14 жовтня: привід для роздумів
Будь-яке свято в Україні має свою історію, часто кажуть, що наш народ любить віншувати все підряд, і якби ми жили за церковним календарем, то було б не життя, а пісня. Не так давно в наш побут увійшла нова подія – День захисника України, яка святкується 14 жовтня. У ту ж саму дату українці відзначають Покрову Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та річницю створення Української Повстанської Армії.
Цього року ми з побратимами, які брали участь у російсько-українській війні ще з 2014 року, провели низку національно-патріотичних заходів у школах, коледжах та ліцеях Рівного, де спілкувалися з дітьми на актуальні теми. Яким було моє здивування, коли ми зіткнулися з величезним нерозуміннями та сіткою стереотипів, в лабета яких втрапили сучасні діти. Українських націоналістів узагалі часто звинувачують у консерватизмі, традиціоналізмі, нав’язуванні патріотизму тощо, але насправді сучасні праві давним-давно еволюціонували, їх світогляд розвинувся, але певні максими, звісно, лишилися незмінними. Наша місія полягала в тому, щоб провести певний зв’язок між минулим, сьогоденням та майбутнім, показавши юнацтву велич духу української нації та її оборонців. Натомість, ми переконались, що сучасна "прогресивна" молодь насправді надзвичайно заплуталася, опинившись на роздоріжжі: відкинули все старе, натомість не освоїли нове. Спробую виокремити певні моменти, на які варто звернути увагу:
- У деяких школах діти не знали, що таке Організація Українських Націоналістів (ОУН) та не могли пояснити значення червоно-чорного прапора. Звісно, вони не повинно студіювати історію партії як "Отче наш", проте ця віха вітчизняної історії є однією з найважливіших у здобутті Україною незалежності.
- Як у початкових, так і старших класах, дівчатка вітали хлопців квітами або ж подарунками. Так, День захисника України всезагальне свято, на відміну від Дня Збройних Сил України, але річ не в тім. Захисниками України є не лише чоловіки, а й жінки. Лише 3000 дівчат є офіцерами ЗСУ, годі вже говорити про Нацгвардію, Нацполіцію та інші важливі структури. Тому, справді, варто переосмислити застарілі шаблони.
- Коли ми розповідали про Майдан та війну, то більшість дітей були подивовані: для них це незнана історія. І це страшно, адже саме це покоління буде жити в новому світі, який твориться на їх очах, а вони навіть не знають ключових імен та подій. Вчителі виправдовувалися браком нових підручників, але не лише з книжок можна черпати знання, сучасні герої живуть фактично в кожному селі та місті. На жаль, вони вже за життя майже забуті й нікому не потрібні.
Замість бравурних парадів та подачок раз на рік наша влада мусить максимально інвестувати всі ресурси на зміну кругозору та рецепції світу молоддю, адже кому будуть потрібні ті захисники, коли ще в період війни їх зустрічають скляними очима.
