Мадярський чардаш на Закарпатті

Геополітичні умови, в яких існує українська держава, здавна поставили наших політиків у надскладне становище: або ворогувати з усіма сусідами, або грати другорядну роль в регіоні, натомість маючи ілюзорний мир. Після 2014 року, коли феномен сепаратизму став не просто словниковою статтею, а страшною реальністю, яка потягнула за собою десятки тисяч смертей, країни-сусіди України значно активізували свою експансивну політику й наш дипломатичний корпус опинився на межі не однієї війни. Усі ті держави, що хворіють на шовінізм та бережуть у своїй національній пам’яті ідею імперіалізму, а до них ми зараховуємо в цьому контексті Росію, Польщу та Угорщину, спробували втиснутися в український простір якщо не фізично (збройно), то насамперед ментально.

З Росією все зрозуміло: неоголошена війна, квоти в медіапросторі, декомунізація, прийняття в першому читанні законопроекту про захист української мови як державної, томос про автокефалію і т.д. Наші східні екс-партнери остаточно й безповоротно втратили в Україні друга, інших варіантів тут немає. Навіть, якщо до влади прийдуть реваншисти, а їх частка обов’язково з’явиться в Парламенті нового скликання, то їх голос буде малозначним, а контроль суспільства надзвичайно жорстким.

Польща, прийнявши свої "антибандерівські закони" також оголосила своєрідний бойкот українській національній ідеї, яка начебто суперечить європейським цінностям. Але таке рішення швидше схоже на популізм, адже без українських робочих рук та українського безпекового фактору у Східній Європі "велика" Річ Посполита навряд зможе так голосно заявляти про свої латифундистські претензії Києву. Тим паче, що у Брюсселі також не дуже схвалюють шовіністичну політику уряду Матеуша Моравєцього та президента Анджея Дуди.

Основна увага суспільства зараз прикута до ескалації конфлікту між Україною та Угорщиною, які сьогодні офіційно оголосили фактично про розірвання дипломатичних стосунків. Історія неприязні тягнеться ще з давніх часів, але останні епізоди, пов’язані з впровадженням освітньої реформи в Україні, а також протекцією української мови як єдино державної, породили новий виток агресії Будапешту щодо офіційного Києва. Нещодавно розгорівся скандал у Берегове Закарпатської області, де офіційна структура Угорщини видавала громадянам України мадярські паспорті, при цьому закликаючи людей приховувати цей факт від спецслужб України та змушуючи складати присягу на вірність Угорщині. Такі дії є прямим порушенням Конституції України та ЗУ "Про громадянство". І хоча немає алгоритму покарання за такий злочин, але, як мінімум, лишається питання моралі та національної безпеки України, адже маючи демографічну більшість в Україні, угорці можуть відкрито претендувати на територіальний перерозподіл у нашій державі, а такі інциденти в Європі вже траплялися.

Якщо зважати на військову потугу Угорщини, то її 40-тисячна армія не загрожує нашій безпеці, більш імовірно, що угорські політики вдадуться до шантажу та маніпуляцій, першою чергою, це буде пов’язано з євроінтеграційними процесами в Україні, зокрема членством у НАТО. Не виключено, що такі дії буде вчинено на догоду Росії, яка є стратегічним партнером для угорської влади.

Ще більша небезпека полягає у критично низькому рівні національної свідомості українців на Закарпатті, адже за європейський паспорт вони готові зрадити рідну Батьківщину. Здавалося б, що це балачки, але за останніми даними, в Ужгороді майже 70 % юнаків не прийшли у військкомати після отримання повісток під час осіннього призову. Це свідчить про те, що місцева молодь віддає перевагу трудовій еміграції, заняттю контрабандою, а певний відсоток швидше за все не йде служити з "ідейних" мотивів, позаяк не ідентифікує себе з українською нацією та державою, відтак не відчуває повинності виконувати будь-який обов’язок перед ними. Важливо також пам’ятати, що ще з позаминулого століття в сепаратистських процесах на Закарпатті помітно російський слід. Навіть зараз, під час російсько-української війни та напруження між Будапештом та Києвом, прем’єр-міністр Угорщини Петер Сійярто літає до Москви, де радиться з Путіним про розподіл впливів у Східній Європі.

Проблема множинного громадянства не вперше виринає в українському політичному дискурсі, але раніше на неї банально заплющували очі й казали "не на часі". Зараз ситуація ускладнюється, тому Президенту України та Міністерству зовнішніх справ вже потрібно вибудовувати чітку й докладати титанічних зусиль, щоб зупинити антиукраїнські процеси на Закарпатті. Ця стратегія мусить бути диктована на правах сильного, адже деякі козирі наша влада все ще має. Щоб урегулювати конфлікт, необхідна монолітна й ефективна співпраця всіх гілок влади. Починаючи від Береговської сільської ради та Закарпатської ОДА, закінчуючи Службою безпеки України та Національною гвардією, які в будь-який момент повинні бути готові безкомпромісно відреагувати на вияви сепаратизму вже на західних теренах нашої держави.