Оборона держави: знаємо як зробити – зробимо

Я продовжую викладати матеріали щодо реформи в оборонній сфері, зокрема, що було зроблено під час перебування на посаді міністра оборони Анатолія Гриценка у 2005-2007 роках, та що було б із нашою країною у 2014 році, якби ці реформи та зміни вдалось реалізувати в повному обсязі.

З початком реалізації Державної програми розвитку ЗС України на 2006 – 2011 роки значні зміни відбулися й у видах ЗСУ.

Сухопутні війська

У 2006 році функції оперативного управління військами (силами) передано від оперативних командувань Командуванню СВ. Армійські корпуси виведені зі складу оперативних командувань і безпосередньо підпорядковуються командувачу СВ, що значно підвищило ефективність і оперативність управління цим видом Збройних Сил. Всі структури СВ, які мали залишаться у складі у 2011 році, перепідпорядковані армійським корпусам.

В 2007 році сформована безпосередньо підпорядкована Командуванню СВ аеромобільна бригада, до складу якої входить полк армійської авіації, запроваджена типова структура армійських корпусів, яка враховує покладені на них завдання і стандартні процедури НАТО з організації їх застосування. 

Протягом 2009 – 2011 року проведено заходи розвитку СВ, які спрямовувалися на приведення їх структури, складу та чисельності до моделі 2011 року (Схема 9).

Повітряні Сили ЗСУ

З 2006 року ПС ЗС України виконували заходи щодо змін у їх структурі та складі, спрямовані на підвищення їх боєздатності та оперативних спроможностей.

Зокрема, командування виду заплановано трансформувати у штаб виду, повітряні командування будуть переформовані в Центри управління і оповіщення. 

В рамках виконання програми у 2006 – 2007 роках був створений Центр повітряних операцій, проводились підготовчі заходи для подальшого переходу від структур повітряних командувань до центрів управління та оповіщення, удосконалювалися елементи системи управління, у тому числі автоматизованих систем управління.

Одночасно, в цей же період переформовані авіаційні винищувальні бригади, штурмова авіаційна бригада, авіаційна бригада бомбардувально-розвідувальна в бригади тактичної авіації, а авіаційні бригади транспортні – в бригади транспортної авіації.

Протягом 2008 року відпрацьовані організаційні структури та визначені функції і завдання перспективних органів військового управління – штабу ПС, Центру повітряних операцій, центрів управління та оповіщення, продовжувалась практична реалізація заходів зі створення автоматизованої системи управління авіацією та протиповітряною обороною (Схема 10, 11).

Основною перепоною на шляху виконання запланованих заходів, як і для усіх Збройних Сил України, стали обсяги фінансування. В першу чергу це стосується оснащення авіаційною і протиповітряною технікою та досягнення запланованого рівня підготовки частин та особового складу.

Військово-Морські Сили України

З 2006 року ВМС основні зусилля спрямовують на виконання завдань направлених на досягнення якісно нових параметрів щодо структури, складу, рівня підготовки та взаємосумісності з флотами країн-членів НАТО.

З цією метою протягом 2006 – 2007 років у ВМС ЗС України створені Центр морських операцій на базі ескадри різнорідних сил, Центр військ берегової оборони, первинний національний контактний пункт для підтримання взаємодії з учасниками операції НАТО в Середземному морі “Активні зусилля”, удосконалені структури військово-морських баз, морської авіаційної бригади та бригади берегової оборони.

Первинний національний Контактний пункт цілодобово здійснював обмін інформацією між командуванням ВМС та командуванням морського компоненту Регіонального командування Об’єднаних Збройних Сил НАТО “Південь” (м. Неаполь, Італія) з питань моніторингу судноплавства, ймовірної терористичної та іншої незаконної діяльності на морських комунікаціях у Чорному, Середземному морях та у портах України.

Враховуючи, що в рамках виконання Державної програми сплановано командування видів ЗС України, в тому числі ВМС, трансформувати у штаби видів, у 2008 році здійснювалися підготовчі заходи зі створення перспективного штабу ВМС, на який мали бути покладені функції адміністративного управління підготовкою військ (сил) та територіальною обороною у межах Автономної Республіки Крим (Схема 12, 13).

Негативно позначилися на якості виконання завдань Державної програми відсутність політичної волі в реалізації запланованих заходів у вищого військово-політичного керівництва держави, а також незадовільний рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення. До речі ці причини не дозволили в свій час виконати й інші програми розбудови та розвитку ЗС України починаючи з 1996 року, коли була офіційно затверджена перша з них.

