Все могло бути значно простіше

1 січня в мене була температура 40, страшний грип. А 3 січня я вже сиділа в потязі на Покровськ, бо на 4-те там був запланований суд по громадянину РФ Ігорю Кімаковському. 4 січня в Покровську була злива, чого я зовсім не очікувала і промокла до нитки, після чого ще місяць лікувала ускладнення. А судове засідання не відбулося. Кімаковського в суді я побачила аж з третього разу, коли в чергове припхалася в Покровськ. Як я добиралася на суд по Агєєву, це окрема історія, як безтолку їздила в Павлоград... В деяких судах Донбасу мене вже взагалі впізнають :)

Понад рік ми їздили по судах по всій країні, 50% цих поїздок були в холосту, бо засідання не відбувалися. Ми намагалися скласти список росіян, затриманих в Україні у зв'язку із конфліктом, і таки склали його фактично надзусиллям.

Все могло бути, звісно, значно простіше. Ми кілька разів зверталися до СБУ з проханням про співпрацю. Ми просили надати нам список затриманих для того, щоб розкрутити їх в медіа і сказати росіянам: заберіть своїх - віддайте наших.

Проте в СБУ офіційно нам говорили, що оприлюднення списку зашкодить переговорному процесу. А неофіційно - що надавати такий список забороняють з Адміністрації президента.

У березні ми надрукували інфографіку з росіянами і повезли її в Польщу на економічний форум. Там роздавали іноземним дипломатам і казали: "Ось дивіться, Україна заарештувала і засудила громадян РФ у зв'язку з конфліктом. Їх можна обміняти на українців, давайте говорити про це на міжнародному рівні". Деякі європейські політики на нас здивовано дивилися: "А чому Україна про це не говорить офіційно і в усіх медіа?" Україна продовжувала мовчати.

Тоді я в інтерв'ю Nato Dvali сказала, що в Україні є понад 20 росіян, яких можна обміняти. Новина широко розійшлася. Ірина Геращенко нарешті сказала, що передала список з 23 росіян російській стороні для обміну, але сам список продовжували приховувати.

Коли почав голодування Сенцов, ми з Maria Tomak псіханули і почали оприлюднювати список. Розпочали публікації про росіян #заберите_своих, я дала інтерв'ю російській Новій газеті, написала матеріал для Цензора.

Maria Tomak з Volodymyr Kuznetsov і Polina Kelm організували відому акцію з ватніком під російський консульством "Заберіть своїх - віддайте наших", де ми зачитали складений нами список. Кілька провідних ЗМІ опублікували наш список.

І - о диво! - Ірина Геращенко теж його зачитала. І теж почала говорити "Заберіть своїх - віддайте наших" уже з трибуни парламенту, за що ми їй дуже вдячні. Бо як би там не було, це працює. І дуже хочу вірити, що принесе результат.

Тільки в мене залишилось питання: а тепер оприлюднений список не шкодить переговорному процесу? Невже не можна було його опублікувати, поновлювати, наповнювати ще два роки тому? Для чого була ця боротьба і надзусилля?

Шо би шо?

Пост не срачу заради, а для того, щоб показати нашим рідним чиновникам і спецслужбам, що іноді відкритість і співпраця з громадянським суспільством може йти на користь загальній справі.