СЕРЖАНТСЬКА ВЕРТИКАЛЬ ЗМІНЮЄ ВІЙСЬКО

Українські Збройні сили невпинно професіоналізуються. І серед наріжних каменів цієї еволюції чи не найбільшим за важливістю і покладеними на нього сподіваннями є розвиток якісно нового прфесійного сержантського корпусу. Він має стати одним із генераторів, а може навіть і стартерів, багатьох рушійних процесів та змін в армії. Саме якість людей в її складі, а не техніки чи обладнання, є визначальними на шляху до досягнення будь-якої, хоча б мінімально значущої, перспективи оборонної реформи. Днями я зустрівся з головним старшиною ЗС України – начальником Управління по роботі із сержантським складом Генерального штабу ЗСУ старшим прапорщиком Олександром Косинським. Як з формальної точки зору, так і з огляду на власні життєві устремління, він неймовірно заряджений на результат. Йому, першому і досі єдиному очільнику вітчизняного військового сержантського корпусу, довірили керувати трансформацією останнього. І йому вже вдалося доволі далеко зайти в цій роботі.

КЛЮЧ У ЛІДЕРСТВІ ТА ФАХОВОСТІ

Олександре Юрійовичу, наскільки важливо саме зараз виплекати й підготувати модерновий сержантський корпус нашого війська?

Може, хто й не знає, а історія створення професійного сержантського корпусу в українській армії почалася ще 2005-го. На жаль, до початку АТО ця реформа йшла доволі кволо. А назріла вона «ще позавчора», бо чим далі, тим складнішими стають техніка та озброєння, змінюються підходи у веденні бойових дій і операцій. Навіть концепція оцінки людського ресурсу у війні давно інша. Раніше на бойовищах за короткий час гинули сотні тисяч, навіть мільйони. Значною мірою успіх залежав не тільки від підготовки, а й від кількості залучених «багнетів». Нині у передових країнах кожен військовий – штучна категорія, бо в його підготовку й підтримку вкладено значні кошти і час. Тому сучасна армія може ефективно існувати лише у професійному форматі. Вона має бути невеликою, щоб економіка країни підтримувала її розвиток і забезпечення. Ця необхідність очевидна. І в Україні формування професійного сержантського корпусу слід розглядати саме як комплексну інвестицію в конкретних фахівців. Маю на увазі не тільки кошти, а й курси і тренінги. А найцінніша інвестиція – досвід, набутий самою людиною.

Згадую, як колись був сержантом і готував строковиків, зокрема, вчив стрибати із парашутом та влучно стріляти. Але часу на вишкіл було замало, аби зробити з них професіоналів. Постійно приходили нульові хлопці. Тільки те й робити, що навчали їх азам. Про поглиблену майстерність майже не йшлося. І це для нас був виклик, бо можна розробити чи придбати надсучасний танк, якусь іншу систему, але без фахівця вони – просто купа механізмів. Сам бачив, як мобілізований, який служив строковиком іще в радянські часи, після короткого навчання прибував у район АТО, сідав у бойову машину й за місяць-другий її відправляли у капремонт. Він не міг її як слід експлуатувати і обслуговувати, бо не мав відповідної профі-культури. А це збитки країні.

І в процесі народження нового сержанта, передусім, маємо вчити його працювати з людьми. Часто це важче, ніж вправлятися зі складною технікою. Без добротних лідерських якостей нічого не вийде. Вже на рівні головного сержанта роти потрібні менеджерські вміння і мотиваторські здібності. Не раз зіштовхувався з тим, що певна група, яка виконувала завдання на передній лінії фронту, не до кінця розуміла його суті. А сержант для того і потрібен, щоб інформувати людей, яку мету переслідує та чи інша операція, мотивувати особовий склад вкластися в її виконання.

Не менш важливо навчити сержанта й офіцера діяти в тандемі. Офіцер має стратегічно все прораховувати й вибудувати правильний план, бо на ньому велика відповідальність. А сержант цей план втілює в життя із підлеглими. Тобто, тренує їх, забезпечує, враховує дрібниці, які в бою стають визначальними.