Хотілось би ще раз відзначити відсутність послідовності у створенні системи оборони держави та розвитку ЗС України. Так, вище вже було згадано Об’єднане оперативне командування, яке впродовж всього декількох років було сформоване – приведе до спроможності виконувати завдання – розформоване – наново створене. Це в свою чергу призвело до зменшення спроможностей ЗС України, зайвих витрат фінансових ресурсів та, можливо основне, втрати кваліфікованого персоналу.

І це не єдиний випадок. Теж саме відбулося з системою логістики, Командуванням сил підтримки, територіальними центрами комплектування, які також послідовно формувались, працювали, розформовувалися та наново відроджувалися.

На сьогодні потреба в системному вдосконаленні державного планування в сфері оборони випливає з аналізу воєнно-політичної обстановки довкола України, наявного досвіду підготовки і здійснення АТО (ООС) на Сході країни, проведення мобілізації, результатів командно-штабних навчань в різних ланках управління ЗС України.

На тлі передвиборчої боротьби з вуст окремих “експертів” лунають закиди на адресу кандидата в Президенти України Гриценка А.С. щодо розпродажу озброєння та військової техніки, іншого військового майна. Подібні висловлювання зайве свідчать про рівень компетенції цих осіб та відсутність будь-яких знань про механізм реалізації ОВТ та іншого військового майна в 2006 – 2008 роках (коли Гриценко А.С. перебував на посаді Міністра оборони України), згідно з яким була встановлена наступна послідовність прийняття відповідних рішень:

- військово-політичним керівництвом держави визначаються загрози у воєнній сфері та завдання ЗС України;

- ГШ ЗС України відповідно завданням, визначає, скільки техніки йому необхідно та яка техніка надлишкова;

- перелік, який склав ГШ ЗС України, вноситься на Кабмін;

- узгоджується з профільними міністерствами і затверджується на засіданні уряду.

Сама ж реалізація здійснюється через спеціальні державні підприємства, визначені урядом.

В самому ж МО України саме за часів Гриценка А.С. в 2005 – 2006 роках було впроваджено прозорий механізм реалізації надлишкового майна ЗС України, який передбачав:

- централізацію управління у структурі МО України надлишковим, списаним і морально застарілим військовим майном ЗС України;

- створення в МО України та уповноважених КМУ підприємствах єдиної автоматизованої системи обліку та супроводу договорів;

- удосконалення обліку даних про наявність і технічний стан надлишкового військового майна;

- обмін і накопичення інформації про основні характеристики регіональних ринків, потенційних партнерів тощо;

- використання єдиної типової форми договору на зовнішньому та внутрішньому ринках, а також документів з організації цього процесу;

- здійснення незалежної експертної оцінки вартості відчуженого військового майна на конкурсних засадах.

В цілому ж під безпосереднім керівництвом Гриценко А.С. МО України в 2005 – 2008 роках вдалося досягти наступного:

- перейти до створення стрункої системи оборони держави та оборонного планування;

- запровадити глибинні зміни в системах військового управління та всебічного забезпечення ЗС України;

- провести розподіл функції і повноважень між МО України та ГШ ЗС України, удосконалити структуру ЗС України;

- розпочати приведення структури ГШ ЗС України, інших органів військового управління у відповідність до стандартів НАТО;

- закласти основи переходу на контрактний принцип комплектування;

- здійснити реальні кроки щодо наближення ЗС України до стандартів НАТО.

В сучасних умовах все гостріше постає необхідність комплексного підходу до вирішення політичних і воєнних проблем в сфері оборони держави, розроблення плану оборони як цілісного документа, що забезпечить синхронізацію існуючих планів, програм, ефективне використання коштів державного бюджету, швидкий перехід від стану мирного часу до стану війни.

Основні напрями програми кандидата з питань оборони

Кандидатом на пост Президента України Гриценком А.С. пропонується відновити (нарешті перейти) до системного підходу в розвитку вітчизняного війська, створення армії яка б відповідала існуючим та перспективним викликам і загрозам суверенітету та територіальної цілісності держави.

При цьому, важливим підходом є не спроба в чергове відкинути всі позитивні моменти в розвитку ЗС України, а корегування існуючого курсу з урахуванням умов, що склалися. Вище було зазначено, що за останні п’ять років проведено значні позитивні зміни в ЗС України, але більш детальний аналіз свідчить про необхідність корегування курсу розвитку з урахуванням умов, в яких знаходиться наша країна.

