ЯК БУДЕ ЖИТИ НОВА ГЕНЕРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПЕНСІОНЕРІВ?

З 1 липня у зв'язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищилась пенсія для  близько мільйона українців. Підвищення в основному стосувалося тих, хто не мав достатньої кількості страхового стажу, і з цієї причини отримував соціальну пенсію у 1373 гривні. Така пенсія зросла "аж" на 62 гривні, і  відтепер становить 1435 гривень.

Сьогодні український пенсіонер в середньому отримує пенсію у 2500 гривень, чверть з яких віддає на сплату житлово-комунальних послуг (за умови наявності субсидії, без неї – більше).  Фактичний прожитковий мінімум станом на травень складав 2782 гривні для осіб, які втратили працездатність. Тобто пенсіонер із середньою пенсією є сьогодні за межею фактичного прожиткового мінімуму. На свої 63 гривні в день, які залишаються після сплати комунальних послуг, він може дозволити собі купити недорогу крупу, хліб, деякі дешеві продукти. 

63 гривні за сьогоднішнім курсом - це 2,4 долари. Згідно з міжнародними стандартами, людина, яка витрачає на проживання менше 5 доларів на день, живе за межею бідності.

Це - відкриті дані і прості розрахунки. Звичайно ж Уряд володіє цією інформацією, проте публічно його представники продовжують переконувати суспільство, що так званою пенсійною реформою вони покращили життя українських пенсіонерів.

Чому ж не відбулось реальної реформи?

Тому що впровадження ефективної пенсійної реформи є непопулярним рішенням,  особливо  коли  йдеться про другий накопичувальний рівня пенсійного страхування, адже для цього треба на законодавчому рівні зобов'язати людей вкладати свої гроші у своє майбутнє. Для працюючої людини це впровадження означає буквально наступне: обов'язкові відрахування від її заробітної плати збільшаться, але вони підуть не тільки на рахунок солідарної системи, тобто утримання існуючих пенсіонерів, а частково і на персональний рахунок людини, яка вже з першого такого відрахування почне забезпечувати собі власну старість. Таким чином в Україні буде започаткована культура накопичень. У державі запрацює фондовий ринок. Працюючий українець матиме інструментарій для того, щоб протягом життя розпоряджатись власними накопиченнями та примножувати їх.

Власні накопичення - це і є основа добробуту європейських пенсіонерів. В Європі є приклади, коли уряди урізали пенсії громадянам у фінансових інтересах держави. Аби відповідати вимогам для отримання міжнародного кредиту і залатати величезну діру в бюджеті, державні пенсії на період 2009-2012 року на 10% скоротила Латвія.  Працюючі пенсіонери втратили 70% своїх державних пенсій.

Для того, щоб зробити євро своєю офіційною валютою, всі соціальні виплати, у тому числі  пенсійні, свого часу скоротила Литва. Але в  цих державах працювала і працює накопичувальна система пенсійного страхування, тому матеріально незалежні від урядів пенсіонери зберегли своє фінансове благополуччя.

В Україні подібне скорочення для пенсіонера – вирок, проте урядовців це не бентежить. Минулого року скорочення пенсій вже відбулось під час так званої пенсійної реформи, коли Уряд забрав пенсійні надбавки у науковців та знизив вартість року страхового стажу з 1,35 до 1, чим суттєво урізав пенсії всім, хто вийшов і буде виходити на пенсію після впровадження "реформи".

Співвідношення пенсії до середньої заробітної плати має становити не менше 40%. Це  мінімально допустимий показник. У той же час за прогнозами експертів з кожним роком український коефіцієнт заміщення буде падати та втрачати свою купівельну спроможність, і у  2050 - му році пенсія становитиме 18% від середньої заробітної плати (у перерахунку на сьогоднішні ціни  її купівельна спроможність складе близько 1400 гривень). Таке майбутнє очікує українських молодих спеціалістів, яким сьогодні по 25-30 років, і які ще не замислюються над поняттям "пенсія" взагалі.

