Син загинув на війні. Матір продовжує війну в тилу.

Училище Богуна. С14. Хулігани "Динамо". Штурм Небесної сотні. В перших добровольцях "Айдару". Загинув під Лутугіно.

Провідали родину Ореста Квача. Бійцю в цей день ставили пам'ятного хреста.

Історія Ореста не чергові сльози солдатської матері на холодному вітру.

Після загибелі Ореста пані Алла не словом, а ділом вирішила довести. Син воював недарма!

Алла виграла вибори мера Заліщиків Тернопільської області. 

І тепер - герой десятків кіносюжетів. Її бояться місцеві депутати. Я був в Заліщиках чотири роки тому, коли ховали Ореста. І бачив містечко сьогодні. Вражає. При незначному бюджеті тим не менше полагоджено, курва, все що тільки можна!... Дороги, сквери, ліхтарі, парки. Повернено в комунальну власність те, що роздерибанила попередня влада. Скасовано десятки грабіжницьких тіньових закупівель. Запущено низки молодіжних проектів для дозвілля молоді.

Техніка та інвертар на балансі міста - сучасна та якісна. Але водії бояться самої думки "поішачити наліво" на тракторі з бюджетною солярою. Алла Василівна все контролює. Мер знає кожен міліметр міста. І коли та які будуть проводитися роботи. Жінка щодня планує як розвиватися далі. Це моторошна битва ніби в шахи проти казнокрадів. Інколи доводиться заходити АТОвцям в міську раду... Щоб підтримати швидкість змін. Але вони вже безповоротні.

На в'їзді в містечко білборд із загиблим героєм. Орест Квач став прикладом для наступних поколінь столичної бійцівської молоді. А його родина - батько Арсен, матір Алла, брати й сестри, всі разом виграють комунальну битву. Доводять, що чудеса даються боєм не лише на фронті, а й в тилу.

Крокуємо парком, якого чотири роки назад фактично не було. На охайні алеї з кованими новими лавками та сучасними ліхтарями сходить густий туман. Дивовижно. Буквально за десять хвилин як ми прийшли. В горах над Дністром на іншому березі розривається грім з блискавкою.

- Боги війни шумлять. Орест на небесах бавиться. Знаю він бачить. Знаю він з нами. - спокійно завершує Алла Василівна.