Основною проблемою обороноздатності України сьогодні є те, що держава залишилася один на один з противником, який має кратну перевагу в силах і засобах. В цих умовах нераціональними є намагання простого лінійного підрахунку співвідношення в кількості сил та засобів, необхідно здійснювати пошук шляхів протидіяти в умовах “нерівності сил”.

Основними підходами розвитку ЗС України в передвиборчій програмі Гриценка А.С. визначено: “Не буде примусового призову – буде професійна контрактна армія, посилена резервом постійної готовності та системою територіальної оборони”.

Контрактна армія

Контрактна армія (перехід до якої мав відбутися ще до 2011 року) це професійно підготовлене військо укомплектоване мотивованими військовослужбовцями. Людина, яка свідомо обирає шлях служби у війську набагато якісніше ставиться до виконання службових обов’язків, ніж особа примусово призвана на строкову службу.

Також передбачається набагато більш диференційований підхід у грошовому забезпеченні між тими хто виконує завдання на передовій, в бойових частинах або тими хто несе службу в тилових підрозділах.

Резерв постійної готовності

По суті створення резерву постійної готовності є послідовним продовженням рішень, прийнятих під керівництвом Міністра оборони України Гриценка А.С. у 2005-2007 роках, та відповідає актуальним воєнним загрозам для України сьогодні.

Основна нормативно-правова база резерву постійної готовності була закладена ще у 2006 році. Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” (від 4 квітня 2006 року) були визначені основні положення про проходження військової служби в резерві.

Постановою Кабміну “Про структуру військового резерву людських ресурсів” (від 18 жовтня 2006 року № 1426) було визначено склад військового резерву людських ресурсів та його поділ за призначенням, а Постановою Кабміну (від 23 листопада 2006 року № 1644) були встановлені розміри та порядок виплати грошового забезпечення резервістів.

Міністром оборони (А.С.Гриценко) був визначений перелік органів військового управління, з'єднань, військових частин та підрозділів, в яких у 2007 році було розпочато експеримент з комплектування резервістами. У межах експерименту було підготовлено 1200 резервістів, у тому числі – 180 офіцерів для 11 військових частин. Термін щорічної підготовки резервістів у військових частинах у 2007 році складав 35 днів - по два дні щомісячно та два збори по 5-6 діб.

Суть добровільної служби у військовому резерві полягатиме у тому, що резервісти незалежно від місць перебування на військовому обліку укладатимуть з командирами військових частин бойового складу ЗС України контракти на проходження служби у військовому резерві у добровільному порядку.

Зазначене передбачатиме суміщення цивільними особами основної роботи з виконанням обов'язків служби в резерві Збройних Сил за грошову винагороду та надання певних пільг, зокрема пріоритетне право вступу до навчальних закладів, безкоштовна освіта, медичне забезпечення тощо.

Система територіальної оборони

Створення ефективної системи територіальної оборони має стати адекватною відповіддю на виклик, який став перед нашою державою – як протистояти противнику, який переважає (чисельно, матеріально тощо).

Так за даними української розвідки на кінець 2018 року наземне угруповання військ Російської Федерації вздовж кордону України, на тимчасово окупованих територіях на Донбасі та Криму має чисельність близько 80 тисяч військовослужбовців та складає 28 батальйонних тактичних груп, понад 1120 танків, 2600 броньованих машин, 1230 артилерійських систем та 442 РСЗВ, 6 оперативно-тактичних ракетних комплексів, близько 500 літаків і 300 вертольотів. В акваторіях Чорного, Азовського, Егейського морів виконують завдання понад 80 кораблів та 8 підводних човнів РФ, у тому числі ударних – 23 кораблі і 6 підводних човнів.

Росія підтягла до кордонів України близько 120 новітніх літаків. Так, наприклад, бойовий радіус нових Су-30 охоплює всю територію України (Схема 14). 

Метою військової агресії Росії є встановлення повного контролю над Чорним морем для впливу на країни регіону. Крім домінування в чорноморсько-азовському регіоні, Москва прагне будь-яким способом не допустити повернення Криму під юрисдикцію України, створити противагу США і НАТО на східному фланзі Альянсу і розширити свою військову присутність в Середземномор'ї.

Лише в окупованому Криму знаходяться 31,5 тис. російських військових, 40 танків, 583 броньованих машин, 162 одиниці артилерії, 122 літаки, 71 корабель і 7 підводних човнів. А до 2022 року планується суттєве збільшення військової присутності росіян.

З урахуванням зростання агресивності РФ для України з кожним днем все більш актуальним є питання  - як діяти в цих умовах, що протиставити?