Яка роль сержанта в сучасній армії? Це суто провідник ідей офіцера, штабу, чи він має право на певні зауваження до цього плану?

Цей тандем, звісно, не має бути лише вертикально спрямованим у парадигмі дії «я даю наказ – ти виконуєш». Тут не обійтися від зворотного вектору. Основна ідея створення сержантського корпусу саме у тім. Як би там не було, а офіцер працює із солдатами не настільки щільно, як той же командир відділення. І чим вище офіцер піднімається кар’єрними сходами, тим менше у нього таких контактів. Сержант – колишній рядовий, який на своїй шкірі все відчув і добре розуміє, якого ставлення хочуть солдати. Деякі питання він бачить під іншим кутом, ніж офіцер. І цей кут, як не намагайся, буде однак відмінним. І то не проблема – це норма. Бо сержанту видніше, на кого покласти виконання того чи іншого завдання. Тому офіцер та сержант мають працювати як друзі, які обмінюються думками, ідеями й виходять на оптимальне рішення. Важливо, щоб сержантів чули на кожному рівні військового управління…

І тепер на всіх його рівнях є представники сержантського корпусу…

Саме так: від командира відділення до головного старшини Збройних Сил України збудована вертикаль сержантських посад. Тобто, біля кожного командира, зокрема начальника Генштабу, є відповідний сержант. Контактуючи із головними старшинами по цій лінії, я розумію проблематику, що є у військах. І цим каналом інформація знизу проходить значно швидше.

А які проблеми у цій вертикалі найчастіше резонують?

Багато питань соціального характеру. Вони завше були і, напевно, будуть проблемними. Раніше сержантів бентежила недосконалість системи профпідготовки. Свого часу вона мала три рівні – базовий, середній і вищий. Середній вимагав вступу до військового коледжу і навчання там 2,5 роки. Це дозволяло обіймати посади головного сержанта роти. Всі розуміли: то надто тривале відлучення від підрозділу. Вже краще за 4 роки здобути офіцерське звання й вищу освіту. І командир не міг толкового сержанта так запросто надовго відпустити. Адже їх мали виключити зі списків частини й не факт, що вони повернулися б у підрозділ. Та й система підготовки була своєрідною. Суто військовий компонент вивчали приблизно півроку, а решта часу йшло на загальноосвітні предмети. А як показує наш і закордонний досвід, головним сержантам роти й батальйону достатньо добротної середньої освіти, щоб він упорався з усім. Потрібні лише інтенсивні військові курси і лідерський тренінг. Це якраз те, що тепер вкладаємо у наші короткострокові курси лідерства.

Тому ми ввели чотирирівневу систему підготовки. Я вивчав, як реформують сержантський корпус у країнах НАТО, Казахстані, Грузії. Колеги досягли непоганих результатів навіть у державах, де присутні залишки радянської ментальності – в тих же Литві, Польщі, Латвії. Типовий навчальний план військово-професійної підготовки натовських сержантів (NCO PME Reference Curriculum) рекомендує саме чотири рівні вишколу. Кожна країна має відповідати цим вимогам мінімум на 70%. Передусім, це питання сумісності сил та єдиного понятійного апарату. Коли сержанти сходяться в об’єднаному штабі чи на полі спільної операції, у них не виникає непорозумінь. Ми вивчили цю систему і створили видові центри підготовки сержантів, на кшталт шкіл сержантів у збройних силах держав Альянсу. Саме через них ми і впроваджуємо сучасну систему підготовки сержантського складу. Характерно, що там немає офіцерських посад. Начальники центрів – старші прапорщики та старші мічмани, а в навчальних підрозділах керують та проводять курси сержанти і старшини, які пройшли навчання як в Україні так і за кордоном. Більшість з них, як правило, мають по декілька кваліфікаційних сертифікатів.

КРАЇНІ ВИГІДНІ ПРОФЕСІЙНІ СЕРЖАНТИ

Чи існують математичні моделі того, як виправдовується економічно вкладання серйозного ресурсу в підготовку сержанта-профі?

