СМІТТЯ НА БЛОКЧЕЙНІ-2: WIKIINVESTIGATION – ВБИВЦЯ КОМАРІВ

Історія має властивість повторюватись. Якщо зазирнути на кілька сторіч назад, виявиться, що боротьба з корупцією – явище не нове. Ще у XIV столітті італійська влада винайшла досить дієвий (як їм спочатку здавалося) інструмент протидії корупції – доноси громадян. Однак середньовічні кляузи, як довела історія, не виправдали себе, тож сучасна Європа обрала новий шлях. А тим часом Україна повертається у дрімуче середньовіччя, просуваючи модернізовану староіталійську репресивну традицію...  

ЖАБ’ЯЧИЙ РАЙ

Минулого тижня я зробив перший огляд цікавої антикорупційної ініціативи – проект Вікінвестигейшн. Та звернув увагу на вельми слабку реалізацію ідеї. Однак, замість конструктивного діалогу з боку авторів проекту, несподівано натрапив на їх істерику. Зайнявши кругову оборону, команда ВікіІнвестигейшн стала лячно виправдовуватися: мовляв, проект крутий, однак недороблений, а ті, хто помітив недоліки – відпрацьовують замовлення.

Дивна як для розслідувачів поведінка. Адже у мене дописі не дійшли руки навіть до аналізу матеріалів, гучно названих “викриттями”, мова велася лише про якість проекту, на котрий я навряд чи звернув би увагу, якби мене не спіткала одна обставина: українські політики у синхронному пориві підняли на прапор війни з корупцією секретну зброю – блокчейн. Я ж, в свою чергу, спробував розібратися у секретах того загадкового блокчейну, оглянувши перший проект, що мені відрекомендувала нав’язлива реклама у соцмережах.

Отже, WikiInvestigation на блокчейні – як повідомив автор проекту Роман Яковлєв – знищить корупцію: “Як комарів на березі річки в теплий літній вечір”.  

Роль жаб, що будуть кумктати в очереті, ковтаючи комарів, очевидно відведена громадянам. На платформі WIKI-Інвестигейшн, відповідно ідеї Яковлєва, мисливці за “комарами” публікуватимуть звинувачувальні статті за принципом Вікіпедії (доповнювати одне одного). Комарячих термінаторів розробники платформи нагородили суворим званням: “Громадські детективи”. Їх права і обов’язки внесені в документ, названий "Договір публічної оферти".

Як йшлося в попередньому матеріалі, інструмент, що перетворить, наприклад, громадянина Лемківа на МІЖНАРОДНОГО ДЕТЕКТИВА LEMKIFF – це безкоштовна гугл-форма, зверстана за 3 хвилини коштом Євросоюзу.

Роль очерета, що прикриватиме хронічно голодних жаб, виконуватиме адміністратор платформи WikiInvestigation. Він на вимогу “жаби” замаскує її від допитливих поглядів, навіть якщо та помилково нападе на іншу комаху або таку саму жабу.

Функцію річки, яка приносить інших жаб в теплий літній вечір, гратиме інтернет. А блокчейн залишить на заболоченому узбережжі платформи WikiInvestigation сліди жаб’ячих лапок та язиків, висолоплених у бік комах.  

В підсумку, як мріє Роман Яковлєв, на  березі річки не лишиться жодного комара. Хіба що один, і той - плюгавенький та не смачний. Скрізь - лише наїдені плазуни. Жаб’ячий рай та й годі!

ДОНОСИ НА БЛОКЧЕЙНІ

В цій ідеалістичній картинці, яка схожа скоріше на утопію, ніж на поле антикорупційної битви, стирчать заячими вухами кілька сумнівів.

1. Як з усіх матеріалів WikiInvestigation відрізнити справжні журналістські антикорупційні викриття від аматорських опусів або підробок? При тому, що сайт не публікує ані методик розслідування, ані стандартів, за якими можна визначити якість.

2. Чи правомірно збирати та анонімно поширювати персональні дані одними громадянами проти інших? За умови, що дослідники не є ані журналістами, ані правоохоронцями.

3. Що як замість мережі сумлінних громадських слідчих буде створена сітка ворожих агентів, котрі нишпоритимуть, підриваючи національну небезпеку? Або, приміром, що як на WikiInvestigation недобропорядні підприємці чи політики чужими руками стануть публікувати брудні замовні матеріали заради дискредитації конкурентів?

Відповідь на перше запитання дала, власне, координаторка проекту в Житомирі Оксана Трокоз: “Розслідування ці не журналістські, а сайт – ще не платформа)”.

Тезу житомирської координаторки одностайно підтримали автор проекту Яковлєв та інші члени команди.

Отже, перший сумнів щодо відсутності розслідувальних стандартів в публікаціях на wikiinvestigation.org розвіяно самими організаторами проекту. Немає журналістики – немає стандартів. Немає стандартів – неможливо ідентифікувати статтю за типом матеріалу. То ж самі вирішуйте, як кваліфікувати жанр публікації: особиста думка, фактаж чи белетристика.

