єктами господарювання на платежі державних підприємств. Доречно зазначити, що наприкінці дев’ятнадцятого століття перехід до державної монополії виробництва алкогольної продукції та трансформації акцизного оподаткування значно знизив частку податкових надходжень у доходах бюджету українських губерній. Рудименти на кшталт державної монополії спиртової галузі за сучасних умов економічного розвитку призводять виключно до посилення тіньової складової ринку алкогольної продукції, що позначається на втраті доходів державного бюджету.
Домінантна роль непрямого оподаткування як у період імперської (понад 80 % у загальній структурі податкових надходжень) та радянської (понад 70 %) доби обумовлена недостатнім розвитком інституту приватної власності, невисоким рівнем доходів населення, перевагами адміністрування непрямих податків у порівнянні з прямими та структурними особливостями вітчизняної економіки. Тенденція до поступового зниження питомої ваги непрямих податків спостерігається за умов незалежності, однак швидкої субституції структури оподаткування не відбувається, роль специфічних акцизів у формуванні бюджетних доходів в порівнянні з розвинутими країнами є вищою.
Відсутність суспільного компромісу в питаннях встановлення прогресивної шкали оподаткування доходів населення накладає інституційне обмеження стосовно використання даного інструменту податкового регулювання за сучасних умов. У радянський період прогресивна шкала оподаткування застосовувалась на початковому етапі формування податкової системи з метою цілковитого витіснення приватної форми власності, а в імперський період рішення щодо оподаткування доходів було заблоковано виходячи із неготовності еліт збільшувати податкове навантаження на заможні верстви населення. В період незалежності спостерігається непослідовність податкової політики в контексті запровадження та скасування прогресивної шкали оподаткування податком на доходи фізичних осіб, що не сприяє загальній ефективності оподаткування.
Відсутність досвіду справляння сукупності податків, які функціонують у розвинутих країнах світу, зокрема майнових, податку на додану вартість тощо. Адміністрування податку на нерухоме майно здійснювалось в українських губерніях, проте в радянський період даний податок був скасований. Майнове оподаткування є достатньо важливим джерелом формування бюджетних доходів територіальних громад, відсутність належного інституційного забезпечення та досвіду його справляння звужує загальну податкову базу та позбавляє органи місцевого самоврядування фінансового ресурсу для реалізації функціональних повноважень. База оподаткування в якості площі нерухомості не відповідає нинішнім реаліям, адже ще у дев’ятнадцятому столітті базою оподаткування об’єктів нерухомості виступала вартість нерухомості за оцінкою уповноважених місцевою владою інституцій.
Еволюційний розвиток оподаткування здійснювався за умов бюджетної централізації протягом імперіалістичного та радянського періоду історії. Багаторічний емпіричний досвід цієї неформальної інституційної практики мав відчутний вплив на розробку основних засад бюджетно-податкової політики України. Значна диференціація економічного розвитку та податкової бази в регіональному розрізі, викликана особливостями галузевої структури економіки і географічного розміщення засобів виробництва обмежує можливості проведення фіскальної децентралізації.
Оптимізація системи управління державними фінансами зумовила необхідність інституційної модернізації податкової і митної служби, їх реорганізацію в єдиний орган виконавчої влади задля підвищення ефективності виконання іманентних функцій та повноважень. Конфігурація системи фіскальних органів не потребує перегляду, а фокус державної податкової політики має бути сконцентрованим на питаннях підвищення інституційної спроможності державної фіскальної служби.