У НАТО рахують кожен цент, вкладений, зокрема, і у вишкіл вояків. Є чіткі розрахунки, упродовж якого часу система оборони країни не має права втрачати підготовленого сержанта. Його умовна «вартість», як і витриманого коньяку, з роками тільки зростає. В ідеалі варто зробити все, аби він лишався у строю аж до виходу на пенсію. Тому нормального, сумлінного фахівця треба постійно мотивувати. Донедавна у нас не існувало таких прорахунків. Але поволі доходимо й до такої справді важливої «бухгалтерії».

Проблема була в тім, що вертикаль сержантських посад створили, а от відповідну прогресивну систему грошового забезпечення – ні. Я працював із Департаментом фінансів МОУ три роки – ми важко доходили порозуміння. Та нещодавно відбувся прорив, в якому допоміг старший радник посольства США при Міноборони України Стівен Сільверштайн. Стів надіслав запити в низку структур Міноборони та Генштабу і, в принципі, все порахував. Він чітко показав: у підготовку навіть базового сержанта країна вкладає стільки коштів, що його вигідно мотивувати далі служити. Так ми збережемо час і бойовий досвід, який може піти разом із сержантом з війська.Зауважте: лише на перепідготовку одного сержанта треба витратити приблизно 30 тисяч гривень.

Наша система підготовки сержантів багаторівнева і передбачає постійне проходження курсів упродовж служби. Це теж інвестиції, які повинні давати ефект. Приміром, уже на рівні бригади сержант має не просто знати англійську, а й підтверджувати знання, аби періодично проходити курси за кордоном. І це непогана перспектива всотати передову військову культуру.

Сержанти мають командні й інструкторські посадові направлення. І сержанти розвиватимуться в кар’єрі, почергово змінюючи ці амплуа. Тобто, з командної посади, припустимо на рівні роти, він переміститься в інструктори, де віддаватиме свій досвід, а потім знову повернеться на командну стезю, але вищого порядку – приміром, батальйонну. Згодом – знову інструктором. Ця ідея ефективної передачі сержантського досвіду втілена у трьохрівневих курсах інструкторів. Бо передача аудиторії власного досвіду потребує певного мистецтва. Мало щось уміти чи знати, треба це ефективно передати. Ця система тільки стає на ноги, але вона буде не гіршою натовської.

Як мотивувати рядових і сержантів постійно вдосконалюватися?

Питання комплексне. Не слід думати про мотивацію тільки у плані коштів. Коли я сержантом служив у частинах спецпризначення, то тільки і мріяв про чергові курси підвищення кваліфікації. І я хочу, щоб у нас їх було якнайбільше. На кшталт того, як у Силах спецоперацій за методою американських «зелених беретів» проводять кваліфікаційний піврічний курс. Він дуже важкий фізично й інтелектуально, але ефективний. Хочемо впровадити і рейтингову систему призначення сержантів на вищі посади. «Зелене» світло призначенню даватимуть хороші результати щорічного оцінювання військовослужбовців. Плануємо вийти на ту практику, що той, хто має кращі оціночні бали, вищу класність, участь в операціях, знання мови тощо стає кандидатом №1 на просування у службі. І так ми зробимо професійний сержантський корпус якісним. Тут неабияк важливі саме курси лідерства – вони немов фільтр, бо не всі його проходять – від 15 до 20% від загальної кількості кандидатів відсіюється. Кожного дня там визначають нового лідера групи, і так стає зрозумілим, чи здатна людина вести за собою. Для цієї ж мети введено і єдину методику оцінювання лідерські якостей – на початку й по завершенню курсів.

ПАРТНЕРСТВО. ПРЕСТИЖ. МОТИВАЦІЯ. ЦЕ ДОПОМОЖЕ ДОСВІДЧЕНОМУ СЕРЖАНТОВІ НЕ «ЗІСКОЧИТИ» В ОФІЦЕРИ

У яких питаннях колегам варто підтягнутися, щоб відповідали «середньому» сержанту натовського війська?