Йдемо далі. Поговоримо про правомірність збору персональних даних та анонімності “викривачів”. Я довго пригадував в українській мові таке слово, що передає зміст здійснення анонімних доносів. Так і не згадав. Бо слова такого серед нас не існує. Та на допомогу приходять новітні російські традиції. За радянських часів завдяки агентурній роботі сталінської НКВД, а згодом і КДБ в лексиконі вкорінилися терміни, що передають суть такої діяльності. Стукач. Доносчик. Сексот. Відповідно Вікі-словнику: “Доносчик – тот, кто доносит на кого-либо, то есть тайно предоставляет властям, начальству сведения, часто обвинительные, о других людях”.

Та й пригадалися інші середньовічні посвідки, що вказують на традицію анонімних доносів. Італія, палац дожів. Місце засідань Великої ради, сенату та Верховного суду. Осередок таємної поліції. Сумнозвісна “паща лева” – настінна бронзова табличка з отвором для анонімних листів та підписом: “Таємні звинувачення проти будь-кого, хто приховує милості або послуги або таємно змовився,  щоб приховати істинний дохід від них”.

Історія приховує справжню статистику Середньовічного правосуддя, тому достеменно неможливо дізнатися, скільки італійців було страчено за анонімними папірцями, що потрапляли через отвір у бронзовій пащі. Однак європейці через деякий час визнали хибність такого підходу.

Відтак, один мій друг, повернувшись з туристичної поїздки в Італії, переповів слова місцевого екскурсовода, котрий запевнив: такі “пащі лева” були в кількох італійських містах. У Вероні, приміром, “пащею лева” користувалися майже всі мешканці, особливо затято доносили одне на одного торгівці, щоб усунути конкурентів. Робота середньовічної “викривальної системи” сягнула таких небувалих масштабів, що місцева влада схаменулася та прийняла норму: якщо донос був несправедливим, кляузника знаходили та страчували. Сучасні європейські закони також карають тих, хто збирає інформацію незаконно. А з весни цього року на території всього Євросоюзу, котрий, до речі, фінансує проект Вікі-Інвестигейшн, прийняті нові директиви, – General Data Protection Regulation (GDPR) – які забороняють без дозволу людини у публічному місці навіть її фотографувати. А щодо усіляких розслідувань тими, хто не має на таку діяльність права, європейське законодавство проявляє підвищену суворість.

Та повернуся до теперішньої України. Я звернувся за роз’ясненням до Ростислава Кравця – одного з авторитетних юристів, який спеціалізується на справах Європейського Суду з прав людини, а також податковому плануванні, банківському та фінансовому праві тощо. У розмові з ним послався на редакційну політику сайту Вікі-Інвестигешн – публічний договір, що дає повноваження на ведення слідчих дій кожному громадянину України.

Віталій Манько: Чи можлива в Україні приватна слідча діяльність?

Ростислав Кравець: Закон “Про приватну детективну (розшукову) діяльність” так і не було введено в дію в Україні.

Віталій Манько: Які правові наслідки здійснення приватної детективної діяльності та анонімного звинувачення одними інших, як дозволяє редакційна політика WikiInvestigation?

Ростислав Кравець: Це аналогічно такій же ситуації, якщо я дозволю комусь запливати за буйки та переходити вулиці на червоне світло. Я їм дозволяю – однак відповідати за наслідки їм. Тобто формально вся така “редакційна” (ред. – адміністраторська) політика в законодавчому полі нічого не варта. Особи, які будуть порушувати закон про захист персональних даних та право на приватну інформацію, незаконно порушувати межі приватної власності, збирати персональні дані без згоди суб’єкта персональних даних, будуть нести адміністративну й кримінальну відповідальність. У випадку, якщо в подальшому вони будуть поширювати ці персональні дані, відповідальність буде однозначно – кримінальною. Тому, особи, які постраждають від такої діяльності, можуть вимагати відшкодування збитків не лише від тих, хто збирав дані, але й від “редакції” (ред. – адміністрації) видання, яке поширило їх. А також отримувати відшкодування від власника інтернет ресурсу, де були незаконно розміщені персональні дані чи приватна інформація.

Тож, друга частина сумнівів – позаду. Якщо правильно розумію, громадський детектив може бути покараним за порушення закону, навіть якщо діяв без злого наміру, а лише через правову неосвіченість, а керівники Вікі-Інвестигешн тоді автоматично набудуть статусу співучасників злочину, (ст. 27 КК) адже вони підбурювали до не передбаченої законодавством приватної детективної діяльності (представники проекту самі визнали, що він не є журналістським), ба більше – платили гроші за незаконні “слідчі дії”.

І ці порушення українського законодавства не єдині. В наступній публікації я розкрию більш цікаві деталі юридичних фокусів з боку менеджмента проекту.  

