Будинок Смерті

Хартхайм у Верхній Австрії. Старовинний замок, в якому до 1940 року розташовувалася психіатрична клініка, а потім був створений центр насильницької евтаназії. Себто, Будинок Смерті.

Спочатку сюди звозили з усієї Австрії людей з психічними хворобами, паралізованих людей, людей з обмеженими можливостями та невиліковними захворюваннями, із синдромом Дауна. Потім, коли розташований неподалік концтабір Маутхаузен не справлявся з потоком смерті, сюди стали привозити і радянських військовополонених. В паперах це значилося "доставлений на реабілітацію".

Реабілітація виглядала просто: газова камера. Лікарі (а тут працювали саме лікарі) були зобов’язані прослідкувати, що всі в камері померли - після чого наставала черга крематорію.

Після війни американці знайшли в одному із столів папку із обрахунками, скільки цей самий замок Хартхайм зекономив Рейху грошей (за рахунок знищення "нецінного життєвого матеріалу", "nicht lebenswertes Leben"). В перерахунку виявилося десь 1,5 мільярда євро. А в людських життях - близько 30 тисяч.

Сьогодні спільно з іншими послами та прем’єром землі Верхня Австрія Томасом Штельцлем поклали вінки і вшанували пам`ять невинно замучених. На пам’ятному знаку цитата з Біблії "Якби ж мене хтось почув!...". А на зворотній стороні - "Нема нічого тайного, що не стало б явним...".

Дуже хочеться, щоб ті, хто дозволяють собі сьогодні "зігу кидати", хоча б іноді наважувалися подивитися в очі цьому монстру під назвою націонал-соціалізм.