РОЗЗБРОЄННЯ УКРАЇНИ ПІД КАПІТУЛЯЦІЮ...

Точну дату не згадаю, давно було. Пам‘ятаю, що був кінець листопада чи початок грудня 2006 року. Працював я тоді на телеканалі «К1» журналістом. І відправили мене у відрядження — на запрошення Міноборони України. Власне, це було моє перше відрядлження. Пам’ятаю тоді прочитав факс-запрошення від Міноборони України і очам  не повірив. Вони мали намір утилізувати переносні зенітно-ракетні комплекси: «Стріла-2», «Стріла-3» та «Ігла». Тобто продовжити те, що розпочав уряд Миколи АЗАРОВА. Телеканалів тоді назапрошували аж всі. Але, нажаль, не всі змогли приїхати. Тому і важко тепер знайти відео у «ютубі».

Місцем показової утелізації було заявлено арсенал у місці Балаклєя, що на Харківщині. Як і у 2005 році. А показував цю вправну утилізацію помічник (чи радник) міністра оборони Анатолія ГРИЦЕНКА. Тобто, міністр був в курсі того, що покажуть на телекамери і що відбудеться.

Увечорі прибули на місце. Величезний ангар, в якому проведено центральне опалення.  Частина переобладнали під музей ПЗРК, а трохи далі — кілька офіцерів випаюють срібло з голівок наведення. Праворуч них — смітник. У ньому спалені ракетні двигуни. Поруч ще один смітник — туди складають планово-зіпсовані батареї пускових пристроїв.

А тепер увага! Я не побачив в руках у розпайщиків та у смітниках ЖОДНОЇ деталі від «Стріла-2 (2м)». Єдину другу «Стрілу» знімальним групам показали на столі імпровізованого музею. А смітники були завалені новітніми пусковиками від «Ігла» та останніми моделями «Стріла-3м». Тобто, деталі були випуску 1985-1992 років! Вони нищили найновіші комплекси за прямим (письмовим!) наказом Міністра оборони України Анатолія ГРИЦЕНКА. 

І от тепер я дивлюся на його виборчу компанію. На його героїчні виступи по телебаченню, де він розказує, як модернізував Збройні сили України. А у мене перед очима довгий стіл, розділений на секції із коробками для драгметалів і дротовими воронками для електропаяльників. Офіцери-техніки із перекошеними ненавістю обличчями — аж желваки по скулах ходять, — що випаюють срібло. Особіст із мацьною пикою, що ходить у них за спинами та підбадьорює тих, хто зупинився або зволікає. Це все на задньому плані. А на передньому — радник Міністра оборони Анатолія ГРИЦЕНКА, що на імпровізованій на місці (прямо в ангарі) прес-конференції розповідає про сотні (!) одиниць вже знищених ПЗРК. І про намір знищити ще. 

Він розповідав російською, із трохи московською вимовою. Явно кадровий військовий. Чий? — офіційно український. Може десь навіть візитівку його знайду. Що мені ще запам’яталося? Цій людині явно подобалася наша реакція нерозуміння. Він хизувався. Високий чоловік, 40-45 років у дорогому хутровому плащі. На ньому все було дороге. На погляд до десятки тисяч у «мертвих президентах» був запакований. Годинника не розгледів, тому оцінив тоді тільки одежу. 

Коли дійшло до запитань, я задав лише одне: 

— Чому не можна ці ракети відстріляти на полігоні, навчивши солдат?  

— Потому, что нельзя! — він явно оскаженів від такого запитання.

— Что мешает? Почему нельзя? Объясните причину?

— А потому, что нельзя и всё!», — ще трохи і він перейшов би на вереск.

На цьому пресуха його закінчилася. Всі почали задавати запитання схожі за контекстом, але ввічливіші. Звісно такі запитання його не цікавили. 

Що було потім? Я показав цю розмову у випуску новин К1. А знаєте, що було після цього?

Друге відрядження було — у Донецьк

Там я знімав репортаж на території «Донецького хімічного заводу». Відправили у відрядження саме мене, хоча Міноборони висловило бажання більше не бачити мою пику на своїх зйомках. 

Що було там? А там я знімав, як утилізують 152,4 мм керовані снаряди 1990-1991 років виготовлення. Всі вони були марковані, що пройшли перевірку і є боєздатними. Термін зберігання мали до 2014-2016 років. Як їх нам не вистачає зараз!… А тоді їх тільки-но привезли, тому нам показали як утилізують 152,4 мм некерований снаряд 1988 року випуску. 

У цеху стояли розряджені балванки із мідними поясками. Кран із пневматичними лещатами і ланцюгом замість тросу піднімав їх на станіну. Там робітних зрізав мідні пояски — власне через них, як нам пояснили, снаряди і пішли в утіль. 

Потім ще показали звалище під відкритим небом нікому не потрібних сталевих снарядних корпусів. Вразила кількість 203 мм снарядів від важкої гармати 2с7 «Піон». Ще гора довгих стрілоподібних снарядів. Це те, що лишилося від найновітніших підкаліберних снарядів до протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра». Були там і корпуси уламкових  гранат до РПГ-7. Тепер вони рідкісні. А там ними було завалено чималий майданчик...

Потім ще провели до іншого цеху, де розбирали новітні (деякі були 1993 року із вже українським маркуванням вперше і востаннє тоді таке бачив) 125мм танкові снаряди. Мета та сама — мідна кумулятивна воронка та мідний поясок.

Ще показували, як знищують постріли до БМ-21 «Град». Їх виплавляють паром з бойових частин. Назавжди запам‘ятав назву вибухівки «ТГАГ-5». Щось не помітив там я снарядів старших за 1988 рік. Молодші були. Яким роком наша арта стріляє? Якщо не помиляюсь, якось було стріляли 1977-м роком. Кажуть, було і 1968-й літав...

А під кінець, ми палили шматочки балістітного (ракетного) пороху із головним технологом заводу. Палили прямо перед прохідною заводу. Звісно після того як ми вимкнули камери та випили горілки. І він як заведений задавав лише одне запитання: «нах…я они оставляют на складах старье, а новейшие снаряды утилизируют? Ты же сам видел! Некоторые год назад прошли обслуживание! Они что еб@нулись там все?» 

Хто для мене Анатолій ГРИЦЕНКО? Він людина, яка роззброювала Україну напердодні нападу. Це моє особисте ставлення до нього. 

Військові пілоти мені часто розповідають, що за часів Анатолія ГРИЦКА вони почали часто літати. Що я можу сказати? Добре! Ви налітали гордини! Це класно! Але зараз йде війна. І з‘ясовується, що на складах старі боєприпаси. Нові — знищили, утилізували, продали. Так само продали і літаки. Або списали на металобрухт. Якщо те, що робив ГРИЦЕНКО була модернізація армії, то чим це відрізняється від диверсії? Вибухів на арсеналах не було? У наступному матеріалі я Вам розповім про один — у Новоборгданівці. І про причини, яких немає у висновках слідчої комісії...