В попередні роки способи протидії в такій ситуації не те що не розглядалися, а взагалі не передбачалося, що вона може виникнути. Тепер відповіді на це питання не уникнути.

Яка це може бути відповідь?

Для стримування та запобігання агресії з боку такого противника й забезпечення воєнної безпеки доцільно застосовувати асиметричні заходи, які повинні носити системний, комплексний характер і поєднувати політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні, військові та інші зусилля.

Як варіант, дипломатичними асиметричними заходами можуть бути:

- системна робота з усіма важливими партнерами, створення необхідних мереж та коаліцій, дії на випередження;

- сприяння перетворенню України на важливий континентальний хаб (атака на який занадто дорого коштує);

- формування нового позитивного образу про державу – як країни, яка є контрибутором безпеки усього євроатлантичного простору;

- активний розвиток оборонної співпраці з країнами-членами ЄС і НАТО;

- активне використання можливостей ОБСЄ та ООН;

- збереження і посилення співпраці з США.

Військові асиметричні заходи дозволяють концентрувати обмежені можливості в потрібний час та у потрібному місці, створюють умови для успішних дії проти супротивника, який перевершує у засобах збройної боротьби.

Асиметричні заходи в збройній боротьбі досягаються технічними, оперативно-тактичними та організаційними заходами, а краще – їх сукупністю. Застосування нової (кращої) зброї, реалізуючи новий (несподіваний, незвичний для супротивника) спосіб, при умові грамотної (адаптованої до засобів і способів) організації військ та дій – запорука успіху в бою, битві, операції, війні.

Ситуація нестандартна, тож і рішення треба шукати нестандартні.

І одним з таких нестандартних рішень є створення системи територіальної оборони здатної нанести супротивнику втрати несумісні з ймовірною вигодою отриманої від ведення агресивних дій.

Адже з урахуванням наведених вище можливостей нанесення РФ авіаційних та ракетних ударів по всій території України, не важко передбачити високу ймовірність ураження основних бойових з’єднань ЗС України, адміністративних і промислових центрів, транспортної інфраструктури тощо.

За таких умов сили та засоби територіальної оборони можуть стати основними джерелами опору та нанесення втрат противнику.

Знаємо як зробити – зробимо!

Напрямами розвитку ЗС України, які розглянуті раніше програма кандидата в Президенти України Анатолія Гриценка не обмежується. Обмеження встановлені на обсяги передвиборчих програм на виборах Президента України не дозволяють детально зупинитися на інших аспектах функціонування війська.

Важливо інше. А.С.Гриценко має високопрофесійну, досвідчену команду спеціалістів в сфері побудови системи оборони держави, які реальними справами довели свою компетенцію.

Згаданою командою вже зараз проводяться підготовчі заходи та напрацьовуються першочергові шляхи покращення ситуації в ЗС України. Цій команді не потрібні будуть місяці на вивчення поточної ситуації та ще місяці на відпрацювання необхідних заходів. Вже в перші дні перебування на посаді А.С.Гриценко готовий перейти до рішучих заходів, спрямованих на підвищення боєздатності української армії.

Одними з перших кроків стане уточнення оцінки викликів і загроз національній безпеці у військовій сфері та узгодження заходів розвитку ЗС України з відповідними заходами інших військових формувань держави для створення єдиної системи оборони країни.

При цьому, буде збережено та посилено стратегію розвитку ЗС України з чітким визначенням зовнішньополітичного курсу нашої держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Буде активізовано процес залучення до керівництва армією нової плеяди бойових офіцерів, які дбають про життя солдата і здатні отримувати перемоги.

Важливим є уточнення Державного оборонного замовлення з метою перетворення його на інструмент розвитку фундаментальної науки і проривних технологій, в тому числі для інновацій і передових кластерів економіки України. Армія буде оснащена тим, що потрібно захисникам Вітчизни на війні, а не тим що виробляють наближені до влади бізнесмени.

Програмою кандидата в Президенти України передбачено також усунення дискримінації військових пенсіонерів – буде гідне забезпечення солдата і коли він служить, і коли стає ветераном.

Проголошене потребуватиме уточнення раніше прийнятих довгострокових та середньострокових програм і планів розвитку, рішень щодо структури та чисельності ЗС України. Проте з урахуванням досвіду, знань та вмінь кандидата в Президенти України Анатолія Гриценка і його команди це буде здійснено в найкоротші терміни та головне зі збереженням того найкращого, що здобули ЗС України протягом останніх п’яти років.