Мовчання вбиває

У 2014-му ми вірили.
Вірили, що після того, що ми пережили, все зміниться. Що вони стануть іншими. Що ми тепер сильніше.
І ми взялися будувати. Ми створювали фонди на підтримку армії і переселенців, ми писали концепції реформування, ми входили в громадські ради, комітети, комісії...
В якийсь момент нам навіть здалося, що й вони змінилися. Але ні. Вони просто боялися. Ми їм були потрібні, щоб Захід давав гроші, щоб хтось взяв на себе проблеми армії, поранених, переселенців. І щоб ми не згадували, хто з них і що робив раніше.

У 2015-му ми вже стали розуміти. Особливо після місцевих виборів, коли регіони були злиті Києвом відвертим сєпарам, ригам і бандюкам. Коли почалися перші провали реформ. Коли стало зрозуміло, що ми - лише ширма. Коли вже відбулися котли, а висновки так і не робилися.
Але вони нам казали: так треба, бо Путін нападе. І ми думали: блін, ну в країні ж війна, не можна качати човен. Іще лишалася примарна надія, що вдасться. Ще з усіх сил штовхали реформи безпекового сектору, антикорупційну, судову...

У 2016 році вони почали нас видавлювати з усіх процесів. Вони поділили нас на придворних і не таких. "Не таких" почали поливати брудом, а придворними прикриватися. Вони освоїли наші ж методи, навчилися користуватися електронною демократією, почали присвоювати наші фонди і громадські ради, вже не соромилися відверто брехати Заходу.
І ми розгубилися. Ми погрузли у внутрішніх розборках, в які нас часто занурювали спеціально. Ми втомилися, розчарувалися, опустили руки, відійшли, відвернулися, виїхали. Стояти залишились одиниці.

І вже у 2017-му вони пішли в атаку.
Вони почали морально і фізично знищувати тих, хто лишився. Бити, вбивати, кошмарити... Вони перестали боятися, дістали всі свої методи, добре відточені ще з кінця 90-х. Політики замовляють, кримінал б‘є, правоохоронці покривають і допомагають.
Наших сил відбиватися було замало. Знекровлені, розрізнені, пересварені... Ми майже не чули поодиноких голосів і криків про допомогу.

У 2018-му хвиля насилля почала рости в геометричній прогресії. По кілька фізичних нападів за тиждень по всій країні на людей з активною громадянською позицією. При повній безкарності нападників і - головне - замовників. Прослушки журналістів, затримання і обшуки, спалені автівки, атаки ботів в інтеренеті, відверте перекручування, бруд і брехня з усіх їхніх зливних бачків...

Два місяці тому ми прийшли під МВС сказати: або припиніть, або ми будемо захищатися. Нас не почули.
Нам відверто посміялись в обличчя.
Перші відповідальні особи проігнорували.
Насилля продовжилось.

Прийшов час, коли ми повинні сказати СТОП.
Ми - це громадяни, яким не байдужа країна.
Вони - це олігархічно-ментовсько-бандитський бєзпрєдєл.

Сьогодні о 18:00 на Банкову прийдуть дуже різні люди. Від дуже правих до трохи лівих, від тих, хто вже давно пересварився до тих, хто тільки починає об‘єднуватися, від тих, хто вже спробував себе у владі, і тих, хто туди тільки збирається, до тих, кому влада і політика огидні взагалі.
Ми прийдемо всі, бо опинилися перед значно серйознішою загрозою, аніж внутрішні розборки й ідеологічні розбіжності. Ми прийдемо, щоб сказати:

#мовчання_вбиває
#Не_мовчи!

І спитати #хто_замовив_активістів

Ми прийдемо.
Ми проведемо Ніч на Банковій
Ми вийдемо майже в усіх регіонах.
Ви з нами?