Умовно звільнені від київської пекторалі

Для тих, хто слідкує за столичними театральними прем’єрами, вистава режисера Катерини Степанкової "Умовно звільнені" стала несподіваним поглядом на життя з тої точки польоту, на яку можуть злетіти прагнення кожного із нас. І при цьому абсолютно не важливо, чи сидиш ти в інвалідному візку, чи можеш ходити, чи хворий смертельною хворобою. "Людина нібито не літає. А крила має…" Виконавиця ролі молодої героїні так майстерно зуміла розповісти, що відчуває дівчина, яка втратила змогу ходити, що це зміг на себе приміряти кожний глядач. Катерина присвятила свою нову виставу Яні Зінкевич, яка в 19-ть років організувала медичну службу добровольчого підрозділу "Госпітальєри", врятувала сотні життів на війні, і, потрапивши в жахливу аварію, отримала важку травму хребта. Вистава не про війну, але й про неї також. Бо кожний з нас веде свою власну війну: з собою, з обставинами…

З 1992 року заведено, що кращі прем’єрні вистави подаються театром на престижну премію "Київська пектораль". Так сталося і з "Умовно звільненими"… Але днями стало відомо, що київський театр на лівому березі Дніпра, який півтора місяці тому втратив свого творця і художнього керівника, відкликав саме цю виставу з розгляду… Та й змоги подивитися цю виставу зараз немає.

-Театр драми та комедіі з початку сезону не знайшов змоги надати репетиційний час для введення на роль Елен Руїс актриси другого складу, - пояснює ситуацію режисер Катерина Степанкова. - Моя золота Настя Кірєєва, яка заради цієї ролі вивчила українську мову і подолала страх висоти, зараз чекає третю дитину. На жаль, майже весь минулий рік важко хворів Едуард Маркович, художній керівник нашого театру, і пішов з життя, не вирішивши це кадрове питання. А театрові, мабуть, не до того…

У виставі "Умовно звільнені", присвяченій відомій "госпітальєрці" Яні Зінкевич, задіяні і два парашути, надані 95-ою окремою десантною бригадою, з яких було пошито величезну сукню для польоту Ади Роговцевої

-Але ж вистава в ряді інших прем‘єр театру на лівому березі була висунута на київську пектораль…

-Так, була. І мені дуже прикро, що ряд акторських робіт, художнє рішення вистави, костюми, музичне оформлення, хореографія лишаться неоціненними київською премією, оскільки театр відкликав цю виставу зі списку претендентів. З вересня я щотижня підтверджувала свою готовність підготувати нову виконавицю, але, мабуть, це було не на часі для театру, який тільки-но втратив свого керівника. Прикро, звичайно, що театр навіть не поставив мене у відомість про відкликання вистави. Хоча комісія працює до середини березня, переглядаючи вистави-претенденти. І я б встигла ввести акторку, яка вже готова працювати, і ми могли б і далі показувати виставу глядачам.

Виконавиця головної ролі Анастасія Кірєєва зараз чекає третю дитину. Замість неї у виставі має з’явитися інша акторка

Крім режисерського та акторського талантів у Катерини Степанкової є ще неймовірне вміння бачити молодих акторів – як правило, ті, з ким вона починає працювати, невдовзі стають зірками. Влад Нікітюк прийшов до Катерини після інституту, що відкрило йому дорогу і в кіно, де він тепер виступає в головних ролях. Павло Лі постійно працює в цікавих незалежних проектах.

-Я люблю молодих акторів, а Бог їх до мене приводить, - каже Катерина. –Альона Лавренюк – тендітна і зворушлива Сонєчка у виставі "Соломон у спідниці". Вікторія Бистрицька - незабутня Мамаша Кураж в хореографічній виставі Олексія Скляренка, яка в свій час поставила на вуха весь театральний Київ, а в Білорусії у 2014 році на цій виставі навіть кричали "Слава Україні", яку я задіяла у виставі "Свідоцтво про життя" і на яку я, сподіваюся, поставлю виставу про війну. Я відчуваю і відповідальність за велику кількість молодих талановитих людей, з якими співпрацюю, знаю їх різнобічні можливості, але на сьогодні, на жаль, не маю ресурсу робити для них те, що належне.

-В ваших виставах є мізансцени, в яких історія продовжує розказуватися світлом, декораціями, в них немає тексту, акторської гри, а зал аплодує. Ви приділяєте велику увагу пластиці. І при цьому у вас дуже простий акторський театр, діалоги легкі, багато гумору, який поєднується з проникливими до сліз монологами…

-У мене прізвище Степанкова. Якщо хтось бачив роботу актора Степанкова Кость Петровича, учня Бучми, а ще обізнаний на історії театру і дивився записи Амвросія Бучми, ті розуміють, що це школа крайньої акторської достовірності і простоти, але й граничної художньої акторської виразності. І якби я не називала своїми майстрами Валентину Іванівну Зимню, Петра Юхимовича Тодоровського, першими моїми вчителями з п’яти років, коли я вперше вийшла на сцену, були Степанков і Роговцева. Про неймовірну органіку Роговцевої взагалі не треба казати, бо це очевидно. Це знають ті, хто бачили її на сцені або на екрані. Це мені прищеплювалося від народження. І саме цього вимагали мої майстри як в акторській роботі, так і в режисерській. Але з іншого боку я учениця Романа Григоровича Віктюка, апологета містеріального театру, театру естецького, театру непрямих образів, складних метафор, в найкращому сенсі слова формалістичному, де крім актора говорити має все, де важливий поворот голови і напрямок жесту.

У виставі "Умовно звільнені" Народна артистка України, Герой України Ада Роговцева… літає, не дивлячись на свій поважний вік

-Вам вдається переносити вистави з невеличкої сцени камерного театру "Сузір‘я", зал якого розрахований всього на 90 глядачів, на великі майданчики і грати їх роками, збираючи аншлаги… При цьому ви не маєте державної підтримки, яка є у гастрольній діяльності стаціонарних театрів, у вас не має постійної бази…

-Можливо, це закалка театру Віктюка, тому що я як актриса грала саме в такому театрі, який мандрував світом. Мені дуже хотілось довести, що за майже ганебним на думку театральних критиків словом антреприза насправді може бути серйозна вистава з точки зору драматургійного матеріалу, високохудожнья з видовищної точки зору і форматною в найкращому змісті цього слова, коли глядача чіпляє людська історія. І найскладніше в моїй роботі - організовувати гастролі постановки Україною і тримати вистави в незмінній художній формі. Але, дякувати Богові, поки що з цим вдається справлятися.