Рівність гендерів: чи є межа абсурду?

Знайомтеся! Це – Стефоні Волшт (Stefonknee Wolschtt). У свої 46 років канадський чоловік-трансгендер не тільки вирішив змінити гендер, але й вік – йому вже шість років! Хоча спочатку він планував стати 8-річною дівчинкою.

І це не фейк! Про це пише багато авторитетних видань, зокрема британська газета The Independent.

Після 23 років шлюбу і маючи семеро дітей, канадієць прийняв рішення залишиту сім’ю та дітей, щоб “перетворитися” в дівчинку – бо він так себе відчував. Навіть знайшлися люди, які погодилися його “вдочерити”.

Тож моє питання наступне: чи є межа абсурду в питанні гендерної політики?

І якщо ви думаєте, що це жодним чином не стосується України, то це велика помилка. Адже вже зараз визначене в українському законі поняття “гендерної рівності” як рівності прав і можливостей жінок і чоловіків часто помилково трактується, як “рівність гендерів”. Маніпуляції пов’язані з різним тлумаченням поняття “гендер”, яке найчастіше трактується не як “стать”, а як соціально закріплені ролі, притаманні жінкам або чоловікам, які особа сама може обирати шляхом самоідентифікації. Тобто так само, як це зробив пан (чи вже пані) Стефоні Волшт.

Тож чи права пані Катерина Левченко, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, коли каже, що гендерна рівність не суперечить сімейним цінностям? Якщо в розумінні чинного українського закону – то так, а якщо в загальноприйнятому тлумаченні поняття “гендер” (яке вона і наводить у своєму радіоінтерв’ю), то на прикладі Стефоні Волшт бачимо, що такого змісту гендерна політика все ж таки руйнує сім’ї та залишає дітей без батьків. Адже замість необхідної психологічної чи іншої допомоги трансгендерна людина заохочується державою до зміни гендеру чи навіть статі.

А далі постане питання сексуального насильства та захисту приватності інших дівчат, коли вже 50-річний чоловік-транссексуал Стефоні Волшт “підросте” до шкільного віку, знов піде навчатися та, звісно, буде відвідувати туалети і роздягальні для дівчат відповідно до обраного ним гендеру.

Отже, пропоную кілька тез з мого виступу під час круглого столу у Верховній Раді, щоб розібратися з тим, яка саме політика гендерної рівності необхідна Україні?

1. Серед учасників цієї дискусії немає жодної людини, яка проти рівності прав і можливостей жінок і чоловіків, та жодної людини, яка підтримує домашнє насильство проти жінок, чоловіків або дітей. У цьому питанні ми всі однодумці: і науковці, і церкви, і громадські активісти, і політики, та можемо співпрацювати на цих спільних засадах.

2. Але нас розділяють маніпуляції з поняттями. Насамперед, що саме ми розуміємо під "гендером" і "гендерною рівністю"?

3. Урядовці вірно кажуть про необхідність дотримуватись визначень, наведених у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Але водночас вони самі використовують визначення поняття "гендер", яке не передбачено та суперечить цьому Закону, говорячи не про жіночу і чоловічу стать, а про різноманітні соціальні ролі, яких є десятки.

4. Потім ці урядовці починають боротися з "гендерними стереотипами", зокрема в освіті. З'являються сумнівні висновки антидискримінаційної екпертизи МОН, де заперечується важливість повних сімей, а також шкільні підручники, де старшокласникам доволі нав’язливо пропагують одностатеві сексуальні стосунки та навіть інцест.

5. Закон не дає визначення гендерних стереотипів, але деякі урядовці починають трактувати їх на власне розуміння. І навіть якби було таке визначення у Законі, то треба спочатку розібратися, чи всі ці стереотипи є поганими. Наприклад, розуміння об’єктивного біологічного факту слабкості жінки порівняно з чоловіком дає підстави змалку виховувати в хлопців неприпустимість підняття руки на дівчат. Хіба це не є доброю культурною традицією та позитивним стереотипом, який слугує профілактикою насильства проти жінок?

6. І саме поняття "гендер" часто отримує зовсім інше тлумачення, ніж визначений Законом зміст гендерної рівності. Як приклад, у методичних матеріалах до антидискримінаційної експерти МОН підручників і освітніх програм, а також у Стамбульській Конвенції. Ці маніпуляції з поняттями спотворюють визначене у Законі розуміння гендерної рівності, яке часто перетворюється на зовсім інше – на “рівність гендерів”.

7. До яких наслідків таке спотворення змісту понять може привести? Негативні приклади Канади і США свідчать про збільшення загрози сексуального насильства проти дівчат і жінок, коли адміністрації шкіл, університетів і інших публічних установ дозволили хлопцям і чоловікам, які відчувають себе жінкою, відвідувати жіночі туалети і роздягальні. Це спричинило судові позови скривджених дівчат і жінок про захист приватності та про забезпечення їхньої безпеки від сексуальних домагань чоловіків-трансгендерів.

Пропозиції:

1) чітко визначити, що представники влади та Українське суспільство погоджуються з необхідністю впроваджувати не "рівність гендерів", а рівність прав і можливостей для жінок і чоловіків, як це передбачено Законом;

2) не ратифіковувати жодних міжнародних договорів, які визначають "гендер" інакше, ніж жіноча та чоловіча статі, а для уникнення термінологічних маніпуляцій в законодавстві України краще використовувати поняття "стать", "статева рівність" чи "рівність за статевою ознакою";

3) брати до уваги позитивний досвід від західних демократій, а не негативний.