Хибні, ілюзорні та надмірні очікування останніх 5 років

Хибні, ілюзорні та надмірні очікування.

Мабуть це основний трендсеттер останніх 5 років.

Ми очікували від старожила української політики Порошенка того, що він кардинально зміниться та стане чесним, порядним та підзвітним лідером нації. Натомість Порошенко цинічно та прагматично експлуатує очікування та можливості, і нам дуже пощастило, що цими очікуваннями та можливостями, ймовірно завдяки частині його оточення стали мова та віра - і як це не кумедно звучить, але цього ми якраз не очікували. Натомість інша частина сподівань від Порошенка, яка стосується розбудови міцних державних інституцій та взаємин з олігархами нас відверто розчарувала, а це було основним очікуванням.

Ми очікували від старожила львівської політики Садового, що той задовольнить суспільний запит на нові, високі стандарти європейської політичної культури, моралі та цінностей. Ми це свідомо робили всупереч застережень самих львів'ян. Натомість отримали суцільний симулякр.

Я вже бачу як створюється міф "державного діяча Зеленського", навколо якого гуртуються ті ж такі надмірні очікування українців. Абсолютно віртуальний, базований на емоціях образ ідеального політика, в який хочуть вірити українці - в реальності не підкріплений абсолютно нічим.

Все це у нас відбувається всупереч логіці, абсолютно ірраціонально!

Дивуюсь, звідки в нас стільки хибних очікувань та уявлень про людей? Віра в їхню "світлу сторону"? Певна наївність в суспільстві? Це мені нагадує малих дітей, які схильні піддаватись на оманливі обіцянки, дітей, які навчаються через помилки. От тільки цей навчальний процес перетворився в багаторічний булінг та суцільне знущання. Наслідки цього дорослішання українського суспільства - далеко недитячі.

Єдине, що мене тішить так це те, що на політичному ландшафті в нас поволі з'являються державні діячі, які є справжні, які своїми реальними діями можуть відповідати нашим високим очікуванням. Час цих людей ще не настав.

Тому ці вибори будуть особисто для мене без ілюзій, наївності, вимушеним продовженням перехідного періоду дорослішання української політичної нації.