«Мачіть в сартірє»? Ні: Львів пообіцяв депутатам «індивідуальні історичні лекції»
Останні події навколо київського заводу АТЕК і суд над Надією Савченко якось відволікли увагу від ситуації з революційним бандерівським стягом, яка розгорталася у Львові на протязі останнього місяця. Справа у тому, що після лютневого рішення міської ради, яке дозволяло громаді використовувати червоно-чорний прапор на території Львова (марші, мітинги, акції протесту, тощо) «лише у визначені свята», столицю Галичини вже важко було вважати центром патріотизму. Аж до цього тижня, коли завдяки спільним зусиллям Національного Корпусу, ВО «Свобода» та Правого Сектору місту врешті решт вдалося повернути собі status quo.
Ви вже, мабуть, читали, що 22 березня:
а) на сесії ЛМР «досягли компромісу» щодо використання червоно-чорного прапора національно-визвольної боротьби українського народу;
б) депутати одноголосно підтримали ухвалу щодо використання бандерівського стягу;
в) вирішили, що відтепер 9 разів на рік революційний прапор ОУН буде майоріти на державних установах на рівні з синьо-жовтим – робитимуть це під час відзначення важливих дат в історії національно-визвольної боротьби;
г) ситуація з ухвалою була в певному сенсі унікальною, бо всі голови фракцій є її авторами.
Депутати були змушені прийняти таке рішення під час пікету націоналістів біля Львівської міськради, отримавши напередодні спільного листа місцевих лідерів Національного Корпусу, ВО «Свобода» та Правого Сектору на ім’я міського голови та голів фракцій «Самопомочі» та «Громадянської позиції». Лідерів ціх політичних партій чекав перед Ратушею «стовп ганьби».
Власне кажучи, голосів цих фракцій саме й не вистачило для підтримки аналогічного рішення у лютому, яке пропонувала фракція «Свободи» в ЛМР. Таке саме рішення львівська обласна рада, до речі, однією з найперших в Україні прийняла ще в січні.
Згодом ухвали про обов’язкове вивішування червоно-чорного стягу на адміністративних будівлях були прийняті одноголосно в Івано-Франківську та Тернополі, на Житомирщині, Київщині та в місті Києві у дні, затверджені обласними радами та Київрадою.
Замість того заступник міського голови Андрій Москаленко запропонував депутатам 17 лютого альтернативне рішення, яким перелік важливих дат в історії національно-визвольних змагань поширювався аж до 29-ти (за що, звісно, пану Андрію - люб’язна дяка).
Здавалось би: перемога! Але ні: вовченята в овечих шкурах навчились у Садового ховати диявола в дрібницях. Тож підтримавши ухвалу Москаленка, депутати ЛМР заборонили вивішувати червоно-чорний прапор на адмінбудівлях Львова та на оглядовому майданчику Високого Замку, як того вимагала патріотично налаштована громада.
«У визначених місцях постійного вивішування Державного прапора України у м. Львові вивішувати виключно Державний прапор України», – йшлося у рішенні ЛМР від 17 лютого
Праві тоді, обурившись діями команди Садового, назвали його «манкуртом і колаборантом».
«Щастя, що Львів не на передовій, а в тилу, бо ця людина продає принципи направо і наліво. Львів славиться патріотизмом не завдяки Садовому, а завдяки тому, що тут були Бандера і ОУН. А саме Садовий тепер працює над тим, щоб місто втратило це лице. Він сприяє денаціоналізації Львова, засиллю російської попси, російської мови. До речі, у кількох містах на Сході міські ради проголосували за відмову від російської мови у школах, а «Самопоміч» там голосувала проти!», - каже екс-нардеп, політолог Андрій Міщенко.
Вже наступного дня на львівському стадіоні «Україна» активісти вивісили транспарант із написом «$адовий, Львів завжди буде червоно-чорним!».
Розуміючи, що містяни можуть розгніватись не на жарт, вже 20 лютого, у День пам'яті Героїв Небесної Сотні, міська влада все ж таки вивісила перед Ратушею червоно-чорний прапор.
Але насправді жорстка відповідь міській владі, яка останнім часом все більше заграє з поляками та боїться зачепити їх тонкі душевні переживання, чекала однодумців Садового 4 березня під час маршу "Пам'ятай Героїв", організованого Національним корпусом Львівщини та Національними дружинами.
Націоналісти, до яких приєднались активісти "Правого Сектору", ВО "Свобода", "Соколу" та багато звичайних містян - всього понад дві тисячі людей, пройшли ходою від Ратуші через проспект Свободи та вул. Городоцьку до пам'ятника Степанові Бандері.
Марш Шухевича окремо порушив питання з приводу політики сусідньої Польщі щодо України. Сьогодні, як ніколи гостро, розпочалась дискусія з приводу історичної пам’яті. Проте, так само як не буває «чорно-білого» в розумінні самої історії, вочевидь, не можуть існувати і ультимативні нав’язування ззовні про вшанування власної пам’яті.
"В контексті відносин із Польщею – ми маємо розуміти, що вибудувати спільну історичну пам’ять ми можемо і повинні. Наша історія взаємостосунків нараховує понад тисячу років. Фактично з жодною з існуючих сьогодні держав ми не мали таку тривалу історію співіснування, - каже голова штабу Нацкорпусу Львівщини Святослав Сірий. - Різні події можуть бути покладені в конструкт наших подальших відносин. Але ми маємо усвідомити, що такими мають стати пам’ять про спільну перемогу у Хотинській битві чи перемога над Московією в ході Смоленської війни. Ці історичні події мають стати стратегічними основами нашої спільної пам’яті про співпрацю наших обох народів. І справа тут не лише в економічних чи культурних інтересах, а справа у тому, що дві наші Держави можуть і мають забезпечити стабільність та потужний розвиток всього Східноєвропейського простору".
Згуртувавшись, львівські праві провели серйозну організаційну роботу з міським депутатським корпусом. "Останнім пострілом" став згаданий вище спільний лист львівських НК, ПС та Свободи до міського голови та голів "неблагонадійних" фракцій ЛМР, де націоналісти процитували генія української нації Василя Стефаника. Зокрема щодо червоно-чорного прапора, він писав:
«Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшли «відбирати її від ворога», – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?».
На прес-конференції напередодні знакової сесії керівник НВР «Правий сектор» Львівщини Тарас Бобанич («Хаммер») назвав небажання міських чиновників визнавати бандерівський прапор «плазуванням місцевої влади перед різноманітними грантодавцями».
Натомість інформаційний референт Національного корпусу Львівщини Євген Сюч наголосив, що патріотичні організації для втілення рішення щодо вшанування революційного бандерівського стягу готові застосувати «весь арсенал політичної боротьби. Про що саме йдеться?