Третя гіпотеза – використання блокчейн-платформи агентурною мережею проти України – згинула, як роса на сонці вже в ході огляду. Адже проект при повному фінансуванні Євросоюзом за 8 місяців народив:
– безкоштовний аматорський сайт,
– безкоштовну аматорську гугл-форму,
– безкоштовні аматорські промо-ролики, відзняті смартфонами,
– нічого не варту публічну оферту, що провокує громадян, яких спокусили 500 Євро, на порушення українського та європейського законодавства.

То навіщо ворожим агентам порожній барабан, який лише видає гул, а всередині – порожній?

РЕЦЕПТ ОДУЖАННЯ 

Після виходу в світ мого першого огляду WikiInvestigation між мною і єдиним з усіх менеджерів проекту, Наталією Величко відбулася відверта розмова. Представниця іноваційної блокчейн-платформи дала зрозуміти (мені так здалося), що керівник проекту Роман Яковлєв визнав більшість знайдених мною багів (помилок) проекту. “Врахуємо” – запевнила Наталія в листуванні.

Та минув тиждень, але хвороби проекту – бачу – на тому ж тілі WikiInvestigation, а керівник проекту Яковлєв вжив лише одну пігулку, виписану мною, поширивши опитування про мотивацію громадян брати участь у розсдлідуваннях. Не густо як для пацієнта, над котрим священик вже махає кадилом.

То ж порушу медичну таємницю, оприлюднивши рецепт, переданий у приватному листуванні менеджеру WikiInvestigation, доповненнями.

1. Негайно перевести проект і його менеджерський склад в законодавче поле.
2. Розробити пакет базових правил: а) кадрову політику; б) комунікаційну та рекламну політику; в) політику партнерства; г) політику залучення волонтерів;
3. Розробити стратегію та task-list (список тактичних задач), щоденно провадити масові комунікації з волонтерами, залучаючи їх до вдосконалення платформи.
4. На поточному етапі, коли відсутні методики та інструменти WIKI-розслідування, викриття робити за допомогою перевірених кваліфікованих партнерів (СХЕМИ, Наші Гроші, Слідство-Інфо). Провести цикл освітніх семінарів із залученням авторитетних журналістів вищезгаданих проектів та внести їх знання в методичну базу. Оприлюднити методики розслідувань.
5. Модернізувати сайт, додавши оновлену юридичну та довідкову інформацію щодо проекту, а також базу знань. Привести публікації до міжнародних журналістських стандартів та українського законодавства.
6. Невідкладно провести детоксикацію, оздоровивши коло офіційних авторитетних партнерів та персонал шляхом переатестації та оновлення складу персоналу. Докласти максимальних зусиль для входження в партнерство з командами “СХЕМ”, “Слідство Інфо”, “Наші Гроші”. Про зміну кола партнерів і причини – повідомити публічно. Виключити з переліку партнерів одіозного носія колорадських стрічок – засновника Стоп Корупції.

(На фото ліворуч – засновник Стоп Корупції Богдан Хмельницький, котрого деякі відкриті джерела пов’язують з кримінальним світом).

Помилки кадрової політики ілюструє призначення на посаду центрального координатора WikiInvestigation – Людмили Євсєєнко, яка представляється досвідченим журналістом з 6-річним розслідувальним стажем. Так не шукайте її розслідувань, не марнуйте час, адже їх не існує. Натомість сайт Посіпаки все пам’ятає.

Людмила Євсеєнко, яка приймає ключові рішення в теперішній “розслідувальній” діяльності WikiInvestigation – була помічницею депутата-регіонала Каракая. Того самого, радника Януковича, який потрапив до рейтингу золотих батонів ФОРБС, голосував за мовний закон Колесніченка, та лобіював інтереси Фірташа.

ЯКЩО ПАЦІЄНТ ВИЖИВЕ

Якщо WikiInvestigation стане на ноги, то першими відчують це на власній шкірі корупціонери, яким не допоможе ані картата ковдра, ані дзвінок “зверху”, ані круті адвокати. Бо WIKI-докази, зібрані законним шляхом, та ще й в інноваційний спосіб, вже нічим не переб’єш: ані грошами, ані авторитетом.

Якщо ж WikiInvestigation продовжить займатися середьновічною алхімією та інфікувати суспільство застарілими непрацюючими методами, корупціонерам лишиться одне: безкарно красти та брехати, насміхаючись над жаб’ячим болотом та утопічною війною з комарами.

Наприкінці цього огляду хочеться сказати щось хороше. Тому закликаю вас. Не марнуйте час, при плануванні майбутнього враховуйте історичний досвід, щоби уникнути очевидних помилок. Бо нашим дітям варто розвивати стосунки на довірі, а не взаємних підозрах, і тим більше – не на співпраці у модернізованій “пащі лева” на блокчейні.