Операція "Вісла"
28 квітня 1947-го о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу безпеченьства публічного оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час відділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Санча. Цей день і став фактичним початом примусового переселення українців, що ввійшов в історію під назвою операція «Вісла».
У межах операції було переселено близько 140 тисяч осіб. На Луганщині в період з 1945 по 1947 роки опинилися 722 лемків.
З документів українського підпілля відомо, що у квітні 1947 року під час проведення акції польські військові підрозділи спалили принаймні тринадцять українських сіл повністю й одне частково.
Відбувалася так звана «селекція» мешканців Закерзоння на предмет співпраці з українським підпіллям. Запідозрених у такій співпраці, висилали до «транзитного табору» в Явожно. Там співробітники органів держбезпеки проводили їхні допити і «під час допитів катували в’язнів. Тортури полягали в побитті, ураженні електричним струмом, обливанні холодною водою, вливанні її до рота й носа, встромлянні шпильок у тіло, саджданні на ніжку перевернутого стільця».
Рішення про переміщення українців у межах операції «Вісла» було пов’язане з конфліктом між польським урядом і структурами українського підпілля, та саме з метою вирішення «національних» протиріч й утворення моноетнічної польської держави. Отже, операція «Вісла» може бути кваліфікована як воєнний злочин.
Ярослав Дашкевич кваліфікував події операції «Вісла» як етнічну чистку.