Тому потурбуватись про майбутнє своїх громадян повинна держава. Впровадження другого обов'язкового накопичувального рівня пенсійного страхування дозволить  отримувати у 2050 році пенсію, яка становитиме не 18, а 43% від середньої заробітної плати.

Ринкові експерти демонструють розрахунки: всього 7% відрахувань із мінімальної заробітної плати розміром 3200 гривень дають можливість накопичити 458 тисяч гривень за 36 років (якщо відсоток примноження накопичення від НПФ становитиме в середньому 11%). Так, наприклад, якщо в перший рік накопичень людина покладе на рахунок за рік 2 688 грн (по 224 гривні на місяць, 7% від мінімальної заробітної плати), інвестиційна діяльність цих коштів додасть до них майже 300 гривень (11%). Через 10 років при тих же внесках, сума, яку внесе людина, складе всього 8750 гривень, але інвестиційна діяльність НПФ (ті самі 11%) примножать ці кошти до 112 тисяч гривень. Через 20 років це вже буде 472 тисячі гривень, при тому, що людина внесла всього 14,5 тисяч і ці внески не були дуже відчутні для її бюджету. Таким чином за 30-річний страховий стаж людина накопичить майже два мільйони гривень при тому, що внесків зробить на 28,5 тисяч гривень.

Отже, тіло внесків за ці роки складе 458 тисяч гривень, а інвестиційний дохід від них - понад 1,6 мільйонів гривень. Після виходу на пенсію учасник системи фактично матиме 2 мільйони гривень. Проте найважливіший аспект системи накопичень полягає у тому, що гроші не припиняють працювати і з виходом людини на пенсію. Заощадження не зменшаться. Навпаки – примножаться. І за 20 років пенсії людина отримає близько 6 мільйонів гривень. У разі ж її смерті усі ці кошти перейдуть у спадок рідним.

Безумовно, як і будь-який фінансово-інвестиційний проект, впровадження накопичувального рівня пенсійного страхування не позбавлене ризиків. Є два вагомі фактори, які можуть спричинити негативний ефект від впровадження накопичень:

·  націоналізація грошей;

·  аферисти на фондовому ринку.

У першому випадку за умови створення виключно державної системи управління (державний адміністратор, державні чи пов'язані з ними управлінці активами) є великі ризики націоналізації грошей, а це означатиме, що накопичення громадян на розсуд держави можуть бути спрямовані, наприклад, на покриття дефіциту ПФУ.

В іншому  випадку є ризик привласнення грошей вкладників компаніями-аферистами. Шахрайські схеми у приватних фінустановах - не рідкість, за 2 останні роки з ринку були виведені 20 банків, помічених у незаконних операціях.

Тому у політикумі є певний відсоток людей, які, зважаючи на зазначені ризики, переконують, що сьогодні Україна не готова до справжньої пенсійної реформи. Утім, насправді  країна готова до цього з 2003 року. Саме тоді була розроблена модель недержавного пенсійного страхування, за якою сьогодні працюють недержавні пенсійні фонди. За 15 років роботи фонди змогли зберегти від інфляції пенсійні статки майже мільйона українських вкладників. Ринок пережив і всесвітню кризу 2008-го і буремні події 2013- 2014 – го років,  довівши, що він в змозі існувати в умовах економічної нестабільності. По суті робота недержавних пенсійних фондів - це приклад того, як може працювати в Україні накопичувальна система пенсійного страхування.

Можна говорити про те, що Україна не готова до справжньої реформи пенсійного сектору, оперуючи ризиками.

Можна, спираючись на цифри і факти, визнати, що солідарна система пенсійного забезпечення є фінансовим тягарем для держави та «братською могилою» для пенсіонерів.

Від того, який шлях буде обрано, і залежатиме майбутнє нових генерацій українських пенсіонерів.