Постколоніальний синдром, або Чому в Україні відбувається одна революція за іншою?

З виступу на симпозіумі у Варшаві у рамках міжнародної академічної програми Коледжу Європи «Три революції. Дослідження масових протестів в Україні»:

Де ми ще можемо знайти країну, де за такий короткий проміжок часу відбулося три революції? Що вони змінили і чому весь час відбувається одна революція за іншою? – Бо жодних кардинальних змін, які могли б припинити ці революції немає. Суспільство чи люди повставали проти тих політичних факторів, які могли б загрожувати їхній незалежності, адже Україна традиційно була розділена між двома різними країнами і наша країна була частиною колоній цих двох країн.

На представлених картах України продемонстровані результати дослідження, проведені у 2013 році ще до останньої нашої Революції гідності моїм колегою – дослідником Анатолієм Ткачуком  на підставі соціологічних досліджень про вітчизняні стереотипи. Людей з різних регіонів України запитували “як з Вашої точки зору живуть люди на тій чи іншій території країни?  Хоч це опитування доволі іронічне, але воно показує, що на той час, а саме у 2013 році усвідомлення себе як єдиних українців зі знанням своєї країни досі не відбулися. І це справді є наслідком колонізації, яка відбулася упродовж великої кількості років. Що мене лякає особисто у цій колонізації? - Коли я припинив бути журналістом і почав займатися політикою – мене вразило і продовжує вражати і зараз те, що до Майдану статус постколоніальної України фактично зберігався. Кожний український чиновник прагнув отримати підтримку для того, щоб по суті керувати цією територією, яка не мала своєї глибокої ідентифікації і очевидно, що така влада гауляйтерів зацікавлена у цій ідентифікації, тому що керувати цими територіями було набагато складніше.

Те, що відбувається зараз викликає безперечний сум, бо значна частина українських еліт зараз теж приймає ті чи інші закони виходячи з тих побажань, які для нас висловлюють наші західні партнери, а, це, перш за все, Сполучені Штати Америки. Аргументом для наших голосувань у залі є те, що “Американці дуже просять, тому ми маємо проголосувати”. При тому, що знайти якусь систему у тому, за що просять проголосувати американці – дуже складно. Бо деколи це може бути питання антикорупційного суду або, наприклад, питання авторських прав чи копірайту і я повинен голосувати виконуючи рішення фракції, хоч я з цим не погоджуюсь, адже американці дбають про свої інтереси захисту авторських прав і у жертву приносять українських митців і виконавців. Або, до прикладу, і українських фільмів, адже американці виступають проти будь-яких квот для українських фільмів. Тобто часом це є і правильні закони, але дуже часто лобістські зі сторони тих чи інших держав. Це означає, що українська влада як єдине ядро, об’єднане національними цінностями досі не сформувалась і це і є наслідком цієї колонізації.

Якщо подивитися, до прикладу,  на Ізраїль, то можна побачити групу людей на чолі з Бен-Гуріоном, який об’єднав людей, діти яких присвячували себе війні, навіть міліонери могли підпорядковуватися бідним людям, які на війні були їх керівниками. Якщо подивитися на Польщу, то можна побачити групу людей, об’єднаних солідарністю, які прийшовши до влади, об’єднані певними ідеями, які вони реалізували будуючи країну. Теж саме і у Балтійських країнах. На жаль, коли у нас з’явилася перша демократична сила, яка виросла у тому числі і з дисидентського руху (НРУ) – вона не змогла реформувати країну. Кучма переміг на президентських виборах очевидно за підтримки Росії, потім ми сіли на цю нафтогазову голку і фактично цей колоніальний режим продовжився і переріс вже у олігархізацію, розділивши країну між олігархами, які теж були так чи інакше пов’язані з Росією. Ці групи були абсолютно зацікавлені аби ніякі цінності окрім грошей, якими можна купити людей у будь-якому регіоні, більше не пов’язували українців. Тому, люди відчувають втрату цієї незалежності і пам’ятаючи, що за час існування різних імперій вони були принижені – люди постають. Але політичного класу, який би міг виникнути і розвинути цю незалежність, на жаль, не виникає. Сьогодні головне для нас завдання – і є створення цього політичного класу.