Савченко. Висновки

Бачимо багато дописів та дискусій щодо боротьби за звільнення Савченко. Хто жалкує, хто кепкує. В цих розмовах треба розуміти, що звільнення Савченко та її перетворення на "терориста номер 1" - це два різних процеси. Україні потрібно було боротися за звільнення Савченко, так само як потрібно боротися за звільнення кожного бранця та полоненого. Тому що ми своїх не здаємо. Із звільненням Савченко історія про боротьбу за життя українського полоненого завершилась. Те, що Надія повернулася - було перемогою. Процес який почався після повинен був супроводжуватися комплексом заходів, які проходять усі побувавші у полоні. Нажаль, частина з цих людей повертається завербованими ворогом. Техніки психологічного впливу ФСБ в поєднанні з спецфармакологією ламають людей, руйнують їх психіку, перетворюють їх на вірних послідовників Кремля. Не усіх. Але деяких. Зараз стає зрозумілим, що її розкрутка стала початком тривалої спецоперації російських спецслужб. Тонке місце нашої слабкої політичної системи, про яке достаменно знали росіяни - це прагнення швидких політичних дивідентів. Звичка української еліти політизувати кожне питання та звичка українського суспільства до побудови ідолів зіграло з країною злий жарт. І нам усім ще потрібно буде дослідити і механізм, завдяки якому Савченко була виокремлена з потоку полонених і механіку її попадання у список до ВР. Який відключив механізми подальшого контролю з боку спецслужб за її діяльністю. Також нам усім потрібно буде зрозуміти роль Медведчука у цих процесах. Коли Савченко стала фактором внутрішньоукраїнської політичної боротьби - між президентом та його конкурентами, почався процес інформаційного самопідживлення. І фактично реалізація стратегічних задумів Кремля відбувалася, нажаль, завдяки зусиллям самих українців. Росіяни ж здійснювали концептуальний контроль операції, модеруючи меседжі та через підконтрольні Кремлю українськи медіа надаючи Надії майданчик для їх озвучування. Мені здається, що підготовка державного заколоту і використання Савченко в якості VIP-бойовика свідчить про те, що Кремлівські стратеги не змогли досягти своєї головної мети - сконструювати з Надії позасистемного народного лідера, який повинен був прийди до влади або законним шляхом, або шляхом массових протестів. Адже, хочу нагадати, ще півроку тому йшлося про побудову партії, всеукраїнський рух, політичний діалог з "народом Донбасу"... На наше щастя, якість людського матеріала внесла свої корективи. Савченко без заперечень була і лишається насамперед інформаційно-ідеологічною зброєю Кремля. Ця зброя не буде повністю дезактивована слідчим ізолятором і безсумнівно принесе державі ще низку проблем. Але на тлі останніх подій потрібно зробити декілька висновків. По-перше, питання національної безпеки - не тема для політеса. Виживання держави, контртерроризм, протидія агресивним планам ворогів - це не тема для набивання рейтингів в ефірах. Нажаль, навіть сьогодні ми бачили виступи у яких арешт Савченко обсмоктувався для вирішення вузькополітичних питань. Або втопити конкрета. Або перевести тему на свою. Коли так відбувається, коли інформація про загрозу існування України змішується з політиканством - суспільство втрачає довіру до такої інформації, а значить і до теми реальності та жаху загроз. По-друге, для того щоб вберегтися від зовнішніх впливів та російських спецоперацій мало боротися тільки з терористичною та військовою загрозою. Театр сучасної війни - це передусім медіа, політика, економіка. І для того, щоби парирувати загрози, які породжуються іноземними системами потрібно розвивати свої. Систему професійних спецслужб, з кадровими призначеннями які здійснюються за професійним, а не за кон'юнктруним принципом. Систему контрпропаганди, яка буде в тому числі передбачати жорстке придушення фінансованих з російських джерел медіа, систему політичною гігієни, за якої проросійські політики будуть сидіти на на перемовинах у першому кабінеті, а у СІЗО. Поки ми не побудуємо таких систем, ми завжди будемо наздоганяти наших ворогів і відповідати своїми тактичними рішеннями на їх стратегічні плани.