Звернення до Вселенського Патріарха: легітимніше не буває

Народ, що не знає своєї історії, - народ сліпців. Так казав Олександр Довженко. І я цілком з ним згоден. Задовго ми заплющували, нам заплющували очі на події минулого, які були визначальними та які врешті змінили хід подій.

А історія – це така леді, яка нічого не вчить, але карає за незнання уроків. Тому, щоб розуміти сьогодення, доведеться зазирнути в минуле. А воно дуже швидко розставляє всі крапки над «і».

Отож, у четвер Верховна Рада підтримала звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні. Це не перше таке рішення парламенту (у 2016-му ВР вже зверталася до Вселенського патріарха).

Утім про серйозність теперішніх намірів свідчить істерична реакція «Опозиційного блоку», члени якого навіть вирішили поблокувати трибуну. Їхні аргументи: мовляв, що це не легітимний процес і держава не може втручатися в релігійні справи. Блокування не допомогло.

Утім такі відчайдушні спроби зманіпулювати ситуацією мене не дивують: не вперше й, на жаль, не востаннє так діють захисники так званого “Третього Риму”.

А історія, як відомо, фіксує все. Просто нагадаю факти:

988 рік: князь Володимир Великий прийняв християнство від Константинополя, якому з того часу й підпорядковувалася Київська митрополія. Першим митрополитом був грек Михаїл. Протягом практично п’яти століть існувала єдина Київська митрополія Константинополького патріархату.

1448 рік: за наказом московського князя Василя ІІ в Москві було самовисвячено «митрополита» Іоана. Всупереч будь-яким церковним канонам. Самочинно проголошену Московську Церкву та її служителів не визнала жодна Помісна Церква впродовж 141 року (1448–1589).

1589 рік: московський князь Борис Годунов запросив до Москви Константинопольського патріарха Ієремію II Траноса нібито з пропозицією переїхати в Москву із захопленого османами Константинополя (теперішній – Стамбул). Натомість його фактично взяли в заручники, півроку тримали в неволі та під загрозою фізичного знищення змусили надати неканонічному Московському митрополиту титул Патріарха. У такий спосіб Московська Православна Церква отримала автокефалію. Проте її юрисдикція й надалі не поширювалась на Українську Церкву.

1686 рік: Константинопольський Патріарх Діонісій видав грамоту про передачу Української Церкви під юрисдикцію Московського патріархату. Зроблено це було під тиском візира Османської імперії, який хотів заручитися підтримкою Московської держави. Також не секретом є факт хабаря Діонісію від московського посла у формі 200 золотих червінців і 120 соболів. Цікаво, що вже через рік грецькі єпископи позбавили Діонісія патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не вдалось повернути.

Ці та інші історичні факти свідчать: Москва діяла зажди шляхом обману, насильства, підкупу та шахрайства. Так і хочеться сказати: і ці люди нас вчать легітимності та говорять про відокремлення Церкви від держави?!

Деколи, як бере злість, хочеться чинити схожими методами. Але насправді добре, що Україна цього не робить, а рухається у спокійний легітимний спосіб. І саме цим Україна як спадкоємниця Київської Русі відрізняється від Москви, що є нащадком Золотої Орди.