Звісно, ми ще не ідеальні. Тому програмою співпраці із НАТО передбачено: на серйозні результати тут маємо вийти до кінця 2020-го. Тоді вже повністю розгорнеться система багаторівневої підготовки, кадрового менеджменту, соціального забезпечення. І часу, упевнений, що вдосталь. Так, до кінця 2018-го впровадимо всі чотири рівні сержантського вишколу.

Нам потрібно розвивати традиції партнерства. Колишня модель армії була така: командир сказав й усі побігли виконувати. Зараз це не пройде. Потрібно, щоб командир був авторитетом – не формальним, а реальним. За мобілізацією на початку АТО прибуло багато офіцерів, які нічого не знали про сержантську реформу. До них приходили головні старшини бригад із певними проблемами, а їм говорили: «А, це ти головний старшина бригади? Зрозуміло – форма, їжа, намети, матраци». Старшини їм одказували, що не повинні тим займатися, бо мають інший функціонал. Проте офіцери піднімали статут і мовили – у цій "синій книжці" є лише обов'язки старшини роти, от їх і виконуй! Але все поволі змінюється. Нова генерація офіцерів і генералів краще це все розуміє, особливо ті, хто вчилися за кордоном. Вони привозять іншу культуру військового партнерства. Інший досвід упроваджують і офіцери, які перебували в окопах зі своїми сержантами.

Сержанти повинні показати, що здатні виконувати роль радників для командирів, працювати над рівнем компетентності, вникати в ті питання, якими володіють офіцери. Маю безліч прикладів, коли сержант, тяжко працюючи над собою, зрештою встановлював надійні комунікації із командиром.

Як потрібно розвивати військову корпоративну культуру?

Це дуже важливо. У США я бачив клуби – офіцерські та сержантські, як і центри дозвілля для контрактників. Там можна з’їсти гамбургер чи хот-дог, випити бокал пива, поспілкуватися, пограти на гітарі, переглянути футбольний матч або бокс. Я бачив також і спілки жінок військовослужбовців, які працюють при гарнізонах. Коли чоловік або й жінка, які служать, їдуть надовго в певну місію, рідні лишаються самі. Їх треба гуртувати, аби на них не тиснули проблеми, причому не лише побутового характеру. І така корпоративність допомагає зберегти сім’ї. Цікаво спостерігати, як родини інтегруються у своєрідну військову спільність, і починають краще розуміти своїх «половинок» які служать в армії. Ми давно мали задум збудувати сержантські клуби. І на базі 197-го Центру підготовки сержантського складу в «Десні» навіть є спеціально для того виділена будівля. Втім, на поточний рік кошти на її переобладнання не передбачені,  тож поки що не судилося… Але це треба робити. Багато контрактників наразі проживає на території військових частин – це молоді хлопці, яких треба вберегти від певних проблем, притаманних їхньому віку. Звісно, непогано було б іще змінити і культуру нашого відпочинку, формувати нові військові традиції.

У вас є всі дані бути чудовим офіцером. Чи не було бажання усе-таки спробувати себе на цьому поприщі?

Мені неодноразово пропонували стати на стезю офіцера. Але я колись обрав інший шлях. Останнім часом понад 3,5 тисячі сержантів перейшли на офіцерські посади, і я намагаюся решту втримати в сержантському корпусі. Для мене ця тема немов ніж у серце, бо йдуть кращі: офіцерський корпус набуває, а ми втрачаємо кадровий потенціал. Поки не зламаю цю тенденцію, як головний сержант Збройних Сил, не матиму морального права йти на офіцерську посаду.

Якого результату хочете зрештою досягнути?

Моя мета – реалізувати Концепцію розвитку професійного сержантського корпусу й виконати поставлене завдання до кінця 2020 року здійснити реформу сержантського корпусу в Україні. Певен, що в нас усе буде гаразд і Збройні Сили відповідатимуть найкращим стандартам боєготовності. У нас є всі шанси досягнути мети та змінити сам уклад проходження військової служби, аби змінити цю армію та країну заради кращого майбутнього.