Кличко в Давосі: різні уявлення про smart

В той день, коли Кличко у Давосі проголошував доповідь «Smart Financing for Smart Cities», у Києві випав сніг. Нічого екстраординарного – зима ж, як-ні-як, от тільки новий шар опадів замаскував ожеледь, яка виникла напередодні, і яку, певна річ, ніхто не прибрав та не розчистив. Одним словом, welcome до відділення політравми – лікувати забої та перелами. До речі, щоденні «жнива» неприбраних вулиць у Києві збирають по 60-70 людей – саме стільки постраждалих звертаються до лікарів після падіння на слизьких ділянках. Але про все це столичний градоначальник у чистенькому та охайному Давосі, звичайно ж, не говорив. Він віщав зі швейцарських терен про те, як комфортно живеться нині киянам – з прямим натяком на те, що це стало можливим завдяки його правлінню.

  «Новітні технології в управлінні стають все важливішими, і ми повинні співпрацювати, щоб робити наші міста «розумними». Систему управління смарт-сіті у Києві ми почали втілювати 4 роки тому саме після успішних переговорів у Давосі. Тоді ми тут домовилися з німецькою компанією SAP, яка допомогла втілити в українській столиці перший проект «розумного» міста – відкритий бюджет», – заявив Кличко. І додав: «Сьогодні ми вже маємо чимало технологічних проектів, які успішно працюють у різних сферах життєдіяльності міста. Це і міський дата-центр, і картка киянина, онлайн-запис до лікаря, електронна черга до дитсадків, система відеоспостереження «Безпечна столиця», система електронних петицій і багато іншого. Ми продовжуємо робити Київ «розумним» і продовжуємо обмінюватися корисними ідеями з іншими містами. Як сьогодні тут, у Давосі».

  Власне, це те, що варто знати про промову Кличка і що ретранслювали вчора всі (або переважна більшість) ЗМІ. Отже, київський голова хвалиться певною «діджіталізацією» столиці (яка справді має місце) плюс вибиває під цю «діджіталізацію» наступні транші від західних партнерів. Такою й була мета приїзду Кличка до Давосу – отримання грошей, й бажано побільше. Якщо, звісно, не враховувати наміру розвіятися та перепочити від брудного й депресивного Києва.

  Але якщо говорити по суті, то Кличку вартувало б знати, що саме по собі впровадження нових технологій не робить життя містян комфортнішим ані на йоту. Простий приклад: «Київпастранс» після трьох років анонсів спромігся нарешті на онлайн-карту, по якій можна відслідковувати пересування снігоприбиральної техніки. І що з того? Яка радість людині, котра впала і зламала ногу на Борщагівці, з того, що на Троєщині працює снігоприбиральна техніка? Буквально вчора один з депутатів Київради стверджував, що наслідки заметілі усувають лише 15% машин, а решта просто «катається» дорогами. Очевидно, що цього замало, аби прибрати все місто, й починати треба саме з того, аби примусити працювати всі машини, а ще краще – помножити їхню нинішню кількість у рази.

  Аналогічна ситуація – й з дитячими садками. Що з того, що на чергу до садка можна ставати онлайн, якщо місць у садках катастрофічно бракує? Колись вже доводилося писати на цю тему, згадуючи принагідно, що тільки 40% київських дітей дошкільного віку відвідують дитячі садки (решта, вочевидь, перебуває вдома – з бабусями та нянями), проте й для них не вистачає дитсадківських «потужностей». Коріння проблеми в тому, що забудовники не бажають супроводжувати зведення нових кварталів супутньою інфраструктурою, бо дитсадок – це не квартира, котру можна продати й «відбити» вкладені у будівництво кошти. Якби влада слідкувала за забудовниками ретельніше й накладала космічні штрафи чи навіть позбавляла ліцензій за невиконання взятих зобов’язань, тоді, може, й з дитсадками та школами не виникало би нинішніх проблем.   

  А що стосується того, що електронний запис до дитсадка, мовляв, сприяє більш прозорому процесу прилаштовування дитини, то, не хотілося б, звісно, розчаровувати мера, але в його місті й досі всім заправляє його величність хабар. Знаю із розмов з молодими сім’ями про те, що «подяка», занесена до кабінету директора, і по цей день рятує у найбільш безнадійних ситуаціях. 

  Відносно ж картки киянина, то мені й по цей день не зрозуміло призначення цього гібриду банківської карти та пенсійного посвідчення. А щодо електронних петицій, то й тут не все так райдужно: навіть ті, котрі набрали належну кількість підписів, пройшли горнило Київради та отримали схвалення, або не виконуються зовсім, або чекають на виконання нескінченно довго – як, наприклад, те звернення, що стосувалося скверу Небесної Сотні.

  Одним словом, електроніка, якою озброївся Кличко, не тільки не наближає вирішення проблем, а навпаки – віддаляє зміни. Чому? Та тому, що дає привід міській владі відзвітувати про суто віртуальні звершення. Скільки б ми не спостерігали за допомогою ендоскопу, як у чужий стравохід падає їжа, ми не станемо від цього більш ситими. Скільки б ми не милувалися онлайн-картами, ми не отримаємо бажаного комфорту, оскільки карти – картами, а реальність – реальністю. Але біда в тому, що ця реальність пана мера турбує якраз дуже й дуже мало. Точніше, вона у нього – своя, та сама, про яку він розповідав у Давосі.

  Кличко діє так, як діє затятий двієчник. Він не вивчив свого предмету і прийшов до школи не підготовлений. А тут – контрольна робота. Нашвидкуруч списати те, що підготували інші (в даному разі – спічрайтери), відбарабанити це біля дошки (тобто з трибуни), отримати свою п’ятірку (читай: аплодисменти) – ось і все, чого прагне градоначальник. Можливо, Кличку й вдасться замилити око Давосу, хоча Давосу, за великим рахунком, байдуже й до Кличка, і до Києва, і до київських виборів, і до піару окремо взятих індивідів. На Заході давно вже діють інші вимоги до ефективності найнятих менеджерів, і лише у пост-совків пріоритетною залишається потреба багатослівно розводитись про неіснуючі досягнення.

  Але задля цього, їй-богу, не варто їздити до Швейцарії. А тим паче – за бюджетні кошти. Хай вже балаболи виступають на рідних теренах, так вони зможуть принести єдину користь – зекономити гроші на проїзд.